Ісус та жінка самарянка - катехеза о. Олексія Самсонова на недільне читання ІІІ тижня Великого Посту

Учні ж Його пішли в місто, щоб купити їжі. Тоді жінка-сама­рянка промовила до Нього: «Як Ти, будучи юдеєм, про­сиш пити в мене, коли я – жінка-сама­рянка?» Адже юдеї не спілку­ють­ся із самарянами. Ісус у відповідь сказав їй: «Коли б ти знала Божий дар і хто Той, що го­ворить тобі: “Дай мені напитися!” – ти просила б у Нього, і Він дав би то­бі живої води». Каже йому жінка: «Пане, Ти навіть не маєш чим зачерпнути, а криниця глибока, звід­ки, отже, маєш живу воду? Хіба Ти більший за нашого бать­ка Якова, який дав нам криницю: і сам з неї пив, і сини його, і вівці його?» У відповідь Ісус сказав їй: «Кож­ний, хто п’є цю воду, буде спраглий знову, а хто питиме воду, яку Я йому дам, не матиме спраги повік, бо вода, яку Я йому дам, стане в ньому дже­релом води, що струмує в життя віч­не». Каже Йому жінка: «Пане, дай ме­ні цієї води, щоб я не мала спраги й не приходила сюди черпати!» Говорить їй Ісус: «Іди, поклич свого чоловіка і приходь сюди». У відповідь жінка сказала Йо­му: «Не маю я чоловіка». Каже їй Ісус: «Добре ти сказала, що не маєш чо­ло­віка, бо п’ятьох чоловіків ти мала, і той, якого нині маєш, не є твоїм чо­ловіком. Це ти правду сказала». Каже жінка Йому: «Пане, я бачу, що Ти – Пророк. Наші предки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що в Єру­са­лимі те місце, де потрібно покло­няти­ся». Ісус промовив до неї: «Жінко, вір Мені, що надходить година, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете поклонятися Отцеві. Ви поклоняєтеся Тому, кого не знаєте; ми ж поклоняємося Тому, ко­го знаємо, бо спасіння від юдеїв. Але надходить година, – і нині вона, – коли правдиві по­клон­ники будуть поклонятися Отцеві в Духові та істині, бо Отець шукає собі таких поклонників. Бог є Дух, і хто Йому покло­ня­єть­ся, повинен поклонятися у Духові та істині». Відказує Йому жінка: «Знаю, що прийде Месія, який назива­єть­ся Христос; коли Він прийде, то спо­вістить нам усе!» Каже їй Ісус: «Це Я – той, хто го­ворить з тобою!» І тоді надійшли Його учні й ди­вувалися, що Він розмовляв із жін­кою. Однак ніхто з них не спи­тав: «Чого шукаєш?» – або: «Чому розмов­ля­єш з нею?» А жінка залишила свою посудину на воду, пішла до міста й каже людям: «Ходіть і подивіться на чолові­ка, який мені сказав усе, що я зро­би­ла! Чи часом Він не Христос?» Вони вийшли з міста й пішли до Нього. Тим часом учні просили Його, кажучи: «Равві, їж!» Та Він сказав їм: «Я маю їсти по­жи­ву, якої ви не знаєте». Тоді учні почали перемовля­тися між собою: «Чи не приніс хто Йо­му їсти?» Каже їм Ісус: «Моя пожива – чинити волю Того, хто послав Ме­не, та довершити Його справу. Чи не кажете ви так: “Ще чотири місяці і настануть жнива?” А Я кажу вам: Підійміть ваші очі й погляньте на ниви, які стали білими для жнив. Ось вже хто жне, той одержує наго­роду і збирає врожай для вічного жит­тя, щоб разом раділи: і той, хто сіє, і той, хто жне. Адже тут справджується приказ­ка: “Один сіє, а інший жне”. Я послав вас жати те, над чим ви не трудилися; інші трудилися, а ви увійшли в їхню працю!» Багато самарян з того міста по­вірило в Нього через слова, які за­свідчила жінка: «Він сказав мені все, що я зробила». Отже, коли прийшли до Нього самаряни, то просили Його, щоби побув у них. І Він пробув там два дні. Значно більше повірило через Його слово. Жінці ж казали: «Вже не через твоє свідчення віримо, а тому, що самі чули та знаємо, що Він – справжній Спа­си­тель світу!»  (Йн 4, 5-42)