A PHP Error was encountered

Severity: Notice

Message: Trying to get property of non-object

Filename: controllers/site.php

Line Number: 133

Олена Теліга – мушкетер у спідниці, ОУНівка, поетеса і героїня
Слухати Радіо

Зараз в ефірі

12:00

Царице Неба

В ефірі

В родині "Радіо Марія"

13:00

Св.Літургія з храму Успіння Пресвятої Богородиці (Страдч)

14:00

Рецепти Життя

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:40

Дитяча катехиза

16:00

Катехиза з о. Станіславом Кожьолом

16:45

Дитяча молитва

17:00

Новини

17:10

Голос народу, голос Божий

17:45

Літургія годин (Бревіарій)

18:00

Трансляція св. Літургії із парафії Піднесення Хреста (Київ)

19:00

Молитовна лінія

20:00

Заклик до Бердичівської Богородиці (Наживо)

20:20

Коротко про головне

21:00

Modus Vivendi

22:00

Катехиза

23:00

Слово на кожен день

23:50

Літургія годин (Бревіарій)

Олена Теліга – мушкетер у спідниці, ОУНівка, поетеса і героїня

Поділитись з друзями
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце — в хуртовині сніжній,
Купати душу — у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, я тверда й сувора:
О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.
Так писала про себе Олена Шовгенова-Теліга – поетеса, членкиня ОУН, відчайдушний борець та шукач пригод, палка та пристрасна, здатна і на подвиг, і на божевілля. Одна з найкращих українських поетів ХХ століття – і борець за волю України. За згадками сучасників, вона, «входила в життя, як у безжурний танок», але в цім танку кожен свій рух цей Д'Артаньян в сукні немов вирубував в граніті, перетворюючи примхи на переконання і не знаючи міри ні в чому. Нестримна вона була в дружбі, в коханні, в боротьбі і в смерті.


Так радісно тримать твої долоні
У цій кімнаті, де в низькім поклоні
Схилились айстри на овальний стіл,

Та все ж життя — це обрії далекі,
Це літаків непогамовний клекіт,
І у руках скажений скоростріл.

Народилася вона під Москвою, а виросла в Петербурзі. Родина її хоча мала українське походження, проте була майже цілком зросійщеною. Але батька її, Івана Шовгенова, запросили викладати в Київській політехніці, і ось, родина вертається на історичну батьківщину. Потім приходить 1917 рік, проголошується Українська народна республіка, і професор Шовгенов стає українським громадянином. Потім Київ захоплює Радянська Росія, і Шовгенов емігрує до Чехії, де згодом до нього приєднується і родина. Врешті-решт, Шовгенова запрошують викладати в Господарчій Академії в Подєбрадах. Академія ця розташувалась в мальовничому старовинному замку, і створена була спеціально для українських емігрантів – адже серед вояків УНР було чимало юнаків яким треба було завершити освіту. Саме тут для Олени почалось знайомство з українською мовою та й культурою взагалі. Вона згадувала:

«Я, петербуржанка, була приголомшена, що мій батько, справжній російський професор Іван Шовгенов, є ректор школи, де викладають „на мові" і на стінах портрети Петлюри".

Опинившись в „мазепинському " середовищі, юна професорська донька починає знайомитись з українською мовою й літературою, історією й піснями. А почувши якось як «білі» емігранти кепкують з „собачої" української мови, Олена Шовгенова відповіла їм: „Ви хами! Та собача мова - моя мова! Мова мого батька і моєї матері"! І з того часу принципово розмовляла виключно українською.

Але мало полюбити мову – треба ще її знати! І один з студентів, сотник УНР Михайло Теліга, взявся допомогти Олені з вивченням мови. Тут роман і закрутився! Разом вони читали Шевченка та Франка, разом танцювали в музичному гуртку. Михайло, статний лицар з ніжним, немов в дитини, обличчям, зачарував Олену і галантними манерами, і ореолом борця за Україну, і чарівною грою на бандурі. А Олена до романтики була вразлива! 1 серпня 1926 року Михайло і Олена повінчалися.

Казки зазвичай закінчуються весіллям, а ось сімейне життя з весілля лише починається – разом з рутиною, буденністю та іншими „приємностями" дорослого життя. Романтичний подєбрадський замок, навколо якого вирувало життя молодят, поступився місцем скромній сільській хаті – Михайло влаштувався землеміром в селі Желязна Жондова в Польщі. Дружина допомагала йому – працювала манекенницею, бувало, танцювала в кабаре під бандуру чоловіка, вчителювала. На хліб вистачало, а з милим, як відомо, рай і в наметі. Але Олені цього було замало. Вона прагнула пригод, труднощів, боротьби. В поезії, присвяченій чоловікові, вона писала:

Не цвітуть на вікнах герані —
Сонний символ спокійних буднів.
Ми ввесь час стоїмо на грані
Невідомих шляхів майбутніх.
І тому, що в своїм полоні
Не тримають нас речі і стіни,
Ні на день в душі не холоне
Молодече бажання чину.

Що нам щастя солодких звичок
У незмінних обіймах дому —
Може завтра вже нас відкличе
Канонада грізного грому.

І напружений погляд хоче
Відшукати у тьмі глибокій
Блискавок фанатичні очі,
А не місяця мрійний спокій.

Проте „Михайлик" не мав нічого проти „незмінних обіймів дому". Він втомлювався на роботі, а вихід для творчих сил знаходив в музиці – і йому цього вистачало. А Олені – не вистачало! В нашої героїні щойно виросли крила - ще в Чехії в ній прокинувся літератор, і донька російського професора стає українською поетесою. Її віршоване слово вражало немов блискавка, чарувало немов веселка.

Махнуть рукою! Розiллять вино!
Хай крикне хтось — хай буде завiрюха, —
Ах, як я хочу вiднайти вiкно
У сiрiм мурi одностайних рухiв!

А в тiм вiкнi нехай замерехтить
Чиєсь обличчя — вперте i смiливе,
Щоб знов життя — надовго чи на мить —
Розколихалось хвилею припливу.

Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий,
Переплеснувся найсвiтлiшим плином,
Де очi iнших, очi ворогiв
Не домiшали яду чи полину.

I в душнiй залi буде знов рости
Така дитинна й божевiльна мрiя:
Що задля мене хтось зумiє йти
Крiзь всi зневаги — так, як я умiю!

Олена Теліга змогла поєднати в своїй поезії найкращі риси української і російської літератури. Вона блискуче володіла українською мовою, вміло використала її багатство і красу – і водночас сягала філософських та психологічних глиин, притаманних російській ліриці 19 століття. Її поезії й статті облітають українські часописи в Польщі, і сама вона стає бажаною гостею на будь-якому вечері в емігрантських колах, першою зіркою на небосхилі української еміграції. А разом зі славою завжди приходять спокуси...

Дівча з очима-зірками та безжурною посмішкою перетворилося на справжній ураган, вогонь в очах розгорівся в пожежу, а в посмішці читався виклик на двобій та жага подвигу. Немов чарівниця Олена приковувала до себе увагу молодих людей, і як жінці до мозку кісток їй це було приємно – недарма приятелі намалювали на неї карикатуру з підписом „а за мною, молодою, ходять хлопці чередою". І дуже скоро в Олени виникло нове захоплення – Дмитро Донцов, політичний діяч і редактор українських часописів! Пороху він не нюхав, зате красиво говорив про засилля чужих ідеалів і волю нації до існування, а ще – вмів чарувати жінок. Зачарував він і Олену. Вона згадувала: «Не знаю що це є: кохання, обожання, приязнь чи захоплення... Але це почуття таке глибоке...» Але крім почуттів є і інші цінності. Олена завжди вірила в Бога, – по її поезіям це добре видно, – і її не треба було вчити що подружня зрада є гріхом. Більш того, Олена чудово розуміла не тільки свій гріх, а ще й причини, що спонукали її до цього гріха. В тому самому листі вона признається: «Мене мучає одне: при всій моїй великій любові до Михайла у мене нема до нього кохання»

«Коханням» вона називала бурхливе захоплення, а що таке любов – мабуть, сама ще не розуміла. Проте кращий приклад любові давай їй Михайло: служіння, самопожертва, довіра. Якось в листі чоловікові Олена написала:

«Ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, «фліртуйте». І ви мені ніколи не зробите неприємности. Тільки така любов гарна, коли вона не «каторга єгипетська», не обов'язок, а світле, радісне, вільне щастя!»

Любиш – значить, не ревнуй і довіряй. Михайло вірно і віддано любив дружину, і довіряв в усьому. Він вільно відпускав її хоч до Кракова, хоч до Львова, не нарікав їй за нові знайомства і завжди тепло зустрічав Олену з подорожей, не злився навіть коли його, ветерана і блискучого бандуриста, всі знали виключно як „Олениного чоловіка"...

Донцов глузував з «моральних іспитів» Олени, але вона ці іспити пройшла. Важко сказати коли саме Олена кинула Донцова. Але настає 1941 рік, починається війн між Німеччиною і СРСР, і Олена, прагнучи служити Вітчизні не словом, а ділом, нелегально пробирається в окупований німцями Київ. Там вона намагається підняти літературне життя, працює редактором в газеті. І за собою вона кличе вірного і надійного Михайла, без якого вже не уявляє своє життя:

«Моє ти золотко рідне, мій найліпший у світі Михайлику! Любий мій, як я сумую без тебе! Що буде в Києві? Не знаю! Любий мій, коханий. Вірю, що зустрінемося й заживемо знов разом. Пам'ятай: яка я не є, але тебе одного дуже люблю і життя без тебе не уявляю».

Цікаво що в чоловіках Олена завжди намагалась бачити героїв. Мабуть, тому і закохалась вона в Михайла Телігу – героя війни. Тому і захопилась Донцовим, який також удавав з себе героя. Тому і написала свою відому поезію, адресовану чоловікам:

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п'єте: змагайся і кріпись!

І ми їх даємо не у залізнім гимні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
Бо швидко прийде день і у завісі димній
Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.

Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.

Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть —
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

І ось, Михайло Теліга, такий мирний і домашній, проявив себе як справжній герой. Не вагаючись, він їде за дружиною в Київ і ділить з нею усі радощі й небезпеки боротьби. ОУН в Києві не вело збройної боротьби проти нацистів – вони займались справами культурними. Проте і за те від німецького командування можна було отримати по шапці. Німці вимагали славити Гітлера – а ОУНівці намагались . І коли дізнається що Олену збираються заарештовувати – навмисно йде до неї на роботу щоб разом з коханою прийняти арешт і смерть в Бабиному Яру у 1942 році. Пізніше подруги Олени скажуть про це героїчне подружжя:

«Вона померла за ідею, її чоловік — за неї».

Ось так любов Михайла і Олени Теліг пройшла безліч випробувань та спокус. Пережила зраду. Відновилася завдяки мужності та вірності обох. І перемогла – навіть в смерті.

Не треба бути генієм щоб зрозуміти що за радянських часів Олени Теліги немовби не існувало. Зате сьогодні на її честь називають вулиці, збірки її поезій і листів є і в книгарнях, і в інтернеті. В Бабиному Ярі збираються поставити їй пам'ятник – пам'ятник героїні яка віддала життя за волю України. А ще один пам'ятник Олені Телізі в Києві вже стоїть – біля Політехнічного інституту. Це пам'ятник дівчині-поетесі – безжурній, веселій – і водночас мужній та нестримній. А на пам'ятнику – уривок з одній з її поезій:

Не раз кажу: змагайся і шукай!
Вдивляйся в очі пристрастей і зречень!
І знаю я: в один затихлий вечір
До інших брам сягне твоя рука.

ВІктор ЗАславський, журналіст, публіцист, історик, літературознавець

Відгуки

Церква за часів Констянтина. Християнський монарх і спокуса адмінресурсом

Церква за часів Констянтина. Християнський монарх і спокуса адмінресурсом

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". 
"Життя святих доби ранньої Церкви переповнені такими подробицями – інколи гіперболізованими, інколи зовсім фантастичними", - Віктор Заславський

"Життя святих доби ранньої Церкви переповнені такими подробицями – інколи гіперболізованими, інколи зовсім фантастичними", - Віктор Заславський

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії: "Темрява перед світанком".

"Переслідування часів Нерона чи Доміціана дали першим християнам зрозуміти, якою може бути ціна їхньої віри", - Віктор Заславський

"Переслідування часів Нерона чи Доміціана дали першим християнам зрозуміти, якою може бути ціна їхньої віри", - Віктор Заславський

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". 
Християнство і філософія часів Нерона

Християнство і філософія часів Нерона

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". 
Частина четверта - християнство та філософія.
"Християнська церква почала свій шлях, як юдейська секта", - історик Віктор Заславський

"Християнська церква почала свій шлях, як юдейська секта", - історик Віктор Заславський

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці християнства" авторства історика Віктора Заславського. Це чергова серія із циклу "Гріхи і подвиги Католицької Церкви".