Слухати Радіо

Зараз в ефірі

12:00

Ангел Господній

В ефірі

Розарій

13:00

Свята Літургія з церкви Різдва Богородиці (Львів)

14:00

Денний ефір

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:20

Дитяча катехиза

15:45

В родині "Радіо Марія"

16:00

Катехиза з о. Сергієм Воронюком

16:45

Дитяча молитва

17:20

Розарій

17:45

Літургія годин (Бревіарій)

18:00

Св.Літургія з Катедри св. Олександра (Київ)

19:00

Молитовна лінія

20:00

Заклик до Бердичівської Богородиці (Наживо)

21:00

Вечірній ефір

22:00

Катехиза

23:00

Слово на кожен день

23:50

Літургія годин (Бревіарій)

00:00

Розарій

"Нікейський собор заборонив священникам псувати Богом дане тіло", - Віктор Заславський

Поділитись з друзями
Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії:"Нікейський собор"

У червні 325 року від Різдва Христового відбулася надважлива для церковної історії подія. У місті Нікея у Малій Азії, неподалік від столичної Нікомедії, імператор Констянтин зібрав близько 300 єпископів з цілої Римської імперії щоб обговорити нагальне питання– пресвітера Арія і його вчення яке загрожувало розколоти церкву. Почалося все у Александрії де єпископ Олександр проповідував що Бог є «трійця у одиниці і одиниця у трійці», Арій заперечив, його засудили, він пішов на принцип – і понеслося. Вчення відлуеного від церкви проповідника про те, що Син не дорівнює Отцеві, що не є частиною Трійці а був створений, сподобалося єпископам у Кесарії, Нікомедії, Антиохії – а точніше, сподобався сам Арій якого засудили у Александрії. Власне, цілком можливо що саме ревність інших великих спільнот Східної Церкви до гонорової та блискучої Александрії змусила їх підтримати Арія. Єпископи почали лаятися між собою, і церква на Сході імперії стояла на межу розколу. Римський імператор Констянтин, який тільки почав відходити від громадянських війн, перелякався що християни (а він же ж їм симпатизував) можуть розпочати ще щось неприємне, то ж, відправив до Арія і Олександра іспанського єпископа Осію з жалобним листом, сподіваючись що імператорський авторитет змусить єпископів отямитися. Але Осія добре знав що таке єпископи і з чим їх їдять, і тому, подивившись на Арія і Олександра, порадив імператорові кликати для обговорення усю церкву. Точніше, усіх єпископів які погодилися б приїхати. Тобто, провести собор – такий самий як той на якому Папа Римський засудив Доната, тільки більш масштабний. І оскільки аріанська єресь охопила передусім Схід імперії, то і собор мав бути на Сході. У східній столиці.

Звісно, зібрати єпископів з цілої імперії було занадто тяжко. Все ж таки, літаків тоді не було, поїздів теж, і трястися кілька тижнів у повозці чи хворіти морською хворобою за борт корабля готові були далеко не усі. Справа у тому що британцям, іспанцям, італійцям чи галлам було цілком фіолетово на сварки далеких Александрії та Нікомедії. І про те що Отець, Син і Дух Святий суть єдино вони знали і відходити від цієї біблійної істини не хотіли. Тому на заході Імперії ті хто вникав у вчення Арія, вважали його або за єресь або просто за дурню. Саме тому небагато було бажаючих їхати у ту Нікею на собор. Навіть за державні гроші – Констянтин оплачував усім дорогу та проживання. Але кілька гостей таки приїхало – бо на соборі мав бути хтось нейтральний. Був навіть один з Кавказу, Скіфії, Персії та Керчі. І керувати собором імператор призначив якраз західного єпископа, отого самого Осію з Кордови. Чи то в якості нейтрального арбітра, чи то як представник правильного вчення. З цього можна зрозуміти що і більшість церковників, і сам Констянтин були налаштовані на те щоб приборкати бунтівного Арія.

 

Принципових аріан було чоловік 20, принципових противників Арія – ще менше. Більша частина учасників або взагалі не чула що то таке сталося або дивилася на вчення Арія як на безневинну примху. Власне, собор потрібен був для того щоб оця інертна маса не захопилася красномовством бунтівного пресвітера, і єресь не поширилася на цілий християнський світ.

 

А загалом, на соборі було близько 300 учасників і ще багато слухачів – філософи-язичники, просто любителі бути у курсі справ. У статусі слухача на соборі був і сам імператор. Щоправда, він дещо затримався у дорозі – бо святкував річницю перемоги над зятем Ліцинієм, і тому соборні засідання розпочалися лише у червні, а поки що у Нікеї противники та прихильники аріанства диспутували та сперечалися неофіційно – і часто-густо у їхніх розмовах брали участь і язичники яким теж було цікаво через що християни раптом так посварилися.

 

Аж ось, імператор повернувся, усі делегати зібралися у його палаці. Почався собор з того що Арій виклав своє вчення – і вчення його про те що Син не є предвічним Богом а народився як усі, більшість присутніх засудила. Тоді Євсевій Никомедійський, єпископ з тієї самої столиці Східної Імперії, який одним з перших підтримав Арія, виклав свій символ віри, у якому Син не був аж так принижений проте все ж таки не дорівнював Отцеві.

 

Тут ось що можна помітити: Євсевій не був аж таким прихильником вчення Арія. Він був готовий йти на компроміси у питаннях вчення. Проте він підтримував самого Арія, як людину. Можливо, тут далося взнаки суперництво між Нікомедією й Александрією, можливо – бажання владнати справу без анафем та засуджень.

 

Ще що важливо: Євсевій був практично господарем на соборі – бо Нікея була майже передмістям столичної Нікомедії, а Євсевій – столичним єпископом. Ймовірно, він розраховував на підтримку імператора чи інших єпископів, волів посилити свій статус як столичного єпископа, перетворити Нікомедію на новий церковний осередок який дорівнював би Риму та Олександрії… Так чи інакше, його символ віри те не підтримали. Головні супротивники Арія – єпископ Олександр, знавець Святого Письма та ранніх Отців Церкви, та філософ Афанасій, вимагали від прихильників Арія чітко висказати: Ісус для них це проста людина чи Бог. Якщо Бог – то будь-ласка, визнайте загальне віросповідання. Прихильники Арія не могли дозволити собі повністю заперечити божественну природу Христа, отже, вони м’ялися. Було видно що ніхто не хоче йти на принцип і ані перетворювати аріанство на заперечення божественності Христа, ані накладати анафему на аріан. Можливо, справа була у тому що після історії з Донатом коли його засудження призвело лише до нових конфліктів, усі хотіли що собор вирулив на якесь спільне рішення яке дозволило б розійтися з миром..

 

Тоді до пошуків компромісу вдався ще один прихильник Арія – Євсевій Кесарійський. Він запропонував свій символ віри у якому Ісус називався «Син, перворожденний усього творіння». Це теж виявилося неприйнятним. Все ж таки, «спочатку було Слово». Суперечки тривали кілька тижнів. Виникла навіть легенда що на цьому соборі був диякон Миколай з Мир Лікійських, майбутній єпископ, і у запалі дискусії він врізав Арієві по пиці! Скоріше за все, це байка – але байка приваблива. Все ж таки, образ діда Мороза (нехай і майбутнього) який дає ляпаса єретикові – це щонайменше красиво.

 

І от, Євсевій Кесарійський вдався до ще одного прийому. Він запропонував нейтральний символ віри – такий як в нього у церкві використали під час хрещення. Єпископ не надто поділяв переконання Арія але не хотів щоб він і його послідовники випали з церковного життя. Тому він вирішив запропонувати прийняти символ віри, і що кожен хто визнає цей символ віри вважався правовірним християнином. Що важливо, цей символ віри окреслив би межі ортодоксального, православного християнства, і тим самим дав би можливість філософам розмірковувати про природу Трійці знаючи де саме закінчується правильна віра і починається єресь. Це як на пляжі – за буйки не запливати, але до них і навіть на них можна бавитися скільки завгодно. Якраз прихильники Євсевія Кесарійського не хотіли називати Христа творінням. Ідея «родженого, несотвореного» Христа їх цілком влаштовувала. Сам Євсевій пише у «Церковній історії» що символі віри був його, а про «єдиносущний» запропонував імператор, а от Афанасій стверджував що символ віри склали на соборі і він був цілком оригінальним.

 

Так чи інакше, запропонований Символ віри був доволі розмитим, і Євсевій робив наголос на неможливості у повній мірі пізнати відносини Отця і Сина. Між іншим, противники Арія теж наголошували що не варто намагалися осягнути розумом те що слід сприймати вірою. Ідею його схвалили проте чи то Осія з Кордови, чи то сам Констянтин під його впливом запропонували додати у символ віри слово «омоусіос», єдиносущний. Термін цей використали по відношенню до Ісуса ще у 3 столітті, він не був новим чи щойно вигаданим. Оце «омоусіос» додавало визначеності у вчення про Христа. Це була своєрідна «червона лінія» і для інтелектуалів яким подобалося міркувати про монади й еманації у християнському контексті, і для тих хто вважав що богословські забавки не несуть жодної небезпеки, і для тих хто підтримував Арія виключно через бажання поставити Александрію на місце. Віриш у те що Син єдиносущний Отцеві – і розважай собі у цих рамках. Отак обмеження можуть давати свободу оскільки що не заборонено – те дозволено. І от, Нікейський символ віри підписали усі учасники собору – крім самого Арія і двох єпископів з Лівії яких відлучили від Церкви та відправили на заслання у Галлію. Отже, навіть найбільш принципові аріани вирішили що не варто аж так йти на принцип і погодилися з червоними лініями які виставили Александр, Афанасій, Осія – ну, і трохи Констянтин. На диво, принциповим виявився лише Євсевій Нікомедійський – він підписав Символ Віри але відмовився підписувати анафему на Арія. То ж, він теж відправився у заслання, але відлучений не був.

 

Ну, а крім аріанського питання на соборі вирішили ще багато чого. Наприклад, остаточно постановили святкувати Великдень не разом з юдеями, а у першу неділю після першого повного місяця після весняного рівнодення. Чому так вирішили? Бо християнство тоді вже ніяк не було пов’язано з євреями, юдеїв-християн вже не було, і відштовхуватися від чужої віри для святкування свого головного свята не було сенсу.

 

Також на соборі було прийнято багато питань з приводу церковної дисципліни – наприклад, заборонили священикам каструвати себе щоб уникнути тілесних спокус. Тобто, може терпіти – терпи, не можеш – одружуйся, а псувати Богом дане тіло не треба. Також говорили про новатіан і мелітіан – африканських розкольників які вважали що усі зреклися крім них. Говорили про тих хто зрікся під час гонінь, а тепер каються. Говорили що священикам не можна займатися лихварством, що у хаті неодруженого священика не може перебувати без свідків жодна персона жіночої статі… Та й інші життєві справи. Була ще одна постанова – що церкви у Римі, Александрії та Антиохії, найбільші спільноти у тодішній Імперії, мають переваги перед іншими кафедрами та опікуються більшими територіями. І рівну з ними гідність має Єрусалим. Це вписали головним чином з поваги до древнього міста з якого почалася історія Церкви. Тобто, офіційно було прописано яка церква головніша за іншу, щоб ніхто не намагався змагатися за першість. У ці списки «найпотужніших» не потрапили Кесарія й Нікомедія які підтримали Арія – якраз тому що хотіли підвищити свій престиж. Зате потрапила Антиохія яка теж спочатку підтримала Арія але невдовзі перед собором засудила його вчення. Антиохійський єпископ Євстафій захищав ортодоксальне християнство.

 

Отже, усі присутні на соборі вважали що поставили крапку у питанні аріанського вчення. Нікейський символ віри підписали практично усі, а згодом його визнали по цілій Імперії, від Британії і до східних околиць. На відміну від донатистів, ніхто повстань не піднімав, і від церкви не відколювався. Радий був і Констянтин – він уникнув розколів і приніс мир і церкві, і державі.

 

Але радіти було зарано. Багато хто підписав символ віри суто під примусом. За інших умов ті двадцять аріан ні в якому разі не відступилися б своїх ідей. А ще – пасіонарна меншість завжди тягне за собою інертну більшість. В принципі, так є завжди у історії, і Нікейський собор не був виключенням. Просто у 325 році ідейні прихильники біблійної єдиносущності Сина з Отцем виявилися сильнішими за її противників. Власне, скоріше за все, саме тому Антиохія, яка підтримувала Арія і з якої вийшов Євсевій Нікомедійський, на соборі підписала Символ Віри. І ще – оці два Євсевія, Кесарійський та Нікомедійський, не розділяючи вчення Арія, тим не менше мріяли щоб він (і його, тобто, їхня) партія не випадали з мейнстріму церковного життя. Богословські питання для них були річчю другорядною – недарма вони сприяли компромісу на соборі та підписали Символ віри. А от збереження впливу – це була річ більш важлива. Антиохія, Нікомедія і Кесарія залишалися вірні одна одній бо об’єднувала їх дійсно важлива справа – боротьба за престиж проти Александрії. Тому Євсевій Кесарійський розглядав Нікейський собор лише як тимчасову поразку.

 

Він мав вплив на Флавію Констанцію, сестру імператор Констянтина. Її чоловік, Ліциній, підняв проти Констянтина повстання – за що був страчений. З часом така сама доля спіткала і її сина, Ліциніана. Отже, царська сестра була дуже злою на брата і прилюдно його засуджувала. Однак, оскільки на трон вона претендувати не могла, Констянтин її не чіпав. І от, чи то під впливом Євсевія Кесарійського, чи то просто щоб підгадити братові, Констанція починає симпатизувати Арію, а на смертному ложі просить імператора повернути з заслання і самого Арія, і його прихильників. І Констянтин погоджується. З одного боку, він, можливо, хотів на останок догодити сестрі якій зіпсував життя, з іншого – у справах церковних імператор завжди був схильний до миру й компромісу. І от, у 328 році, після трьох років у галльському засланні аріани вертаються додому. Щоправда, у церковне спілкування Арія все одно не приймали, але жив він у Константинополі, новій столиці яку звів Констянтин, і був оточений симпатиками з партії Євсевія Нікомедійського – і між іншим, Євсевія Нікомедійського у спілкування приймали бо він Нікейський Символ Віри підписав. І от, Євсевій брав активну участь у церковному житті, головував на помісних соборах.У 335 році на соборі у Тірі він намовив Констянтина відправити у заслання Афанасія – того самого що був головним противником аріан у Нікеї. Щоправда, потім він повернувся і далі керував у Олександрії. І потім саме Євсевій намовляє старого імператора нарешті прийняти християнство і охреститися. Коли ж Констянтин помирав, сталося це у Нікомедії, то ж, саме Євсевій уділив йому святе причастя.

 

Наступником Констянтина у Східній частині імперії став Констанцій, і він відверто симпатизував аріанам. І якщо Констянтин намагався бути поміркованим та милосердним, то Констанцій, мабуть, під впливом Євсевія, завзято береться переслідувати Афанасія та його прихильників. При чому, на соборі у Антиохії цей голова нікомедійської мафії проштовхнув новий Символ Віри який відкидав і вчення Арія, і аргументи Афанасія і закликав до певного компромісу. Пізніше, на соборі у Сірмії, теж намгалися відійти і від аргументів Арія, і від аргументів Афанасія, просто сказав що предвічний, роджений та несотворений син «менше Отця». Аріанам не йшлося про вчення – їм йшлося про владу свого клану. Щось подібне вже зустрічалося у Церкві і раніше – і за новаціан, і за монтаністів. Богословські суперечки стали ширмою за якою йшла боротьба у стилі «Гри престолів» чи «Хрещеного батька». Доба богословських суперечок, коли у Східній Церкві протягом кількох століть збиратимуться собори, вирішуватимуть як співвідносяться між собою людська та божественна природа Христа, людська та божественна воля Христа – все це буде боротьба передусім за владу різних кланів – константинопольського, олександрійського, антиохійського та інших. І що найнеприємніше – що одним з головних аргументів у цих богословських суперечках буде воля імператора.

 

Коли на початку 4 століття Папа Римський прийняв від імператора у подарунок Латеранський палац, а розкольник Донат попросив Констянтина про допомогу – це відкрило скриньку Пандори, запустило страшні та незворотні процеси. Так, карфагенські католики намагалися обійтися без участі влади. Так, Констянтин усе життя намагався бути відстороненим та милосердним. Жорсткий, навіть жорстокий у боротьбі з заколотниками, він хотів бути миролюбним з тими хто не претендував на його владу. Але на цьому участь влади у церковному житті не закінчилася. Такі як Євсевій робили все щоб затягнути царя глибше у церковні справи – і ось, імператор Констанцій та Валент залюбки грали у цю гру. Саме за їхнім покровительством Східна Церква півстоліття була аріанською. І саме завдяки позиції імператора Феодосія наприкінці 4 століття Східна Церква знову прийняла дещо вдосконалений Нікейський символ віри – той який зараз читається на відправі в католиків та православних. Потім те саме буде і з вченням про ікони, і ще багато з чим.

 

При чому, це відбувалося лише у Східній Церкві. У Західній Церкві не ставили під сумнів біблійну істину про те що Слово було Богом і Слово стало плоттю, що Син і Отець – одне і так далі. І партії політичні там не сварилися за владу. Це не значить що Західна церква була кращою – вона переживала свої кризи і свої виклики, але позиція Західної Церкви і щодо відносни з владою, і щодо богослов'я, і щодо єдності завжди була на висоті. І це багато у чому зумовить подальшу долю майбутніх католиків і майбутніх православних.

Відгуки

Що відомо про канонізацію князя Володимира, і чи взагалі вона була?

Що відомо про канонізацію князя Володимира, і чи взагалі вона була?

Вашій увазі ранкова катехеза з істориком Віктором Заславським автором програм "Відкриваючи таємниці християнства" на Радіо Марія. В цьому святковому випуску дізнаєтеся чи була канонізація князя Володимира так як ми її сьогодні уявляємо, де була написана перша ікона святого Володимира, і до чого тут римо-католики, а також де поділися мощі хрестителя Русі. 
Час добровольців і народження українського війська.

Час добровольців і народження українського війська.

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". В цій серії мова йде про час добровольців і народження українського війська.


Історик Віктор Заславський про жінку-солдата Олену Степанів

Історик Віктор Заславський про жінку-солдата Олену Степанів

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Ця серія присвячена жінці-солдату - Олені Степанів.
"Атеїстична пропаганда намагалася показати Гіпатію як мученицю науки розтерзаною нетерпимими християнами", - Віктор Заславський

"Атеїстична пропаганда намагалася показати Гіпатію як мученицю науки розтерзаною нетерпимими християнами", - Віктор Заславський

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії: «Гіпатія - жінка-філософ»
Історик Віктор Заславський про святителя Василія Великого

Історик Віктор Заславський про святителя Василія Великого

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії: «Святий Василій Великий»