A PHP Error was encountered

Severity: Notice

Message: Trying to get property of non-object

Filename: controllers/site.php

Line Number: 133

Любов і Війна: Олена Степанівна і Роман Дашкевич
Слухати Радіо

Зараз в ефірі

22:50

Біблійні читання

В ефірі

Акафист

23:40

Святий дня

23:50

Літургія годин (Бревіарій)

00:00

Розарій

00:30

Катехиза

01:10

Відкриваючи таємниці християнства

01:40

Духовні читання

02:00

Катехиза

03:00

Акафист

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

04:40

Біблійні читання

05:00

Захристія

06:00

Дитяча катехиза

06:30

Житія святих

07:00

Св.Літургія з храму Матері Божої Ангельської (Вінниця)

07:40

Канон Андрея Крицького

08:00

Дитяча катехиза

Любов і Війна: Олена Степанівна і Роман Дашкевич

Поділитись з друзями
ХХ століття принесло нам тисячі героїчних та трагічних доль, по яких катком пройшлись усі негаразди тих літ. Одна така доля – історія неабиякого подружжя Романа Дашкевича та Олени Степанів.„Справжній вояк, але ж з яким жіночим чаром"! Так сучасники (а точніше - сучасниці) говорили про Олену Степанів. Коли почалася війна, дівчина ховає коси під кашкетом, попре усі заборони таки потрапляє до легіону Українських Січових Стрільців і опиняється на передовій.
У 1915 вона потрапляє в російський полон. Офіційна російська пропаганда змальовувала її як „мазепінку" та „нєнавістніцу Россії", проте російські офіцери, не позбавлені лицарських рис, „баришню-офіцера" ледь на руках не носили. А у 1917 році під час обміну полоненими Олена Степанів вертається до легіону. А потім був Листопадовий чин, війна з поляками за Львів та Галичину, праця в уряді УНР та дипломатична місія до Відня, де дівчина-воїн знов перетворилася на інтелігентного науковця та викладача. А ще – саме там вона зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком, Романом Дашкевичем.


Дві речі є вічні, все інше мина.
Перша – Любов, а друга – Війна.
Та шлях війни у крові лежить,
То ж серце моє, про любов розкажи!
Р. Кіплінг
Військова доля Романа Дашкевича була не менш бурхливою. Багатий аристократ з древнього руського княжого роду, капітан артилерії, він на власний кошт закупив для Січових Стрільців мундири, кріси й кулемети. Звісно, він не міг не знати про славетну стрілкеню. Навіть коли Дашкевич потрапив у полон у 1917 році, ходили чутки що зробив він це навмисно щоб зустрітись з легендарною Степанівною, в яку заочно закохався. В полоні просидів він недовго. Почувши про створення Української Республіки, Роман, за власним висловом, „подякував за хліб-сіль полоненого" і тікає до Києва. Там він бере участь у створенні Кошу Січових Стрільців (місцевого „клона" галицьких усусів) та бере під свою опіку артилерію. Батарея Дашкевича була найбільш боєздатною частиною армії УНР, і разом зі своїм командиром перенесла усі труднощі визвольних змагань та поразок, після чого також опинились у Відні – де наш герой і зустрів Олену Степанів.

Роман і Олена багато в чому були несхожі один на одного: багатий аристократ і проста дівчина, засновник Січового руху та проста активістка, героїчний полковник та лейтенант в спідниці. Тому для багатьох їхній роман був несподіванкою. Але все ж таки вони були однолітками, а бойовий шлях в них був дещо подібний. На кінець, вони були в захваті один від одного, і кожен вважав іншого більшим героєм. Відносини розвивались швидко, і у 1920 році наші герої побрались. Дружкою в них на весіллі був Євген Коновалець.
Через рік подружжя вертається до Львову, який давно став для обох рідним містом. На перший погляд життя цих молодих ветеранів виглядає спокійно: він здобуває докторську ступень та відкриває адвокатську контору, вона викладає в школах історію з географією та пише книги. Проте обидва не залишають громадську діяльність. Роман Дашкевич очолює українські патріотичні товариства (замасковані під спортивні клуби), видає патріотичні часописи. Але ця „холодна війна" не заважає й любові: у 1926 році в подружжя народжується син Ярослав.

Проте насолоджуватись сімейним щастям подружжю залишалось недовго. 1 вересня 1939 року починається Друга Світова війна. За пактом Молотова-Ріббентропа Львів мав увійти до складу СРСР. В ті дні хтось з галичан залишався у Львові, чекаючи на „совєтів", хтось – тікав від них на захід, в окуповану німцями Польщу. В Романа Дашкевича вибору не було: він був одним з петлюрівських воєначальників, сподвижником Коновальця. Арешт і страта „ворога народу" було питанням часу, і єдиною можливістю зберегти життя була втеча на захід.

Проте Олена валіз не пакувала. Хіба для того вона зі зброєю в руках відстоювала мрію про України, а потім виховувала нові покоління патріотів щоб потім тепер тікати від небезпеки? Та й після кількох років в еміграції вона принципово не хотіла залишати терени батьківщини. Український патріот має жити і боротись на своїй землі, працювати на користь своєї землі – такими були принципи цієї галицької Жанни д"Арк. І розриваючись між любов'ю та переконаннями, вона обрала останнє. Дашкевич, не засуджував її, лише і пообіцяв не від'їжджати далеко від кордонів СРСР і при першій нагоді повернутись до Львову.

Обіцянку свою чоловік виконав, і коли у 1941 році „совєти" залишили Львів, подружжя знов було разом. Але у 1943 році Червона Армія починає наступ, і знов Дашкевич знов змушений тікати, і знов дівчина-воїн залишилася такою ж принциповою, і син, якому вже було 17 років, її підтримав...

Прощаючись, обидва розуміли що навряд чи зустрінуться ще раз. Роман Дашкевич оселився в австрійському містечку Куфштайн, викладав певний час в школі для біженців, потім сів за дослідження та мемуари. Звісно, він знав про арешт дружини й сина у 1949 році, про роки сім років концтаборів, про хворобу Степанівни, її жебрацьку пенсію та смерть у 1963 році. Але навіть листи його ледь проходили через радянську цензуру – то що вже казати про допомогу, яку Дашкевич хтів надати тим кого любив?...

Шлях, який обрали собі Роман Дашкевич та Олена Степанівна – шлях боротьби, шлях служіння своєму народу та своїй мрії про свободу України – був важким та виснажливим. Ціна, яку сплатили вони за вірність своїм переконанням, була важкою – прожити півжиття в розлуці з тим кого любиш. Найважче, здається, зрозуміти вибір Олени Степанів – розлучитись з коханим щоб залишитись на рідній землі. Але тут за дівчину-воїна вступилася сама історія: плід кохання двох героїв, Ярослав Дашкевич, став відомим сходознавцем, вченим світового рівня. Він прославив українську історичну науку – а інакше прославив би австрійську чи канадську. Врешті-решт, він сам схвалював вибір і батька, і матері, захоплюючись ними як справжніми героями та справжніми людьми.

Від'їжджаючи до Австрії, Роман Дашкевич залишив родині свої найулюбленіші фотографії. В цих світлинах – все життя і усі мрії цієї героїчної пари. Перша – де він на коні гарцює по Софійській площі в Києві. Друга – весільне фото Романа і Олени. Війна і Любов. Війна за свободу і Любов, яка все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить і ніколи не мине.

І Олена Степанівна, і Роман Дашкевич залишили по собі цікаві спогади. Вони писали їх з різних нагод і висвітлювали різні сторінки зі свого життя.

Відгуки

Історик Віктор Заславський про "Латинську Русь"

Історик Віктор Заславський про "Латинську Русь"

Вашій увазі авторська програма історика Віктора Заславського на тему "Латинська Русь".
"Таких фільмів в історії кіно майже нема", - Віктор Заславський про фільм "Наші котики"

"Таких фільмів в історії кіно майже нема", - Віктор Заславський про фільм "Наші котики"

Коли йде війна – знімають, зазвичай, щось пафосно-патріотичне, або веселе, а після завершення війни – зазвичай, щось психологічно-філософське. Хтось хоче підняти настрій на фронті та у тилу, хтось – надихнути на подвиги, хтось – змусити глядача замислитись чому і для чого йде ця війна і як жити тим хто вертається з фронту. Вашій увазі аналіз кінострічки  «Наші котики» від історика Віктора Заславського.

"В нас вже є якісне масове кіно", - Віктор Заславський про стрічку «Тільки диво, або до кого приходить Святий Миколай»

"В нас вже є якісне масове кіно", - Віктор Заславський про стрічку «Тільки диво, або до кого приходить Святий Миколай»

Зимові свята 2019-2020 року видались бідними на сніг – зате багатими на цікаві кінопрем’єри. У грудні та січні на наші екрани вийшли аж дві кіноказки українського виробництва. Ми вже писали про чудові «Пекельну коругва або Різдво козацьке» яка мала шалений успіх у кінопрокаті – її переносили до великих залів та продовжили прокат на тиждень – так багато було бажаючих! І загалом, вказували на те як тяжко написати та екранізувати справжню казку, так щоб вона не перетворилась на фентезі. І ось, варто розповісти про другу українську кіноказку – «Тільки диво». Це казкова історія про вигадане місто у горах де раптом зима затрималась на 7 років. Одяг, побут, звички мешканців чимось нагадують українські Карпати, чимось – Голландію з картин Брейгеля або «Срібних ковзанів» Мері МейпДодж. З тих самих «Срібних ковзанів» творці фільму позичили і кілька сюжетних ходів, та й загальна атмосфера – святкова, доброзичлива, навіть дещо солодкувата, нагадує книгу пані Додж.

"Ця сімейна патріотична кіноказка зроблена дуже якісно і з великою любов’ю", - Віктор Заславський про фільм «Пекельна хоругва або Різдво Козацьке»

"Ця сімейна патріотична кіноказка зроблена дуже якісно і з великою любов’ю", - Віктор Заславський про фільм «Пекельна хоругва або Різдво Козацьке»

Вашій увазі відгук на українську стрічку "Пекельна хоругва або Козацьке Різдво" від історика Віктора Заславського: 
"Отже, перед нами – справжня казка. Як «Принцеса-наречена», але цілком наша. Як "Ніч перед Різдвом", але без малоросійського самоприниження. Стовідсотково українська, сучасна і водночас з глибокими коріннями, патріотична й самоіронічна, кумедна і серйозна. За яку хочеться подякувати і сценаристові, і режисерам з продюсерами, і акторам, які створили надзвичайно проникливі образи, і каскадерам, і тим, хто ставив фехтувальні бої".

 

"Завдяки митрополиту Гжегожу у Львові осіли Бернардини і його стараннями собор був оздоблений красивим різьбленим розп’яттям", - Віктор Заславський

"Завдяки митрополиту Гжегожу у Львові осіли Бернардини і його стараннями собор був оздоблений красивим різьбленим розп’яттям", - Віктор Заславський

Вашій увазі чергова програма від історика Віктора Заславського. Ви почуєте цікаві факти з життя римо-католицького львівського митрополита Гжегожа з Сянока – вченого, мецената, просвітника, поляка за походженням, але в душі митрополит Гжегош вважав себе італійцем.