A PHP Error was encountered

Severity: Notice

Message: Trying to get property of non-object

Filename: controllers/site.php

Line Number: 133

Полемічна література – дзеркало української церкви
Слухати Радіо

Зараз в ефірі

12:00

Ангел Господній

В ефірі

Концерт привітань та гарного настрою

13:00

Свята Літургія з церкви Різдва Богородиці (Львів)

14:00

Наближаючись до православ'я

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:20

Дитяча катехиза

15:45

В родині "Радіо Марія"

16:00

Катехиза з о. Віталієм Козаком

16:45

Дитяча молитва

17:00

Дитяча катехиза

17:15

Новини

17:25

Голос народу, голос Божий

17:45

Літургія годин (Бревіарій)

18:00

Св.Літургія з Прокатедри св. Олександра (Київ)

19:00

Молитовна лінія

20:00

Заклик до Бердичівської Богородиці (Наживо)

20:20

Коротко про головне

21:00

Архіпастир відповідає

22:00

Катехиза

Полемічна література – дзеркало української церкви

Поділитись з друзями
Українська література багата, різноманітна і цікава – особливо якщо не зациклюватись на добі Шевченка і Франка і зазирнути трохи глибше – в часи Реформації, унійного руху, українського бароко. В той час було написано чимало цікавих книг – на захист православ'я, на захист унії і просто на відсторонено-духовні теми. Майже усі ці книги перекладені і є в інтернеті. То ж , варто зазирнути в них щоб відчути прагнення і пориви та зрозуміти вчинки тих хто творив нашу історію.


Доба Реформації принесла на наші землі бродіння в головах і релігійні суперечки та розколи . Дивлячись на Берестейстку унію 1596 року з позиції 21 століття, важко напевно сказати наскільки правий був Іпатій Потій, вирішивши ризикнути усім і проголосити єдність з Римом незважаючи на потужну опозицію. Але крім розбрату і конфліктів це релігійне бродіння , мала ще кілька цікавих наслідків. Зокрема, це розквіт літературної діяльності – передусім діяльності апологетичної та полемічної. Справа в тому що якщо до Реформації католицька і православна церкви володіли своїми парафіянами за замовчуванням, і нікуди з рідної отари ці овечки втекти не могли, то тепер кожна конфесія мала стверджувати своє право на існування, доводити що вчення її істинне. Як і будь-який жанр, полемічна література дала нам чимало творів – як високого класу, так і звичайного агітпропу, схожого на сучасні безкінечні холівари в інтернеті. Адже писали їх різні люди – від виважених інтелігентів до відвертих хамів які не знали інших аргументів крім «сам дурак». Та й найкращі з наших літераторів і церковників того часу далеко не завжди пам'ятали про ввічливість і любов до ближнього. Але так чи інакше, ця доба книжкового фехтування дала нам кілька цікавих творів, в яких православні та греко-католики не лише доводять цілому світові свою правоту, але також намагаються зрозуміти самі себе, самим себе пояснити в що вони вірять і чому вірять саме в це.

Дуже цікавою є твір супрасльського монаха Євстахія під назвою «Писання проти лютерів», н аписаний у 1580 році. Автор в ньому розбирає усі пункти, за якими протестанти звинувачують православних і католиків в єресі і язичництві. Передусім, мова йде про ікони:

Говориться у десятислов'ї: «Не роби собі [різьби] і всякої подоби», то чому ж сам Бог повелів учинити херувимську подобу? Такі нерозсудні є лютери, що сотворили і самого Бога неодномовним та й Мойсея переступником закону.

Звичай же був у Старому Заповіті чесно пошановувати божественне й поклонятися, але не боготворячи речей, а видимою честю пошановувати невидимого Бога. І на славу свою повелів Мойсей із видимих речей створити скинію за образом, показаним йому на горі, і кіот Заповіту, в якому і законні скрижалі були та інші речі у пам'ять його чудес, і все це пошановувалося, і поклонялися тому.

А коли сказав: «Не роби собі і всякої подоби», — то добре сказав: що мали малювати, не бачивши Бога? Іллі з'являвсь у бурі та млі: чи ж вітер мали малювати, чи млу? Мойсею при купині вогняно з'явився: що ж мали малювати, чи вогонь, а чи куща? І при задньому камені себе явив у миг ока, то чи ж мали б малювати тінь? Але нам заднє й переднє явив у зупільності свого олюднення. Відтак святих праотців, перед законом і в законі праведних, пророків осяяних не писали образів, і то для того, аби родоночальників не обоготворили і не поклонялися їм, як самому Богу.

В нас же, благодаттю Христовою, коли втілився від Пречистої Богородиці через Духа Святого, не маємо Бога іншого й чужого, але Ісуса Христа, Бога істинного від Бога істинного, як ширше пишеться у «Вірую в єдиного Бога». Тóму вірую й поклоняюся, і його образ пишу й Пречистої його Матері образа шаную й поклоняюся, не боготворячи образу, але від видимих блисків виводимо до небесних розум і пам'ять. І на іконах пишемо Ісуса Христа, а не Аполлона, чи Дія, або Єремію, чи іншого огудника, або звірів чи птахів. А на іконі Пречистої Богородиці ім'я її святе підписуємо, а не Артеміду. Також і всіх святих угодників імена підписуємо, виводимо розума нашого, виказуючи ревність до доброго життя їхнього, розмірковуючи про подвиги їхні і на поміч їх собі закликаємо.

Гідна відповідь нашим братам-протестантам! А ще – чудова пам'ятка для самих православних і католиків: розуміти значення ікон: від видимих блисків виводимо до небесних розум і пам'ять! Особливо цікавий уривок, привчений свічкам в церкві:

Коли будь-яке хлопченя принесе батькові своєму колись певну річ, яка є не потрібна й нікчемна, а він тією річчю грався, то батько його, хоча й ні до чого вона, бажаючи порадувати й звеселити свого сина, втішаючи його, аби не плакав, подячно ту річ од нього прийма і відпускає його з похвалою та усміхом. Так чинить і Бог, подібно творячи: приймає ж бо принесене від чистого серця не як річ, котрої він потребує, а доглядаючи старанності через те принесення, і сповнює прохання його. І Каїн дари також Богу приносив, а що не від справедливого серця, на того приноса Бог не зважив, а на дари брата його Авеля доглянув. Чому? Бо з правдивого умислу любовно або догідно приніс

Ці рядки – мабуть, найкраще що взагалі писалось про значення православних обряди, та й взагалі – усіх християнських обрядів і традицій. Просто і по ділу: всякі приношення наші від чистого серця Бог приймає – саме так як ми радісно приймаємо те що приносить нам дворічна дитинка під час сімейних ігор!

Дуже цікава також книга «Унія греків з костелом римським», яку написав Іпатій Потій коли українські єпископи починали говорити про єднання з Римом. Брестський єпископ, майбутній митрополит, «стовп святої єдності» по ставив перед собою завдання з одного боку пояснити усім для чого він робить те що він робить, а також що папа римський не є ніяким антихристом. Ось уривок з цієї книги – якраз про бездіяльність патріархів і потребу в змінах:

Є повинністю кожного пастиря християнської православної руської братії дбати про довірене йому стадо, щоб вовки та інші хижі бестії його не пожерли і не розікрали. А старші пастирі, які б мали те припильнувати і запобігти цій явній і великій шкоді — чи порадою, чи наукою, чи своїм письмом, — нічого про це не дбають і отару Христову видають на м'ясну поживу. І що ж іншого залишається робити бідним вівцям, коли вони бачать таку недбалість своїх пастухів? Якого їм шукати захисту? Одне: зважаючи на недбалість наших головних пастирів, — повернутися до кращого порядку і до давнини та святої згоди, яка існувала ще за часів наших предків.

Тут ми чітко бачимо чому чотириста років тому наші єпископи підписали угоду з Римом: бо не було іншого шляху, адже константинопольський патріарх нічого не робив для підтримки своїх вірних на землях Русі, а пожертви збирав регулярно. А ще – для України єдність з Римом не була чимось новим, адже і хрестились ми до церковного розколу, і флорентійську унію визнавали. Тут лише ледачий не проведе паралель з реаліями наших днів – ідемо в Європу бо немає іншого вибору, адже з Москвою каші не звариш. А точніше – не йдемо, а вертаємось, бо в Європі ми вже колись були.

В своїй книзі Потій розбирає цитати з святих отців, доводячи що католицьке вчення цілком відповідає східній церковній традиції. А ось коли мова доходить до нового церковного календаря, який православні вважали за страшний гріх, Потій пише:

А щодо календаря і Паски, тобто свята велебного Великоднього, чи за старим, чи за новим календарем святити, — це не є артикул віри: чи то за старим, чи то за новим святити, аби святити згідно з церковною постановою. Я не математик, але здається мені, що цей календар вимагає великої поправки. А тут не знаю, хто винуватий? Чи ті, котрі виправили те, що змістилося за такий тривалий час, чи свої, які явно помиляються, але виправити своєї помилки не хочуть.

Тобто, цілком можливо що новий календар, введений папою Григорієм 13, не є ідеальним, але по-перше, «я не є математик», а по-друге, «це не є артикул віри». Тобто, святкуйте як хочете, тільки не бийте ближнього який святкує не так як ви!

Лист Потія до князя

нічого нового не вчинили ми, але всі церемонії наші стародавньої східної грецької церкви, щоб на всі майбутні віки міцно й невідмінно могли по-давньому триматися і спокійно заховуватися, ми утвердили привілеєм вселенського пастиря та єпископа, і їх уже напотім ніхто не зможе привести до жодного сумніву, ані з незнання бридитися ними; від того католик як руського, так і римського набоженства мусить мати велику поштивість; ані напотім, ані в цей час не зможе як русин римлянином, так і римлянин русином гордити й сторонитися і один одному зломовити, ані на знак погорди вслід плювати (чого перед тим і тепер через безбожних та безумних людей повно бувало) і не смітиме це чинити напотім, коли римлянин, увійшовши до нашої церкви, стане відправляти свої молитви, згідно свого звичаю, казати, що церква ними осквернена. Цього і в самій Греції, де рука поганська ще не опанувала і звичаї греків є гладкіші, нічого такого принаймні не буває.

Після Берестейської Унії і усіх конфліктів, з нею пов'язаних, Потій не опустив пера – він намагався примиритись з князем Острозьким, показати йому що унія з Римом не є ніякою єрессю і що немає сенсу через неї починати церковні війни. В якості прикладу Потій бере ситуацію на теренах Греції, вільних від турецького панування, де католики з православними чудово співіснують і спів служать:

Здивувався б, ваша князівська милість, коли б побував на грецьких островах, які є під венетами і, що дивніше, під послушенством патріаршим, як це на Криті, Корцері, Зацинті, Цеталонії і в Церигу та й багатьох інших землях та повітах, де мало не всі греки мешкають, як спільно греки та римляни в часі набоженства та загальних молитов, убравшись кожен із них за своїм звичаєм у священичі одежі, спільно процесії із хрестами відправляють та молебні в усілякій потребі до пана Бога чинять нероздільно! Нарешті, в часі свята римського, тобто Тіла Божого, разом із римлянами заодно в процесії ходять та велику поштивість виявляють святому сакраментові, самі, добровільно, без усілякого примусу — то є в них загальне. Також і на Страсному тижні, у Велику п'ятницю, на пам'ять страсті та розп'яття Христового, певну жалісну процесію з дивними обрядами відправляють спільно, а що загалом у тій процесії бувають люди, котрі з набоженства страсті Христової самі бичуються, то поміж них далеко більша частина греків буває. До того, в часі будь-якої потреби тіло святого Спиридонія (яке досі ціле є в Корцирі, котрий був поміж ними, триста вісімнадцятьма святими отцями, на Никійському соборі, мужа дивно святого, він таки освятив і те славне місто), отого відтак тіло греки та римляни разом, молебно відправляючи, по місті на раменах носять і просять пана Бога про поміч і заразом (що є всім на великий подив!) приймають на свої прохання доконання: чи то буде дощ у велику сушу, чи то буде ясність, або погоду в часі лихих негод та інших численних потреб. До того, в день святого Арсенія, єпископа грецького міста Корцирі, тіло якого лежить у латинському катедральному костелі Корцирського архібіскупства, там завжди, на свято його, всі грецькі священики і люд увесь мають звичку сходитися, і в тому-таки костелі святу літургію відправляють по-грецькому на латинському престолі.

Мир, дружба, спільні процесії та відправи – саме так бачив Іпатій Потій ідеальні відносини між католиками і православними, і саме такою він хотів бачити міжконфесійну ситуацію на українських теренах. При цьому Потій був відкритий і до діалогу, і до компромісів. Але князь на листи старого приятеля відповідати не хотів. Натомість один з його кишенькових священиків чи викладачів написав Потієві своєрідну відповідь на цей лист (хоча і писав Потій не до цього безіменного клірика, а до князя). Головна ідея цього листа була в тому що папа є антихристом, унія – злочином (а Флорентійська унія – тим більше злочином), а сам Потій – злочинцем, який посіяв смуту на Русі.

Звадили ви світ, потурбували людей, висушили в людях зупільну любов, посварили батьків із дітьми, поятрили брата з братом, побудили одного супроти другого, розпорошили братерство, прогнали приязнь, впровадили заятрення. Внесли надутість, чванство, пиху, легковаження, легкодумність, лиху один на одного гадку. Зваду внесли ви між паном та підданими, приправили ви до суджень і дивного розуміння монархів із монархами, королів із королями та з чесними і великими духовними.

В принципі, на такий хамський лист невідомо від кого брестський єпископ міг і не відповідати. Але лист цей був викликом – все ж таки, перша книга проти унії. Потій цю кинуту печатку не міг не підібрати. Він написав безіменному клірику відповідь, написав в дуже ввічливому і виваженому тоні, але й не без іронії:

Що сам набіг, прийми за вдячне, хоча щось і несмачне знайдеш. Але коли уважливий, гадаю, що ті слова пам'ятатимеш: «Викартай мудрого, й він полюбить тебе» 6, а через те дай мені спокій, бо я з такими безіменними машкарниками не звик мати справи. Як сам ясно вчиняю, відтак не соромлюся й імені свого ні перед ким на світі; так і ти, коли відчуваєш себе гідним того бути, відкрий лице своє, здійми те покривало скоморошине. Адже це не в ляльки грати, а Письмом Божим фехтувати. А захочеш чого більше від мене — недалеко Острог од Володимира, можемо ще, отче Аврааме, зустрітися, ще ж бо не утвердилася та прірва поміж нами.
Дуже цікавим є завершення праці Потія – трохи ліричне, трохи філософське, а загалом – це чудове звернення християнина однієї конфесії до християнина іншої конфесії:

Обидва ми з тобою в дорозі, обидва біжимо до межі, одного не відаємо, де доведеться відпочивати, бо то не в нашій силі, але в того, котрий воздасть кожному за ділом його.

Усі ми йдемо своїм шляхом до однієї мети і лише Бог знає хто з нас правіший. Чудові слова, цілком в дусі розуміння і примирення. І це при тому що Іпатій Потій не був якимось бездіяльним філософом

Безіменний клірик Острозький написав Потієві ще один лист, а єпископ написав йому ще одну відповідь... А потім почалось масове написання і видавництво полемічної літератури, в якій православні, греко-католики, римо-католики відчайдушно доводили свою правоту і неправоту ближнього. Звісно, внаслідок цих словесних баталій кожен лишався при своєму. А між іншим, творчі сили, гроші та інші ресурси, які йшли на подібні суперечки, могли б піти на просвітницьку діяльність, на відкриття шкіл та видання духовно-повчальних книжок. Але з іншого боку, такі перепалки змушували і греко-католиків, і православних більше дізнаватись про свою віру і пояснювати самим собі в що вони вірять і чому вони ходять саме до тієї церкви.

ВІктор Заславський, історик, публіцист, журналіст 

Відгуки

Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. Тема даної програми стосується католицького Львова.
Завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться на виставку, яку відкрили у монастирі Босих кармелітів

Завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться на виставку, яку відкрили у монастирі Босих кармелітів

Наш автор Віктор Заславський та с. Камілла, яка опікується музеєм Джозефа Конрада при бердичівському монастирі Босих кармелітів, відкрили у монастирі виставку, присвячену Падурі. Тут можна побачити його книги, почитати його поезії. Родзинка експозиції – сцена бою між польськими повстанцями та російською кіннотою у 1831 році у Бердичеві. Падура пов'язаний з Бердичевом – його маєток був у Махнівці, у Бердичеві він часто бував, а отже відкриття виставки є цілком доречним. То ж, завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться цю виставку – а також багато усього іншого, що є у цьому надзвичайному місті.
Історик Віктор Заславський про князя Костянтина Острозького.

Історик Віктор Заславський про князя Костянтина Острозького.

Історик Віктор Заславський продовжуючи свій цикл "Відкриваючи таємниці християнства" зупитнив свій історичний погляд над постаттю князя Костянтина Острозького.
Розкол між Церквами

Розкол між Церквами

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.
Схід і Захід: від Імперії до Церкви.

Схід і Захід: від Імперії до Церкви.

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.