Любов і Війна: Олена Степанівна і Роман Дашкевич

Дві речі є вічні, все інше мина.
Перша – Любов, а друга – Війна.
Та шлях війни у крові лежить,
То ж серце моє, про любов розкажи!
Р. Кіплінг
Військова доля Романа Дашкевича була не менш бурхливою. Багатий аристократ з древнього руського княжого роду, капітан артилерії, він на власний кошт закупив для Січових Стрільців мундири, кріси й кулемети. Звісно, він не міг не знати про славетну стрілкеню. Навіть коли Дашкевич потрапив у полон у 1917 році, ходили чутки що зробив він це навмисно щоб зустрітись з легендарною Степанівною, в яку заочно закохався. В полоні просидів він недовго. Почувши про створення Української Республіки, Роман, за власним висловом, „подякував за хліб-сіль полоненого" і тікає до Києва. Там він бере участь у створенні Кошу Січових Стрільців (місцевого „клона" галицьких усусів) та бере під свою опіку артилерію. Батарея Дашкевича була найбільш боєздатною частиною армії УНР, і разом зі своїм командиром перенесла усі труднощі визвольних змагань та поразок, після чого також опинились у Відні – де наш герой і зустрів Олену Степанів.

Роман і Олена багато в чому були несхожі один на одного: багатий аристократ і проста дівчина, засновник Січового руху та проста активістка, героїчний полковник та лейтенант в спідниці. Тому для багатьох їхній роман був несподіванкою. Але все ж таки вони були однолітками, а бойовий шлях в них був дещо подібний. На кінець, вони були в захваті один від одного, і кожен вважав іншого більшим героєм. Відносини розвивались швидко, і у 1920 році наші герої побрались. Дружкою в них на весіллі був Євген Коновалець.
Через рік подружжя вертається до Львову, який давно став для обох рідним містом. На перший погляд життя цих молодих ветеранів виглядає спокійно: він здобуває докторську ступень та відкриває адвокатську контору, вона викладає в школах історію з географією та пише книги. Проте обидва не залишають громадську діяльність. Роман Дашкевич очолює українські патріотичні товариства (замасковані під спортивні клуби), видає патріотичні часописи. Але ця „холодна війна" не заважає й любові: у 1926 році в подружжя народжується син Ярослав.

Проте насолоджуватись сімейним щастям подружжю залишалось недовго. 1 вересня 1939 року починається Друга Світова війна. За пактом Молотова-Ріббентропа Львів мав увійти до складу СРСР. В ті дні хтось з галичан залишався у Львові, чекаючи на „совєтів", хтось – тікав від них на захід, в окуповану німцями Польщу. В Романа Дашкевича вибору не було: він був одним з петлюрівських воєначальників, сподвижником Коновальця. Арешт і страта „ворога народу" було питанням часу, і єдиною можливістю зберегти життя була втеча на захід.

Проте Олена валіз не пакувала. Хіба для того вона зі зброєю в руках відстоювала мрію про України, а потім виховувала нові покоління патріотів щоб потім тепер тікати від небезпеки? Та й після кількох років в еміграції вона принципово не хотіла залишати терени батьківщини. Український патріот має жити і боротись на своїй землі, працювати на користь своєї землі – такими були принципи цієї галицької Жанни д"Арк. І розриваючись між любов'ю та переконаннями, вона обрала останнє. Дашкевич, не засуджував її, лише і пообіцяв не від'їжджати далеко від кордонів СРСР і при першій нагоді повернутись до Львову.

Обіцянку свою чоловік виконав, і коли у 1941 році „совєти" залишили Львів, подружжя знов було разом. Але у 1943 році Червона Армія починає наступ, і знов Дашкевич знов змушений тікати, і знов дівчина-воїн залишилася такою ж принциповою, і син, якому вже було 17 років, її підтримав...

Прощаючись, обидва розуміли що навряд чи зустрінуться ще раз. Роман Дашкевич оселився в австрійському містечку Куфштайн, викладав певний час в школі для біженців, потім сів за дослідження та мемуари. Звісно, він знав про арешт дружини й сина у 1949 році, про роки сім років концтаборів, про хворобу Степанівни, її жебрацьку пенсію та смерть у 1963 році. Але навіть листи його ледь проходили через радянську цензуру – то що вже казати про допомогу, яку Дашкевич хтів надати тим кого любив?...

Шлях, який обрали собі Роман Дашкевич та Олена Степанівна – шлях боротьби, шлях служіння своєму народу та своїй мрії про свободу України – був важким та виснажливим. Ціна, яку сплатили вони за вірність своїм переконанням, була важкою – прожити півжиття в розлуці з тим кого любиш. Найважче, здається, зрозуміти вибір Олени Степанів – розлучитись з коханим щоб залишитись на рідній землі. Але тут за дівчину-воїна вступилася сама історія: плід кохання двох героїв, Ярослав Дашкевич, став відомим сходознавцем, вченим світового рівня. Він прославив українську історичну науку – а інакше прославив би австрійську чи канадську. Врешті-решт, він сам схвалював вибір і батька, і матері, захоплюючись ними як справжніми героями та справжніми людьми.

Від'їжджаючи до Австрії, Роман Дашкевич залишив родині свої найулюбленіші фотографії. В цих світлинах – все життя і усі мрії цієї героїчної пари. Перша – де він на коні гарцює по Софійській площі в Києві. Друга – весільне фото Романа і Олени. Війна і Любов. Війна за свободу і Любов, яка все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить і ніколи не мине.

І Олена Степанівна, і Роман Дашкевич залишили по собі цікаві спогади. Вони писали їх з різних нагод і висвітлювали різні сторінки зі свого життя.