Літургійний рік починається не 1 січня і не завжди триває 365 днів. Ділиться на важливі періоди в календарі, завдяки яким ми можемо єднатися, будуючи одну живу церкву, одне Христове тіло. "Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос. Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним." (1-е до Коринтян 12:12-13)
Кожна церковна традиція має свій календар. У Римо-Католицькій Церкві календар не є догмою віри, але є знаряддям у переживанні істинної віри. Маємо два основних свята в літургійному році: Різдво Христове і Пасха Господня. Важливими також є періоди між цими святами, а саме час, що триває на підготовку до свят. Період Адвенту, що в перекладі з латинської означає "прихід", відноситься до приготування зустрічі Різдва Христового. Цей період починається за чотири тижні до свята Різдва, і кожен тиждень має свою певну тематику, відтворену в недільних Євангельських читаннях Писання на богослужінні Церкви. Пасхальний період, натомість, триває 50 днів і завершується Урочистістю Зішестя Святого Духа. Саме ж свято Пасхи відзначається в триденні: від літургії Вечері Господньої в четвер до Воскресіння Господнього, яке починаємо святкувати за єврейською традицією в суботу ввечері. Також за літургійним календарем маємо звичайний період, що триває 33-34 тижня, що починається від Різдва Христового. Залежно від періоду, церква зазначає певний колір одягу священників. Для мирян же важливо пам'ятати, що кожен прихід до церкви є зустріччю з Ісусом, тому завжди маємо пильнувати свій зовнішній вигляд, щоб гідно переживати цей святковий час, даний єдиним Отцем нашим.
У програмі на Радіо Марія настоятель парафії в Томашполі та модератор Руху Назаретських Родин отець Станіслав Свурка разом із сестрою Люциною роздумують над глибинним значенням свята Воздвиження Всечесного Христа. Як у темний час війни віднайти Боже світло, пробачити важкі образи та піднятися до вищого рівня любові до Бога й ближнього за прикладом Страждальної Діви Марії.
О. Кшиштоф Бузіковський, ОМІ, говорить про духовне значення страждань Богородиці. Марія була приниженою і через свою віру та любов розділила земну долю Ісуса, живучи в бідності та соціальному неприйнятті. Меч, який прошив серце Діви Марії, символізує не лише момент розп'яття, а й увесь її життєвий шлях, сповнений випробувань.
"Лінь у контакті та спілкуванні з Богом породжує те, що ми починаємо любити самих себе і поклонятися собі як ідолу, - застерігає о.Міхал Бранкевич в програмі "У ваших намірах" від наслідків одного з головних семи гріхів та наголошує, - так ніколи не будеш правдиво задоволений самим собою і своїм життям".
Як народжується покликання до богопосвяченого життя? Що може стати моментом особистого навернення? Чому обіти чистоти, убогості та послуху — це не обмеження, а щоденний вибір близькості з Богом? І що означає насправді «померти для себе» заради служіння іншим? Про це — у розмові з монахинею Місійного Згромадження Сестер Служниць Святого Духа Іреною Примак.
У цій катехизі о. Андрій Педай, директор БФ "Карітас Спес - Київ", вікарій парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в м. Києві, знайомить нас одразу із трьома італійськими святими: "святим робітником", "блаженною хворою на рак кісток" та "сліпою прикутою до ліжка, до якої ходять за порадою". Священник наголошує, що Бог виявляє себе в немічності, а метою нашого життя не може бути здоров'я, успіх чи кар'єра. Святість не походить з досконалості й знання, це спосіб життя у відданості Ісусу. Найважливіше, дозволити Богу себе вести.