Слухати Радіо

Зараз в ефірі

15:40

Дитяча катехиза

В ефірі

Катехиза з о. Рафалом Мишковським

16:45

Дитяча молитва

17:00

Новини

17:10

Голос народу, голос Божий

17:45

Літургія годин (Бревіарій)

18:00

Св.Літургія з храму свв. Петра і Павла (Рівне)

19:00

Молитовна лінія

19:30

Розарій

20:00

Заклик до Бердичівської Богородиці (Наживо)

20:20

Коротко про головне

21:00

Modus Vivendi

22:00

Катехиза

23:00

Слово на кожен день

23:50

Літургія годин (Бревіарій)

00:00

Розарій

00:30

Катехиза

01:10

Розмова з екзорцистом

01:40

Духовні читання

02:00

Катехиза

Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Поділитись з друзями
Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. Тема даної програми стосується католицького Львова.

Наше уявлення про місто сформоване добою промислової революції, де у місті стоять заводи, на них працюють робітники, а різноманітні магазини-ресторани-кінотеатри їх обслуговують. На підприємствах завжди потрібні люди. Тому у місто легко потрапити і значно тяжче зробити у ньому кар’єру. А ще – зараз немає великої різниці між тим, хто ходить у костел; тим, хто ходить до церкви; тим, хто ходить до синагоги та тим, хто взагалі нікуди не ходить. У Середні Віки все було зовсім інакше. Місто – це була замкнена корпорація малого і середнього бізнесу. Усі ремісники були об’єднані у цехи, своєрідні профспілки. Щоб нового майстра прийняли у цех, він мав зробити «штуку», зразок продукції. Цехмістри її оглядали і оголошували – приймати чи ні. Зате якщо людину пустили у цех, у місто – він є пан. Тому що міста з Середніх віків мали купу привілеїв. Вони були вільні від усіх панів, вони мали самоврядування, самі встановлювали собі закони та вирішували хто які податки платить. Якраз це називалося Магдебурзьке право – бо у місті Магдебург у Німеччині вперше сформували такий принцип та законодавчу базу.

Ще за часів Королівства Руського наші королі надавали містам магдебурзьке право. Точніше, вони запрошували поселенців-німців які піднімали економіку і, відповідно, організовували собі життя згідно з своїм правом. Тому, наприклад, перший відомий львівський війт, тобто, виборний міський голова, це був німець Бертольд Штехер. Він разом з іншими колоністами заснували у Львові храм Марії Сніжної, перший німецький храм Львова. Отже, Львів за часів Королівства Руського виглядав ось так: княже місто (там де площа Старий Ринок і костел з церквою 13 століття), типове давньоруське місто, хіба що з поправками на європейські впливи, а поруч – німецька колонія, нинішній центр, ретельно розпланований. Там де ми зараз, був Нижній замок, де, власне, мешкали наші королі, а нагорі – високий замок де була скарбниця та арсенал. Отже, фактично було два Львова – німецький та руський, український. І місцеві русини вже потихеньку звикали до німецьких порядків та просочувалися у німецький Львів щоб користати з німецьких порядків. Ось, наприклад, Миколай Русин, перший відомий львівський війт руського, українського походження. Відмий тим, що ходив у посольство у Молдавію та домовився про можливості торгувати для львівських купців.

І ще слід розуміти ось шо: до початку промислової революції 99 відсотків населення мешкали у селах. Прив’язані до землі селяни які поколіннями орали свої поля. А у містах жили підприємці, ремісники, купці які не були прив’язані до землі, які могли завантажити пожитки на вози та поїхати туди де кращі умови. А це були з одного боку німці, знамениті ремісники, з другого – італійці-купці, з третього – місцеві русини-українці, з четвертого – поляки, а з п’ятого – вірмени яких на батьківщині утискали турки. Вірмен на українських містах стало стільки що тут утворилася ціла єпархія вірменської апостольської церкви. Григорій Великий – перший відомий вірменський єпископ Львова. А з 16 століття у наших містах активно селяться євреї – бо у Європі починаються релігійні війни і євреїв починають утискати, а тут була віротерпимість. Були ще греки та угорці.

Ось кілька постатей які чудово ілюструють життя Львова у період Польського королівства та Речі Посполитої. Петро Красовський – італієць, один з багатьох італійців що розбудовували Львів. Якраз у 16 столітті коли старий готичний Львів з фахверковими будинками потерпає від пожеж, його поступово замінює собою ренесансний Львів – мурований, ренесансний, зведений італійцями. Георгій Боїм – угорський купець, лихвар, пірат який перебрався до Львова і чия родина стала однією з найвпливовіших. До речі, один з Боїмів став єзуїтом, місіонером у Китаї який одним з перших відкрив цю країну та її здобутки для Європи. Мартин Гросваєр – лікар, доктор медицини польсько-німецького походження. Іоганн Георг Пінзель – німецький скульптор який працював у Львові у 18 столітті. Юрій Кульчицький – шляхтич з-під Самбора який оселився у Відні та заснував першу у Європі кав’ярню. Констянтин Корнякт – грецький купець який оселився у Львові с став одним з найвпливовіших міщан. Вежа руської церкви носить його імя бо він її збудував. А його будинок на площі потім став резиденцією короля. Корнякт з Боїмом завжди конкурували, і дехто змальовував це як польсько-український національний конфлікт – бо Корнякт був православним, а Боїм католиком. Але це не 19 і не 20 століття. Змагання грека багатого грека і багатого угорця було змаганням двох мафіозних родин, двох фірм, двох брендів, двох великих риб у ставку. Одним словом, звичайне собі життя.

Бартоломей Зиморович – вірменин, поет який писав і про подвиги Сагайдачного, і про козацькі повстання, історик, автор першого міського літопису «Потрійний Львів» - тобто, Львів руський, німецький та польський. Найбільш цікава, мабуть, історія Юрія Рогатинця. Сідляр з Рогатина, йому стало нудно у провінції і він з братом Іваном поїхав підкорювати столицю. У Львові їх довго не хотіли приймати до цеху сідлярів хоча вони зробили таку «штуку» що усі ахнули. Бо не хотіли конкурентів. І лише коли за Рогатинців вступився особисто гетьман Жолкевський, їх прийняли. Врешті-решт Рогатинці мали будинок на вулиці Руській, садибу на околиці, крамницю у ратуші – тобто, таки підкорили столицю. А ще – викупили друкарню яка залишилася від Івана Федорова і налагодили на ній прибутковий бізнес. А ще – саме Юрій Рогатинець заснував при православному братству школу, та й саме братство перетворив на потужну організацію яка власне контролювала все православне церковне життя у Львові.

З одного боку, типова американська мрія. З другого – це справжня людина Ренесансу. Меценат, просвітник та практично церковник!

І що ще важливо. Де є ринок – там є конкуренція. Боротьба за сфери впливу. Тому львівські міщани між собою час від часу билися, судилися, сварилися – але водночас співпрацювали,одружувалися і разом обороняли своє місто в разі небезпеки.

Є поширений стереотип козацьку східну Україну і про Галичину де козаків бачили лише на картинках. Оці достойні пани які тут показані були б цьому дуже здивовані. Багато козаків були родом з Галичини і багато подій важливих для Козаччини відбувалися на цих теренах. По-перше, страта Івана Підкови. Запорізький ватажок, молдаванин за походженням, брат молдавського господаря, який ходив походами на усе Причорномор’я, авантюрист, втрутився у боротьбу за молдавський престол та певний час правив Молдавією. Успіху у цьому не мав – натомість викликав гнів турецького султана який почав вимагати від короля Стефана Баторія щоби Підкову стратили як заколотника. Король не хотів, шляхта теж чинила опір – але Баторій воював проти Івана Грозного, ця війна забирала усі його сили і повноцінна війна з турками йому була не потрібна. Тому він Підкову стратив – у Львові, там зараз пам’ятник йому. У Львові Підкову і поховали – але козаки його викрали і перепоховали у Каневі. Товариш Підкови Яків Шах вирішив помститися – пішов війною на Молдавію, дійшов до Бухаресту, спалив передмістя, взяв у облогу місто та сказав видати молдавських бояр які зрадили та видали Підкову. Йому видали 18 чоловік, він їх повісив перед церквою з підписом «так буває зі зрадниками». А Стефан Баторій надав козакам купу привілеїв та навіть монастир заклав.

З Галичини, з Кульчиць, походив найзнаменитіший козацький гетьман Петро Сагайдачний. До речі, його подвиги оспівував отой Бартоломей Зиморович про якого ми вже згадували. Крім того що він врятував Європу під Хотином, бив турків від Очакова до Стамбула та проміняв жінку на тютюн та люльку, Сагайдачний відомий тим що коли значна частиина українського духовенства та шляхти не прийняла унію, він та усе козацтво стали на захист їхнього вибору та допоміг висвятити нову православну ієрархію. На чолі православ’я став Йов Борецький, ось він, який перед тим довгий час був ректором львівської братської школи!

 

Отже, Львів, як і будь-яке середньовічне місто був закритою спільнотою де конкурували, сварилися, цапалися, співпрацювали, домовлялися, дружили між собою купці та ремісники – і разом вони об’єднувалися проти конкурентів з інших міст або з передмістя. У такій ситуації місто не могло не ділитися на клани – за родинною ознакою, за походженням, за віросповіданням.

Віросповідання, тобто, конфесія, значила у ті часи зовсім інше  ніж зараз. Це були не особисті переконання, а приналежність до відповідного клану. Конфесія визначала не лише куди ти ходиш у неділю помолитися, але й хто твій родич та союзник, чиї інтереси для тебе у пріоритеті, коли ти маєш вихідні а коли працюєш. А потім у 16 столітті почалася доба Реформації та релігійних війн. Поки у Європі католики палили протестантів, а протестанти різали католиків і один одного, на наших теренах католики з православними більш-менш мирно співіснували, але клановий патріотизм став ще сильнішим.

 

Ось невеличкий приклад – історія з календарем у які взяли участь достойники, які ось тут на нас споглядають. Коли у 1583 році у Римі запровадили новий календар, це значило не лише що треба поміняти дати, а також що треба змістити на кілька днів усі церковні свята. Тобто, керівник підприємства мав дати своїм робітникам вихідний не за півтора тижні, а ось вже. Православний константинопольський патріарх Ієремія сказав що той новий календар це вигадка диявола бо католики антихристи – отже, православні українці його послухали. І переходити на новий календар не захотіли. І почався конфлікт: римо-католицький єпископ Дмитро Соліковський користаючи з свого впливу заборонив православним святкувати свята за старим календарем. Православний єпископ Гедеон Балабан не погодився. Соліковський напав на одну львівську церкву та запечатав. Балабан поскаржився.  У конфлікт втрутилися король, папський нунцій, православний князь Острозький і ще купа вищого начальства – і вирішили що хай православні святкують як хочуть, а католики їм не заважають поки Папа і Патріарх між собою ся не домовлять.

 

Соліковського ще одна історія непогано характеризує. Він створює у Львові цех художників. Молодець. Але заборонив пускати туди православних. Вже не молодець. А чому? Раніше цеху художників у Львові не було, а було кілька окремих майстрів які були прив’язані до цеху золотарів. Усі русини. І вони і костели розписували. І дуже тим пишалися. І Соліковському, одному з голів латинського клану боліло що у його клані нема гідних художників. І тому він вирішив взятися до справи серйозно! Щоправда, потім православних довелося таки пустити – бо інших пристойних майстрів не було. І потім цехові майстри, українці та поляки, разом пресували нецензових українців та поляків!

 

Ще один гучний скандал який стрясав Львів наприкінці 16 століття – Берестейська унія яка об’єднала (або навпаки роз’єднала) достойників які тут на нас дивляться. Юрій Рогатинець який фактично керував львівським братством написав статут за яким братство контролює усі православне церковне життя у Львові, навіть священиків і монахів, і є незалежним від львівського єпископа. Патріарх Ієремія, той самий, цей статут затвердив. Отже, Львівський єпископ перетворився на англійську королеву – царює але не керує. Насторожилися і інші єпископи. І завели мову про те щоб поміняти патріарха – ні, не вбити Ієремію, а просто приєднатися до Риму. І якраз оцей Гедеон Балабан був головним ініціатором. І, звісно, братство на чолі з Юрієм Рогатинцем було проти – бо не хотіли втрачати привілейованого становища. А ще – вони потім почали книги на Москву багато продавати. Соліковський не надто довіряв Балабанові, але підтримував його. Щоправда, потім Балабан зрозумів що з братством краще ся не цапати – тим більше що головним противником унії раптом став один з її ідеологів – князь Острозький, який вважав себе начальником православ’я і хотів щоб усі його слухалися. Так Львівська єпархія лишилася православною, і на унію перевів її лише у 1700 році єпископ Йосиф Шумлянський. Легендарна постать – був командиром сотні панцерників, у 23 роки його обрали єпископом, він воював проти конкурента, паралельно їздив на переговори з козаками на предмет допомоги у війнах проти турків, кожного разу як турки нападали, він знімав ризи, брав шаблю, брав свою сотню панцерників і йшов воювати, був поранений у знаменитій Віденській битві… А ще відкривав багато монастирів, церков, писав книги – між іншим, розмовною, українською мовою. І коли Москва підкорила Київську митрополію і замість автономії та самоврядування ми отримали диктатуру, коли вчених почали забирати до Москви – Шумлянський сказав на соборі «Бути під Москвою я не хочу бо наша Русь Москві  ніколи не корилася і Москва не шанує наші права». Так ми стали греко-католиками!

 

Ще один приклад. Коли у 14 столітті король Казимир Великий закладав Латинську Катедру, це був символ його панування у Львові. Саме тому найбільше проти нього протестували німці – бо не хотіли коритися польському єпископові! А у 16 столітті православна громада збудувала собі при церкві дзвіницею яка була вищою за костел. Католики обурилися, і при костелі єзуїтів зведи ще вищу дзвіницю – яка, до речі, не збереглася. Тоді у 18 столітті український митрополит Афанасій Шептицький починає перебудову соборної церкви Святого Юра. Архітектори та скульптори були німці – Бернард Меретин та знаменитий Іоганн Георг Пінзель. І був це найбільший і найкрасивіший храм Львова, і з усіх вулиць Львова його було видно. Отак ми мірялися церквами! Національний патріотизм завжди у місті був перемішаний з клановим.

 

А ще були євреї, їх було багато – але вони жили своїм життям, і їхні справи, проблеми та внутрішні суперечки нікого дуже не цікавили – так саме як і їх не дуже цікавили справи християн.

 

Відгуки

"Друга світова війна має багато сторінок, котрі заслуговують на висвітлення у кінематографі", - Віктор Заславський

"Друга світова війна має багато сторінок, котрі заслуговують на висвітлення у кінематографі", - Віктор Заславський

У День захисника України спілкувалися з істориком Віктором Заславським про військовий кінематограф. "Грейхаунд", "З міркувань совісті", "Підводний човен", "Таємне життя" та багато інших чудових фільмів, у яких ви зможете пережити військові події з героями кіно.
Завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться на виставку, яку відкрили у монастирі Босих кармелітів

Завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться на виставку, яку відкрили у монастирі Босих кармелітів

Наш автор Віктор Заславський та с. Камілла, яка опікується музеєм Джозефа Конрада при бердичівському монастирі Босих кармелітів, відкрили у монастирі виставку, присвячену Падурі. Тут можна побачити його книги, почитати його поезії. Родзинка експозиції – сцена бою між польськими повстанцями та російською кіннотою у 1831 році у Бердичеві. Падура пов'язаний з Бердичевом – його маєток був у Махнівці, у Бердичеві він часто бував, а отже відкриття виставки є цілком доречним. То ж, завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться цю виставку – а також багато усього іншого, що є у цьому надзвичайному місті.
Історик Віктор Заславський про князя Костянтина Острозького.

Історик Віктор Заславський про князя Костянтина Острозького.

Історик Віктор Заславський продовжуючи свій цикл "Відкриваючи таємниці християнства" зупитнив свій історичний погляд над постаттю князя Костянтина Острозького.
Розкол між Церквами

Розкол між Церквами

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.
Схід і Захід: від Імперії до Церкви.

Схід і Захід: від Імперії до Церкви.

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.