Папа і Патріарх - перша церквона сварка.

857 року у Візантії стається типова для цієї країни історія: малолітній імператор, Михаїл ІІІ, під впливом царедворця Варди вирішує скинути свою матір-регентшу Феодору й відправити її до монастиря разом із її доньками. Досить гуманний крок як для Візантії, де конкурентів різали, сліпили, скопили чи труїли. Так чи інакше, тодішній Патріарх Константинопольський Ігнатій (до речі, син одного зі скинутих імператорів, оскоплений у дитинстві й відправлений до монастиря), прихильник Феодори, відмовився провести постриг і став на захист скинутої імператриці. За це імператор позбавляє Ігнатія сану та ставить на його місце освіченого чиновника Фотія. Загалом беручи, це був не перший випадок, коли імператор відсторонював патріарха і ставив на його місце свою людину, – тим більше що впертий Ігнатій за роки патріаршества устиг нажити чимало ворогів. Нововисвячений Патріарх Фотій, досить легкий у спілкуванні й налаштований на мирне порозуміння з усіма партіями-ворогами, надсилає листи з проханням прийняти його у спілкування до інших патріархів – також і до Папи Римського.

Якраз у 858 році Папою став Миколай І, який усе життя боровся за незалежність Церкви від світської влади – а паралельно займався розвитком місіонерства серед германців та слов’ян, будівництвом і відродженням храмів та іншими корисними справами. Й ось, почувши, що діється у Візантії, він побачив у цьому зазіхання світської влади на владу в Церкві. Відтоді захистити Ігнатія стало для нього справою честі. Він відмовляється прийняти грамоти від Фотія і виряджає двох своїх посланців, щоб розібратись у ситуації, доповісти про все йому в Рим, і потім уже він винесе рішення про те, чия тут правда.

Наприкінці 860 року двоє папських легатів прибули до Константинополя, де їх одразу засипали подарунками і водночас пригрозили засланням, якщо вони не погодяться з царським рішенням. Легатів змусили взяти участь у повторному суді над Ігнатієм – який, звісно, підтвердив, що відсторонили його правильно, а Фотія висвятили канонічно. Папа з рішенням суду не погоджується. Він офіційно засуджує дії імператора й вимагає поновити Ігнатія на патріаршому престолі. У відповідь Фотій засуджує Папу, і Схід із Заходом припиняють спілкування.

Тоді ж Фотій склав перелік «провин» Римської Церкви. Перелік цей довго використовували різноманітні борці проти «мерзенних латинників», яким не бракувало для цього часу та натхнення, тому варто тут дати його повністю. Ось гріхи та єресі католицизму:

1) Постять у суботу.

2) Кажуть, що Дух Святий походить від Сина.

3) Засуджують одружених священників.

4) Неправильно вчать про миропомазання.

5) Довше святкують ярмарки перед Великим Постом.

6) На вівтарі з Тілом Божим освячують «Агнця» (фрагмент просфори).

7) Їхні священники голять бороди.

8) Дияконів на єпископство без священства висвячують.

Із цих восьми пунктів лише другий (про походження Духа Святого від Отця і Сина) стосується догматів. Пункт цей доволі спірний, адже яким чином на Заході постала саме така формула у Символі віри, а на Сході інша, з походженням Духа Святого лише від Отця, – встановити важко, якщо взагалі можливо. Католицькі апологети зазвичай наводять цитати зі східних Отців Церкви, які визнавали саме таку формулу. Православних ці аргументи зазвичай не переконують. А ось інші пункти – або абсурдні (наприклад, довгі свята перед Великим Постом чи гоління борід), або стосуються виключно традицій.

Для Фотія головним аргументом було те, що Рим своїм авторитетом і незалежністю від держави ставив під сумнів правомірність дій імператора, а значить, і його, Фотія, статус. Тобто все було доволі прозаїчно, а складений Фотієм перелік гріхів католицизму мав відводити очі – а також впливати на не надто грамотних парафіян.

Щоправда, антикатолицький політичний курс Фотія тривав недовго. 867 року імператора Михаїла вбив новий фаворит, Василій Македонянин. Новому цареві було вигідніше підтримувати добрі відносини з західними сусідами, тож він знімає Фотія з патріаршества і повертає на престол Ігнатія. Відносини між Римом і Константинополем поновлюються. Щоправда, коли Ігнатій помирає, новим патріархом імператор призначає того самого Фотія. Цей останній проголошує себе Вселенським патріархом (на противагу Папі Римському), зазначаючи при цьому, що патріарх є «живим і духотвореним образом Христа, який всіма своїми вчинками та словами виражає істину». Католицький догмат про папську непогрішимість (ухвалений, до речі, лише в ХІХ столітті) – просто зразок скромності порівняно з титулом православного патріарха. Але імператорам така ідея не сподобалась, тож «непогрішимого бога на землі» з Фотія не вийшло. До нового конфлікту справа не дійшла, і до Великого розколу 1054 року Східна й Західна Церкви між собою офіційно не конфліктували.

А поки Папа намагався визволити Східну Церкву з-під гніту держави, а імператори вбивали конкурентів та крутили патріархами як хотіли, – на землях слов’янських племен, що простягнулись від німецьких кордонів до придніпровських степів, сталися дві важливі події: переклад Біблії слов’янською мовою та хрещення племені русів.

Брати-просвітники

862 року до Константинополя прибули посли від моравського князя Ростислава з досить незвичним проханням. Князь писав: «Народ наш сповідує християнську віру, але немає в нас учителів, які пояснили б нам віру нашою рідною мовою».

Моравію на той час уже встигли навернути на християнство католицькі місіонери зі Східно-Франкського королівства, майбутньої Німеччини, з чиїм королем князь Ростислав щойно почав воювати. Тож запрошення до Моравії православних місіонерів було своєрідним політичним ходом, і тодішній Патріарх Фотій не міг згаяти можливості насолити Риму. Але, на щастя, візантійці, які вирушили до Моравії, думали не про політику, а про служіння Богові та людям.

Це були брати Мефодій і Костянтин. Перший був військовим, а потім постригся у монахи. Другий був хранителем бібліотеки при Софійському соборі, пізніше викладачем філософії, а потім (коли вбили його покровителя, євнуха Феоктиста – що поробиш, особливості візантійської політики!) теж прийняв чернечий постриг у монастирі, де настоятелем був Мефодій. Брати давно планували перекласти Біблію слов’янською мовою, адже в прикордонних Салоніках мешкало чимало слов’ян. Труднощі полягали в тому, що слов’янська мова ще не мала чіткої граматики, та й з абеткою було проблематично, тож граматику й абетку треба було розробляти самим. Так чи інакше, ця робота братам подобалась; вони залюбки прийняли пропозицію Патріарха і подалися до Моравії. Там Солунські брати швидко переклали слов’янською текст літургії, основні молитви й продовжували потихеньку працювати над перекладом цілої Біблії. Й лише потім зрозуміли, що опинилися між молотом і ковадлом: у Моравії працювали католицькі місіонери, а надворі був 862 рік, коли конфлікт між Римом і Царгородом набирав обертів. Виходило так, що своєю працею Мефодій і Костянтин не лише добру справу робили, але й водночас устромляли палиці в колеса єпископам-католикам! Неприємність ситуації швидко відчули всі. Єпископи-німці почали скаржитись на єпископів-греків: спершу князеві, який боронив братів, як міг, а потім Папі. Зрештою, 866 року Миколай І, бажаючи вирішити цей конфлікт із мінімумом жертв, кличе Костянтина і Мефодія до Рима – поговорити.

Брати налякались: адже нічого доброго в Римі на них, посланців ворожого Царгорода, чекати не могло! Але Миколай І мав у Європі репутацію борця за права Церкви й ревнителя справедливості. Власне, його участь у справах Ігнатія і Фотія вже видала в ньому людину, яка дбає насамперед про справу, й тільки потім про власний спокій. А значить – була надія, що, перш ніж лаятись, Папа принаймні вислухає їх. І щоб підтвердити свої добрі наміри, Мефодій із Костянтином зробили своєрідний хід конем: заїхали до Херсонесу Таврійського і взяли звідти мощі св. Климента, четвертого Папи Римського, що був відправлений туди на заслання, загинув і похований у цьому місті на березі Чорного моря. Цікаво, що голову вони залишили в Херсонесі – певно, щоб не образити місцеву християнську спільноту. Зараз ця голова зберігається у Києво-Печерській лаврі й мироточить.

Своєї мети цей незвичний крок досяг. Брати з помічниками прибули до Рима, немов голуби миру: смиренні, сповнені любові до ближніх і поваги до Римського первосвященника, та ще й з мощами одного з перших Пап на подарунок! Більш того, поки вони йшли до Рима, Папа Миколай, на якого ображалася Візантія, вже встиг померти. А новий понтифік, Адріан ІІ, не мав ані найменшого бажання продовжувати старі сварки – тим більше що того ж року новий імператор скинув Фотія з престолу і примирився з Римом. Та й напевно Миколай кликав братів до Рима не на розправу… Так чи інакше, Адріан зустрів Костянтина й Мефодія як дорогих гостей, дозволив їм урочисто відправити слов’янську літургію в одній із римських церков і благословив правити Службу та перекладати Біблію слов’янською мовою.

Брати збиралися вже вертатись до Моравії, але 869 року Костянтин тяжко захворів. Змолоду сидячи над книгами, він ніколи не міг похвалитись залізним здоров’ям, а постійні інтриги довкруг, безкінечні подорожування та не зовсім гостинні моравські краї підірвали його сили остаточно. Отже, Костянтин, який завжди вважав, що через свої книжки ставиться до чернецтва без належної відповідальності, вирішує загладити цей огріх. Він приймає схиму, а разом із нею – нове ім’я, під яким і увійшов в історію: Кирило. І невдовзі помирає. Прощаючись із братом, він сказав: «Ми разом з тобою, немов два воли, орали одне поле. Я впав під ношею, і час тобі йти одному».

Кирила поховали в Римі, в каплиці Климента Римського, а Мефодій повернувся до Моравії – продовжувати свою нелегку працю. На прощання Папа висвятив його в сан архієпископа, дав учнів та пообіцяв йому свій захист у разі переслідувань з боку моравських єпископів. І ця обіцянка не була порожніми словами: адже місіонери-німці ставилися до Мефодія та його нововведень із недовірою. А їх було значно більше, ніж прихильників грецького монаха, і навчити моравців латини їм здавалося простішим, ніж самим вчитися їхньої мови. Навіть більше: коли Мефодій повернувся до Моравії, князь Ростислав устиг програти німцям війну і вмерти в полоні. На троні сидів його племінник Святополк, якого життя навчило, що проти німців іти не слід. Тож Мефодій опинився один серед ворогів, і єдиним його захисником був Папа Римський. А Папа був далеко. І коли Мефодія саджали до в’язниці, з Рима нескоро приходив наказ про звільнення. А коли в Моравії вкотре забороняли використовувати літургію і Євангеліє, перекладені грецькими братами, з Рима нескоро приходило чергове нагадування, що працює Мефодій з папського благословення і наказу. Й хоча Мефодій віддано працював у Моравії до самої смерті у 885 році, тут так і не сприйняли його працю. Занадто сильним був культурний вплив сусідів-німців, та й князям були вигідніше дружити з західними сусідами.

Зате як абетку Кирила, так і його з братом переклади підхопили й почали використовувати в сусідній Болгарії. Болгарія була близько Візантії, християнство прийняла від Візантії, і грецький культурний вплив був тут досить сильним. Та й мова, яку болгари, хоча і не зовсім слов’яни походженням, перейняли від сусідів-слов’ян, була ближча до мови Кирила й Мефодія, ніж мова Моравії. Отже, саме до Болгарії перебрались учні Мефодія по смерті вчителя. Саме тут і дотепер шанують братів-просвітників як початківців болгарської мови та писемності. Й саме від болгар Русь отримала і чимало вчених та проповідників, і церковнослов’янську Біблію, розпочату Кирилом і Мефодієм та завершену їхніми учнями. Біблію, яка зіграла не останню роль у наверненні Русі. Біблію, перекладену з благословення Папи Римського!