Слухати Радіо

Зараз в ефірі

01:10

Недільні читання

В ефірі

Духовні читання

02:00

Непісні розмови

02:50

Біблійні читання

03:00

Меса

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

05:00

Відкрите питання

06:00

Дитяча катехиза

06:30

Житія святих

06:50

Ранкова молитва

07:00

Розарій

07:40

Годинки

08:00

Ранкова молитва

08:10

Святий дня

08:20

Біблійні читання

08:30

Недільні читання

09:00

Молитовна лінія

10:00

Св.Літургія з Катедри св. Олександра (Київ)

Історія капеланства. Із зони бойових дій отець Дмитрій Присяжний.

Поділитись з друзями
Військовий капелан ПЦУ, настоятель Свято-Покровської парафії, що в місті Боярка,  - отець Димитрій Присяжний зараз знаходиться разом із військовослужбовцями в зоні бойових дій. В ефірі говоримо про історію капеланства, служіння на фронті, спілкування з військовослужбовцями.

Мартин Турський (317 — 8 листопада 397) — римський офіцер, християнський священик, святий. Єпископ Турський (371—397). Засновник капеланства. Народився у Саварії, Панонія. Дитинство провів у Павії, Італія. Більшу частину свого життя провів у Галлії. Заснував Мармутьєрьске абатство (372). Помер у Канді, Галлія.

Життєпис записаний його сучасником Сульпіцієм Севером. Вшановується у більшості християнських церков. День вшанування — 11 листопада в католицькій, лютеранській та англіканській церквах; 12 (25 жовтня) — в православних церквах. В іконографії та живописі зображується у вигляді воїна-вершника, що дає частину свого плаща жебраку; чоловіка, що розрізає свій плащ, тощо. Вважається захисником від бідності й пияцтва; патрон жебраків, злиденних, шинкарів, виноробів, вершників, вояків тощо.


Мартин народився 317 року в римській провінції Паннонія в місті Сабарія (нині місто Штейн у Ангері Середньої Франконії землі Баварія). Його батько був легіонером армії Римської імперії, який дослужився до посади військового трибуна (ранг сучасного полковника) і залишався переконаним прихильником римського язичництва. Тому свідомо назвав свого сина на честь Марса (римського божка війни). 

Дитячі роки Мартина минали у місті Тіціна (тепер — Павія) біля річки Тичино впадаючої в річку По. Адже батька перевели служити до італійської Павії. Мартин познайомився з тамтешніми християнами і став катехуменом (оглашенним), але до Хрещення не дійшло, бо тамтешній єпископ просто боявся хрестити десятирічного хлопчика, щоб не наразитися на гнів впливового батька. Мартин прийняв присягу римського легіонера в 15 років відповідно імперського наказу щодо синів ветеранів.



Сильний юнак Мартин був призначений офіцером кінноти. Але вже тоді Мартин вподобав спосіб життя свого сучасника преподобного Антонія Великого (представника Східної Церкви християнства). Своїх слуг Мартин дивував тим, що маючи свободу до спокус вів особисте добре моральне життя, допомагав потребуючим у нещасті.



У 338 році під час перебування в гарнізоні Ам'єну, він у люту зимову холоднечу зустрів жебрака і щоб зігріти його віддав йому половину свого плаща, який називали «капа». Вночі уві сні побачив Христа, одягненого в його плащ (лат. cappa), який сказав ангелам: «Дивіться, мене Мартин-катехумен одягнув!». Пізніше друга половина плаща-капи святого Мартина стала предметом вшанування у французькій армії. Для неї був створений похідний храм, який назвали «капелою» (лат. capella; звідси походить й українське «каплиця»), а священика, який служив у цьому храмі, почали називати capellanus, капелан. У кожному легіоні імператора Римської імперії Костянтина I Великого була похідна церква (окремий намет) із християнським священиком.


Навесні 339 року на Великдень Мартин охрестився. Командир (трибун) його військового підрозділу не хотів демобілізації з війська Мартина, і запропонував умову, що стане разом з ним ченцем, якщо Мартин ще два роки служитиме у війську. Оскільки цезар Констанцій Галл вів війну з алеманами в 354, Мартин запропонував пустити його без зброї у битву з християнською молитвою на устах замість звільнення від військової присяги і виступити таким чином у ролі живого щита. 


Коли він уже був підготовлений до використання у такій ролі, алемани з незрозумілих причин попросили миру. Після звільнення з військової служби він отримав благословення від єпископа Пуатьє Іларія Піктавійського, і з кількома колишніми військовими товаришами заклав перший пусти́нський монастир у Галлії (360), пустинь Лігуже (Ligugé) біля Пуатьє (монастир у Лігуже існує донині). І цим став родоначальником



Галльського (французького) чернецтва. Мартин уникав рукоположення в Священство, віддавав перевагу своїй посаді екзорциста (заклинача, який робив «вичитку» особливими молитвами над біснуватими). Йому були притаманні доброта і дбайливість. Поєднував у собі мужній і величний вигляд колишнього військового. Він піклувався про хворих, жебраків, голодних. Тому отримав від народу додаток до імені — «Милостивий».


Мартин мав смирення перед Богом. Але сміливо виражав думки перед політиками, які державними переворотами (революціями) переслідували особисті цілі догоджати власним амбіціям прикриваючись популізмом і демагогією, чим наносили загально шкоду народові (громадянам). Так у 383 р. він в м. Трір на запрошення імператора Магна Максима відповів: «Не можу сидіти за столом людини, котра позбавила одного імператора життя (Граціан син Валентиніана I), а іншого — його престолу (Валентиніан II син Валентиніана I)». І мав він сміливість в присутності керівника держави (Валентиніан I) з дружиною (Юстина), котрі були єретиками (аріани) — після його семиденного посту і молитви запалав трон під імператором (пірокінез). Вимагав від державного службовця Авіціана з садистськими нахилами, який керував областю, звільнити юрбу людей несправедливо ним ув'язнених в м.Тур — заступався як пастир, щоби той не знущався над його паствою. Мартін духовними вправами досяг стану безпристрасності (апатеї), умиротворення, беззлобності, спокою і внутрішньої радості. Умів терпіти заздрості, наклепи і брутальну лайку клірика Брікція —
розсудливо повчав його, демонстрував йому дар ясновидіння (дистанційно дізнавався про вчинки Брікція без своєї особистої присутності і тим не давав Брікцію його обманути, хоча Брікцій надіявся з-за відсутності свідків спотворити факти). Вислів Мартина: «Брікцій нашкодив лише собі, а не мені. Господь Ісус Христос терпів коло Себе навіть Іуду. Чому після цього я не повинен терпіти коло себе цього?». Він мав дар пророкування майбутньої (прекогніціо) долі різних осіб, що і збувалося. Мартина ненавиділи за його добродійність, яку самі не мали в собі, і не могли повторити в своїх діях.


Святий Мартин помер 8 листопада 397 р. у Канде (Candes) під час молитви в храмі над злиттям річок В'єнна (Vienne) та Луара (Loire). Знаючи час своєї смерті Мартин заповів покласти його на підлогу, загорнули в саван з попелом — що і було зроблено. Місцеві мешканці мали намір ховати його у себе, однак жителі Тура викрали тіло через вікно храму, і вирушили з ним вгору за течією на човнах по річці Луара у м. Тур, і через три дні урочисто поховали — саме тому день його пам'яті святкують 11 листопада. З плином часу він був оголошений святим патроном Франції. Близько 700 населених пунктів Франції, а також більше 3600 французьких парафій носять його ім'я. У Речі Посполитій Мартин був одним з найпопулярніших святих, якому було присвячено більше 200 церков (велика частина цих парафій збереглася до наших днів в Польщі, Білорусі, Україні та Литві). На багато століть його день залишився обов'язковим церковним святом. У Речі Посполитій зберігали сорокаденний піст перед Різдвом, який починався одразу після дня Святого Мартина (12 листопада), як аналог Великого Посту перед Пасхою (Великоднем).
Мартин Турський став засновником капеланства. У 742–743 р. у м. Регенсбурзі (Німеччина) на першому східно-франкському соборі (Consilium Germanicum) ухвалено рішення про участь священиків у військовій службі із застереженням про заборону носіння ними зброї і безпосередньої участі в бойових діях. З того часу капелани є у більшості армій світу, а їх правовий статус закріплений у внутрішньодержавних й у міжнародних законах.


День святого Мартина католики відзначають 11 листопада — найпомітніший у календарі (урочистості на його честь тривали три дні). Мартин — один з найулюбленіших святих у загальноєвропейській культурі. У православній традиції святого називають «святитель Мартин милосердний єпископ» (Мартин Милостивий Турський) і відзначають його пам'ять 13 лютого.


Відгуки

Я не боюся! Знаходимо спокій та впевненність у 3-му Псалмі.

Я не боюся! Знаходимо спокій та впевненність у 3-му Псалмі.

Духівник Українського Католицького Університету у Львові, отець Олексій Саранчук про довіру Богу під час війни до яких закликає 3-й Псалом.

"Він наперед знає наші переживання. Тому нам потрібно щиро та в істині приходити до Нього. Коли зі щирим серцем линемо до Бога то Він шанує нас за правдивість".
Діти відчувають переживання батьків. У Польщі надають психологічну допомогу Українським сім'ям.

Діти відчувають переживання батьків. У Польщі надають психологічну допомогу Українським сім'ям.

Про психологічну допомогу українським сім'ям, які виїхали за кордон розповідає кандидат психологічних наук, практичний психолог, психотерапевт, нейро-психолог - Катерина Дишель. Цикл програм Комісії душпастирства молоді.
Святий Єронім. Не знаєш Святого Письма - не знаєш Христа.

Святий Єронім. Не знаєш Святого Письма - не знаєш Христа.

Історія життя видатного богослова, святого Єроніма. Розповідає отець Олег Кіндій - священник Церкви Володимира та Ольги (м. Львів), викладач богослов'я в Українському Католицькому Університеті.
Антихрист буде доволі приємною та харизматичною особою. Про останнє випробування Церкви розповідає отець Матвій Стибурський.

Антихрист буде доволі приємною та харизматичною особою. Про останнє випробування Церкви розповідає отець Матвій Стибурський.

Мета антихриста - відірвати людей від Христа та зосередити їхню увагу на цьому світі, переконати що немає життя вічного. Наше завдання - навчитися розпізнавати знаки часу та принести Христа якомога більшій кількості людей. Про останнє випробування Церкви розповідає брат-капуцин Матвій Стибурський.
Як розпізнати своє покликання та почати повноцінно жити?

Як розпізнати своє покликання та почати повноцінно жити?

Розпізнання покликання. Коментар до Апостольського післясинодального повчання "Christus vivit" Святішого Папи Франциска молоді та всьому Божому народу.