Слухати Радіо

Зараз в ефірі

00:30

Катехиза

В ефірі

Школа лідерства

01:40

Духовні читання

02:00

Катехиза

03:00

Меса

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

04:40

Біблійні читання

05:00

Рецепти Життя

06:00

Дитяча катехиза

06:20

Голос народу, голос Божий

07:00

Св.Літургія з костелу св. Станіслава єпископа та мученика (Городок)

07:40

Дитяча катехиза

08:10

Житія святих

08:15

Слово на кожен день

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

10:30

У ваших намірах

11:00

Житія святих

Історик Віктор Заславський про початки українського театру

Поділитись з друзями
Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.

У 1619 році у місті Кам’янка Струмілова (нині Кам’янка Бузька), на день усікновення голови Іоанна Хрестителя за латинським календарем місцевий вчитель Якуб Гават влаштував на ринковій площі духовно-повчальну виставу –«Трагедія або образ смерті Іоанна Хрестителя». Це була типова благочестива містерія, одна з сотень (якщо не тисяч) духовно-повчальних постанов, що їх писали та розігрували при храмах з часів Хрестових Походів. Подібні п’єси (звісно з поправкою на мистецькі вподобання ХХІ століття) і зараз пишуть та ставлять при костелах та церквах на різноманітні свята. Власне, з таких містерій вийшов весь європейський театр. У XVII столітті і Західній Європі про вуличні драми встигли забути, актори стали професіоналами, а глядачі купували квитки за вхід у театр – зате стараннями єзуїтів духовне лицедійство розквітнуло буйним цвітом на землях Речі Посполитої. Містерії ставили учні церковних шкіл і так вбивалися одразу кілька зайців: діти розвивали пам'ять та мали цікаве дозвілля, батьки тішилися їхніми успіхами, а глядачі краще взнавали біблійну історію.

 

ЯкубГават (або Гаватович) походив з небагатих львівських міщан (скоріше за все, ополячених вірмен), вчився у львівських школах, кілька років прожив у Бережанах «на хлібі» власниці міста Катерини Сенявської, потім спромігся завершити Краківську академію. У 17 років юнак вже був бакалавром. Проте здобувати подальші наукові ступені він чомусь не став та подався у вчителі. У 1619 році, коли з-під його пера вийшов «образ смерті Івана Хрестителя», Гаватович мав 21 рік. 

 

Кам’янка Струмілова (місто отримало свою назву на честь засновника, українського шляхтича Юрія Струмило) тоді належала до королівських земель, і опікувався ним великий коронний гетьман і канцлер Речі Посполитої Станіслав Жолкевський – засновник Жовкви, завойовник Москви та любитель античної історії. Оскільки гетьман попре поважний вік займався обороною кордонів, його маєтками керувала жінка – Регіна з Гербуртів. Вона і взяла під опіку молодого вчителя, і коли той написав благочестиву містерію, - дала кошти для її видання. На початку книги поміщений герб Гербуртів: яблуко пробите трьома мечами.

 

«Образ смерті Івана Хрестителя» тяжко назвати шедевром драматичної літератури: все ж таки, це типова містерія з простеньким сюжетом та доволі схематичними образами. Проте цар Ірод тут – не картонний злодій, а жива людина: він страждає без жінки, вагається перш ніж вчинити гріх та взяти дружину брата. Загалом, у п’єсі (як, до речі, і у Євангелії) він показанийне активним злодієм (як, наприклад, Ірод Великий), а радше жертвою власної слабкості, похоті та злих наговорів який викликає певне співчуття. Проте у історію «Смерть Івана Хрестителя» увійшла не завдяки йому. У кінці книги до польськомовної трагедії два так звані «інтермедії», написані українською мовою.

 

Інтермедія – це своєрідна перерва у драматичній дії, розрядка яка розбавляє серйозний (або відносно серйозний) сюжет жартівливими сценами. Христос проповідує чи йде на смерть – і раптом на сцену виходять селяни які глузують один з одного, веселять народ. Потім знову настає серйозна дія. Інколи ці «гумористичні перерви» вплетені у сюжет, інколи не пов’язані з ним – залежить від волі драматурга. Наприклад, жарти можна вкласти в уста пастухів які йдуть до віфлеємської печери вклонитися Христові. Або слухачів проповідей Христа. Або чортів чи чортенят які спокушують героїв. Так робилося у середньовічних містеріях, так воно перейшло і у «високий» театр, чиї драматурги писали вже на світську тему. Шекспір свої інтермедії завжди пов’язував з сюжетом. У «Гамлеті» роль інтермедії виконує весела розмова могильщиків на похороні Офелії, у «Ромео та Джульєтті» - сварка рядових членів кланів Монтеккі та Капулетті. Такий собі контраст між шляхетними, знаменитими, серйозними героями з їхніми серйозними та трагічними вчинками – і простими людьми які живуть собі, думають про своє і жартують про своє. До речі, слово «селянин», латинське «colonus», у англійській мові звучало як «clown», клоун, і саме з інтермедій почався жанр саме клоунського гумору.

 

І ось, Гаватович, який, до речі, вже мав гумористичний монолог чорта у своїй «Трагедії» вирішив що цього замало і додав до польської «Смерті Івана Хрестителя» ще дві українські інтермедії. Надруковані вони латиницею – чи то польська друкарня не мала кириличних шрифтів, чи то латинка була зрозуміліша Гаватовичу з читачами ніж церковно-слов’янський «напів-устав».

 

Ось перша з них (подається у скороченому вигляді):

 

Стецько з горшками,

Климко кота має в мішку на спині 1.

 

Климко

Бохме-сь, чоловік хороший!

Либой, маєш много грошей?

 

Стецько

Маю тот на полю вшиток:

Суть тамоувці, барани,

Котроми частую пани;

Суть воли та і корови —

Все маю, коли-м здоровий.

 

Климко

Бо хочу тобі служити,

З тобою вік провадити.

Я чоловік все робити

Знаю та вовки ловити,

Щоби овець не псували

Та бидла не розганяли.

І іншого звіра много

Достану ось з ліса того.

Лисицю, що-м імів, несу,

Та за длугийон понесу.

 

Стецько

Того слуги потребую

Та юж ся тобі радую.

Будеш же гаразд мати

Та борзо хоч прибивати!

 

Климко

Гаразд! Та ти звірка того

Купи, дам його не дрого.

Будеш до тейшепки мати.

 

Ситецько

Коли би гооглєдати.

 

Климко

Іще бистрий, тепер з ліса,

Утюкл би мені до біса!

Дома його оглєдаєш,

Гей же хороший — пузнаєш!

 

Стецько

Як його шацуєш собі?

 

Климко

За шість усьмаков дам тобі.

 

Стецько

Бери ж южчотирі гроші,

Та ся верни, як хороший.

 

Климко

Гаразд! Із міхом зоставлю

Та не вельми ся забавлю.

Тут одходить Климко, а Стецько оглядає лисицю.

 

Стецько

Осмотру тую лисицю,

Чи будет пуд рукавицю

Та і пуд шепкукрасейко.

 

Кіт утікає .

 

Бідная ж мяголовонько!

Ось-ось мені гроші збавив,

Лих чоловік, міх зоставив.

Ось кота в міху купив-єм!

Чом я так немудрий бив-єм,

Іже в тот міх не гледів-єм

Та, що у нім, не осмотрів-єм!?

О бісу твоїй матері!

Кажуть: не каждемувєри.

Га-га-га-га-га-га-га! Двакротодиного

Чоловіка-м ошукав, признайся до того.

Тот пан, що знаєт в світі гаразд махльовати,

Пойду іще та знайду, кого ошукати!

 

Герої другої історії – троє заробітчан по дорозі знайшли пиріг і вирішили віддати його тому хто з них побачить найкращий сон. Один з них, дочекавшись поки його товариші поснуть, з’їдає пиріг і лягає і собі спати. Коли усі троє прокидаються, один розповідає що йому снився рай:

 

Гей, браття, я-м в небі бив,

Гей, то-м ся там хороше мів!

Гей-гей, то ж трудно сказати,

Що-м я там моглоглєдати!

Та то ж небо, як золотий

Замок, що такой роботи

В світі-м не видав красної!

Мури маєт золотої

Та каменями сажені

Дорогими: суть зелені,

Суть білії, черленії,

Суть блакитні та світнії.

Та і муст там єст золотий.

Та я собі перед вроти

Стою, аж там викрикають

Ангели, єй же співають

Хороше! Та святих много

Стоїть вельми. Ось я того

В небі ся там насмотрів-єм!

І господа там видів-єм

Бога: та сидить за столом,

А всі біютьпред ним чолом.

Та се і всі так жекгнають,

Як ми в церкві, та співають.

Потім бог-господь носити

їсти казав. Там служити,

Що живоє, ся рушило!

От, браття, то ся мі снило.

Іще бо-м там внетьсглідив,

Що потрави принесено

Та і мене за стол всаджено.

Гей, било ж, било ж там много

їсти! Не пребачу того:

Било м'ясо, просята,

Били печоні курчата,

Било там і вароноє.

Та било і смажоноє.

Все хорошо! Із юшкою

Білою та і жовтою,

І тісто било варене;

Смажене та і печене;

І пироги тамо били,

Та і борщика зварили;

Та била і капустая,

І горох, била кашая,

Та била там і ботвина,

І вшелякая звірина.

От так ся я в небі мів-єм

На банкеті, що там бив-єм!

 

Другому снилося пекло:

 

Та я, братоньки, в пеклі бив.

Ой, то-м же там біду терпів!

Чарненьці там по голові

Били мя та по хрептові

Літунове. Та там всього

Видів-ємпоспольствамного;

Суть тамо попи, панове

Та наші побратимове,

Суть там і лихіїжунки,

Суть невеликі дітоньки —

Всі горіють аж по уші.

Біда ж там і моїй душі

Била. Та на вічні віки,

Кажуть, будеш терпів муки,

То ж ся мені лише снило,

Бодай ся то ж не трапило!

 

Третій (той що з’їв пиріг) каже на те що він бачив уві сні обох товаришів – один бенкетував у раю, інший мучився у пеклі і сам велів йому з’їсти той пиріг. Звісно, товариші йому не вірять та проганяють.

 

Жива народна мова якою написані ці інтермедії дивовижно контрастує з пласким, майже канцелярським стилем цілої польської інтермедії. Більш того, усі подальші твори Гаватовича – проповіді, псалми, трактати – теж тяжко назвати видатними літературними творами. Тому багато хто вважає що інтермедії ці Гават не написав сам, а в когось позичив.

 

Проте не все так просто з цими інтермедіями: історія купівлі кота у мішку списана з оповідань про ТіляУленшпігеля, героя німецьких та фламандських байок. Такі оповідання видавали німецькою мовою, потім надрукували у польському перекладі. Звісно, мешканці Кам’янки їх не читали, та й у Львові не кожен інтелектуал мав таку можливість – зате під час навчань у Кракові Гаватович не міг не прочитати «Уленшпігеля» бодай впів-ока. Так само і історія про найкращий сон – вона зустрічається у середньовічній збірці «Діяння римлян», і це теж була не така книга щоб її міг прочитати будь-хто. Отже, ці інтермедії могла написати лише освічена та начитана людина. І водночас – людина яка добре володіє народною руською-українською мовою. Отже, або Гаватович настільки добре знав староруську народну мову що переклав нею древні байки – або мав знайомого начитаного русина який або написав їх, або переклав. Але незалежно від того чи був юнак-вчитель автором цих інтермедій, чи ні, але саме він помістив їх у п’єсу та у книгу і тим самим зберіг їх для нащадків – перші відомі зразки української драматургії.

 

Перші відомі – але далеко не перші у історії. Якщо відкинути народні забави на Різдво та Новий Рік (які теж мали театральні елементи), то європейські містерії в українських школах почали ставити як тільки побачили їх в єзуїтів. Ще Іван Вишенський, монах-письменник, ідейний ворог європейського просвітництва, скаржився на те що «ученики латинських байок, названі проповідниками, не хочуть у церкві трудитися, тільки комедії строють і грають». У 1619 році, коли ЯкубГаватович вставляв «кота у мішку» у свою трагедію, українські містерії та інтермедії вже не були чимось новим – принаймні, у містах де були школи з начитаними вчителями. Так чи інакше, а при коріннях українського театру стояли римо-католики – львівський вчитель який записав ці інтермедії та магнатська жінка з допомогла їх надрукувати.

 

Ну, а загалом, відгомони тих перших українських драматичних творів можна побачити і у пізніших та складніших інтермедіях – з чортами, козаками, циганами, німцями, ляхами, москалями. Потім вони перекочували на любительські та професійні сцени. Квітка-Основ’яненко, Котляревський – усі вони відштовхувалися від традицій того першого українського театру який виріс з єзуїтських містерій. А ще – захоплений (та захоплюючий) опис райських потрав та пекельних мук з «Найкращого сну» той самий Котляревський перенесе на сторінки своєї «Енеїди».

 

Ну, а сам Гават у Кам’янці Струмиловій надовго не затримався. За кілька років він прийме духовний сан і стане священиком у Вижнянах та Бережанах, а потім у Львові. Він напише та перекладе кілька богословських творів, проповідей, псалмів. Коли до містаЛева приступатимуть козаки Хмельницького – він йтиме послом на переговори з козацьким гетьманом. Особливо відзначиться він під час страшної турецької облоги 1672 року. Старий ксьондз, він залишиться у рідному місті коли усі тікатимуть, очолить делегацію послів та пожертвує бочонок срібла на викуп. Потім його назвуть «мужем звісним із багатьох праць і великих заслуг». За життя Гаватовича його проповіді та псалми читали та перевидавали, але згодом про них забудуть, і ледь не єдиними дослідниками його спадщини стануть українські філологи які дякуватимуть йому за українські інтермедії – перші відомі паростки українського театру!

 

Відгуки

Католицька шляхта на чолі українського відродження

Католицька шляхта на чолі українського відродження

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.
Замальовки зі служби прикордонника з зони бойових дій

Замальовки зі служби прикордонника з зони бойових дій

Література народжена війною. Авторська програма історика Віктора Заславського. Вашій увазі пропонується перша глава "з дай Боже" майбутньої книги "Сержант Вінні-Пух", анонімного прикордонника
Якою була доля українських костелів після турецької навали?

Якою була доля українських костелів після турецької навали?

Вашій увазі авторська програма історика Віктора Заславського про пишні пороки та тихі чесноти XVIII століття. Автор посилається на книгу "Римо-католики в українській історії", написаній для Радіо Марія.
Чи відкрита вся правда про події Другої світової війни?

Чи відкрита вся правда про події Другої світової війни?

Спілкувалися з відомим автором історичних програм Віктором Заславським в День пам'яті та примирення (пам'яті жертв Другої світової війни та примирення між країнами-учасниками Другої світової війни) з нагоди 75-ї річниці.
Чи відкрита вся правда про події Другої світової війни? Чому називали війну Великою Вітчизняною?
"Історія Собору святого Юра від заснування і до сьогодні, та на що варто звернути увагу відвідувачам цієї святині", - Віктор Заславський

"Історія Собору святого Юра від заснування і до сьогодні, та на що варто звернути увагу відвідувачам цієї святині", - Віктор Заславський

6 травня Церква вшановувала одного із найвідоміших святих, Юрія Змієборця. Українці настільки його полюбили, що присвятили йому один із найкращих храмів України, Архикатедральний собор святого Юра, що у Львові. Про нього дана програма. В цьому ефірі почуєте всю історію цієї архітектурної споруди міста Лева, від заснування і до нині.