Слухати Радіо

Зараз в ефірі

17:45

Літургія годин (Бревіарій)

В ефірі

Св.Літургія з костелу св. Станіслава єпископа та мученика (Городок)

19:00

Молитовна лінія

20:00

Заклик до Бердичівської Богородиці (Наживо)

20:30

Недільні читання

21:00

Рецепти Життя

22:00

Катехиза

22:40

Житія святих

23:00

Акафист

23:40

Святий дня

23:50

Літургія годин (Бревіарій)

00:00

Розарій

00:30

Катехиза

01:10

Відкриваючи таємниці християнства

01:40

Духовні читання

02:00

Катехиза

03:00

Акафист

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

Протестанти в Україні

Поділитись з друзями
Ми живемо в багатоконфесійній країні. Від Михайлівського Золотоверхого монастиря майже через дорогу стоїть костел святого Олександра, а від костелу не так же й далеко до кірхи святої Катерини де збираються лютерани і англіканці. Ті хто проїжджає біля метро Дарниця чи Голосіївської площі, по об’їзний дорозі чи в Пущі-Водиці, напевно бачив молитовні будинки баптистів чи п’ятидесятників, та й богослужіння євангелістів в кінотеатрах чи будинках культури стали звичним явищем ще у 90-х роках.

Ми живемо в багатоконфесійній країні. Від Михайлівського Золотоверхого монастиря майже через дорогу стоїть костел святого Олександра, а від костелу не так же й далеко до кірхи святої Катерини де збираються лютерани і англіканці. Ті хто проїжджає біля метро Дарниця чи Голосіївської площі, по об’їзний дорозі чи в Пущі-Водиці, напевно бачив молитовні будинки баптистів чи п’ятидесятників, та й богослужіння євангелістів в кінотеатрах чи будинках культури стали звичним явищем ще у 90-х роках.

 

Протестанти давно стали невід’ємною частиною релігійного життя України. При цьому слід розрізняти консервативних протестантів, відносно нечисленних, таких як лютерани чи англіканці, і більш радикальних, таких як меноніти, адвентисти, але головним чином баптисти, п’ятидесятники і неопятидесятники або харизмати. І усі ці групи не слід плутати з свідками Єгови чи мормонами. Протестанти визнають Символ Віри, їхнє розуміння спасіння і відкуплення, праведності і гріха майже не відрізняються від католицьких чи православних. І хоча їхні попередники у 16 чи 17 столітті поголовно вважали папу римського антихристом, а православні з католиками вважали антихристами їх, хоча католики завзято спалювали протестантів там де могли, а протестанти залюбки вішали католиків там де мали таку можливість, але сьогодні переважна більшість протестантів визнають католиків і православних братами по вірі і часто навіть непогано співпрацюють з сторичними християнськими конфесіями, а під час подій останніх років протестанти разом з католиками і багатьма православними разом молились на Майдані, стояли під ударами і пострілами беркутівців, а зараз – захищають Україну в зоні АТО. Без протестантських церков картина релігійного і суспільного життя нашої країни була б неповною, і без знання і розуміння історії і сьогодення протестантів, не зрозуміти і сьогодення, і майбутнього України.

 

1. Особливості національної реформації

 

Зазвичай коли вивчають церковну історію, сучасних протестантів виводять від Мартіна Лютера і Жана Кальвіна, які першими успішно відкололись від католицької церкви і створили власні конфесії які існують і сьогодні. Лютеран з кальвіністами в свою чергу надихав приклад послідовників Яна Гуса, а тих - італійські вальденси. Усі ці рухи і течії об’єднувала одна спільна риса – заперечення церковних обрядів і передання. Справа в тому що для католиків і православних велике значення має вчення про передачу апостольської благодаті. Тобто, Ісус дав владу апостолам дозволяти і заперечувати, дав їм благодать Духа Святого, і апостоли, висвячуючи своїх наступників, передавали їм свої духовні повноваження – тобто, авторитет в духовних справах і право звершувати таїнства – обряди через які уділяється Божа благодать. Молитва священика перетворює хліб і вино на тіло і кров Христову, благословення священика робить хлопця і дівчину подружжям і так далі – з хрещенням, сповіддю та іншими таїнствами. І так само право апостолів зв’язувати і розв’язувати на землі і на небесах дає церкві виключне право тлумачити Слово Боже і встановлювати заповіді і правила для вірних. Для протестантів такої апостольської благодаті або не існує взагалі, або вона зникла з першими апостолами, або її має кожен християнин як духовний спадкоємець апостолів. Як наслідок, церковні заповіді не мають жодного авторитету, таїнства мають лише символічне значення, а Біблію кожен може тлумачити як йому завгодно. Отже, жодна церковна ієрархія не має виключної божої благодаті в собі, і як писав філософ Володимир Соловйов, замість великого корабля святого Петра який везе нас до раю, ми маємо багато човнів, більших чи менших, кожен з яких пливе до того самого раю, але пливе на свій власний розсуд.

Слід зазначити що дуже часто історики-протестанти відносять до попередників Реформації і зовсім єретичні рухи – такі як катари чи богоміли, які відкидали не лише апостольську благодать чи офіційну церкву, але, наприклад, вважали злом весь тілесний світ. Походили катари з візантійських теренів, були дуже поширені в Болгарії і сусідніх країнах. Наприкінці 12 століття вони дуже поширились на півдні Франції, в Провансі. Там до їхнього вчення додалось прагнення місцевих феодалів здобути незалежність від королівської опіки, і все це вилились у криваві війни – перші справжні релігійні війни в історії християнства.

Через те що Київська Русь не стояла осторонь від європейського життя, окремі катарські проповідники доходили і до нас. В одному з літописів читаємо що у 1004 році митрополит Леонт «...посади у темницю інока Андріяна скопця. Укаряше бо сей церковні закони, і єпископи, і пресвітери, і іноки...». А у 1123 році «...преосвящений Микита митрополит Київський і всея Русі в своїм граді в Синелиці затворив в темниці злого єретика Дмитра».

Відгомони катарського вчення про те що дух – добро, а матерія – зло, можна побачити в різних легендах і апокрифах нашої землі. У 14 столітті, вже після розділення Русі, у Великому Новгороді з'явились проповідники Микита і Карп, що виступали проти обрядів і офіційної церковної ієрархії. З ними розібрались досить швидко – кинули в ріку з великого мосту, з якого взагалі часто кидали один одного під час бійок.

 

А потім почалась доба Реформації. У 1517 році Мартін Лютер повісив на дверях своєї церкви 95 тез, в яких стверджував що багато практик католицької церкви є порушенням Божих заповідей. Подібні рузи починаються у Франції, Швейцарії, Англії, Шотландії. В Німеччині протестантів беруть під опіку місцеві князі, у Франції – кілька південних феодалів, в Англії і скандинавських країнах - місцеві королі, в Швейцарії – окремі вільні міста. В багатьох країнах почались релігійні війни які тривали з перервами до середини 17 століття.

 

ШМАТ З МУШКЕТЕРІВ

 

Відлуння цих подій, яскравих, цікавих і трагічних, так чи інакше торкнулись і нашої землі. На Закарпатті деякі угорські барони прийняли вчення кальвіністів і перетворили католицькі храми на реформатські молитовні збори. Такі молитовні будинки збереглись в кількох закарпатських містах – наприклад в Хусті чи Мукачеві. Але переважна більшість українських земель – Галичина, Волинь, Поділля, Киїівщина – входили до складу Польського королівства і Великого князівства Литовського, які – кінця 14 століття де-факто були однією державою, а у 1569 році об’єднались формально і утворили так звану Річ Посполиту. .в цій державі король не міг нічого зробити без волі парламенту, кожен шляхтич був у своїх володіннях царем і богом, а більшість міст мали Магдебурзьке право, яке перетворювало їх на майже самостійні держави. Більш того, хоча формально держава була католицькою, але ледь не більше половини її жителів були православними, а ще майже в кожному місті чи містечку мали існували громади євреїв і вірмен, а в деяких містах були і мусульманські квартали! В такій конституційній анархії проводити планомірні релігійні переслідуванні було просто неможливо, і тому протестанти просто не могли не завітати сюди.

Протестантів на наших землях у 16-17 століттях можна поділити на кілька категорій. По-перше, це були лютерани – заїжджі купці, вчені, лікарі або солдати. Значну частину усіх військових формувань Речі Посполитої становили найманці з Шотландії, Німеччини, Швейцарії. Зазвичай вони були ядром піхоти і артилерії і в королівській армії, і в міських залогах, і в охороні магнатів. Дуже часто при таких найманцях був німецький пастор. Крім того, кілька проповідників-лютеран і, можливо, вальденсів, проповідників потрапило до Польщі у свиті королеви Бони Сфорци, італійської княгині, а ще їхні колеги час від часу приходили з східної Пруссії, колишнього Тевтонського ордена, який у 1525 році у повному складі перейшов на лютеранство.

По-друге, це були моравські брати або гусити, чиї громади існували у великих містах. Слід згадати, що у 15 столітті під час гуситських війн в Чехії Польща з Литвою підтримували гуситів. На згадку про це у Львові збереглась вулиця Яна Жижки. Цікаво що, на боці гуситів воював український князь Федір Острозький, який пізніше став монахом в Печерській Лаврі і був проголошений святим. Мощі його, православного святого, який дружив з послідовниками Яна Гуса знаходяться в Ближніх печерах..

По-третє, в середині 16 століття на теренах України і Білорусії знайшли прихисток вільнодумці з Московщини, послідовники руху Матвія Башкіна і Феодосія Косого, які заперечували церковні обряди, а разом із ними кілька християнських догматів, наприклад, божественність Ісуса Христа. В Росії їх за наказом Івана Грозного швиденько розіслали на покаяння по монастирях, але багато хто зміг втекти і пробратись на українські терени і знайшли притулок при дворі галицьких і волинських феодалів.

Четвертою, і, мабуть, найбільшою протестантською групою в Речі Посполитій були кальвіністи. Однодумціі послідовники французького проповідника Жана Кальвіна розповсюджували свої ідеї спочатку в університетах, потім при шляхетських дворах. Кальвіністом був відомий польсько-український поет Миколай Рей, уродженець Галичини, автор багатьох сатиричних поезій скерованих проти католицької церкви:

Швець хотів спіймати ксьондза з його жоною,

Набрав в торбу каміння і встав за стіною.

Йде ксьондз, а кухарка його «де був» питає.

«Пшеницю посіяв» - ксьондз відповідає.

Та підняла спідницю – «що так як тут розрослося»,

Ксьондз штани спустив: «Що так як тут піднялося».

Швець кидає в них камінням – мовляв, таке жито

Таким ось градом має бути побито.

Слід зазначити що такі глузування таки мали під собою реальне підґрунтя. Недотримання целібату, при чому майже відверте недотримання, було в ті часи досить поширеним гріхом серед католицьких священиків. Православні священики, які могли вільно одружуватись, від такого гріха не страждали. Для них проблемою номер один було пияцтво – про що збереглось чимало народних пісень:

Прийшли люди до церкви Богу ся молити,

А піп пішов до корчми горілочку пити.

Били попа киями, били обухами,

Казали му утікати до церкви з книгами.

«Вже не буду, не буду до корчми ходити,

Буду за вас і за себе Богу ся молити»

 

Протестантські проповідники в більшості своїй були вченими, вміли грамотно говорили, та й життя їхнє зазвичай відповідало їхній проповіді. Отже, насіння їхньої проповіді знайшли в нас благодатний ґрунт. Спочатку кальвіністи з'явились у Вільно у 1539 році. Проповідували вони переважно при шляхетських дворах, вважаючи що якщо навернути багатого магната, то він допоможе навернути своїх підданих. То ж, одним з перших вчення Кальвіна приймає Миколай Радзивілл Чорний, гетьман, багатющий магнат, чиєю головною резиденцією була Олика. В наші дні це малесеньке містечко між Луцьком і Рівним, майже село, куди час від часу заїжджають любителі подивитись на величний замок, який хоча і служить психіатричною лікарнею, проте туристу там нема чого боятись – будівля в доброму стані, потихеньку реставрується, вхід на подвір’я вільний, а санітари їх з пацієнтами не сплутають. Однак в свій час це було чимале місто, яке стало одним з головних центрів протестантизму на Україні. Нова віра швидко стає модною, і скоро по всій Литві Білорусії і де-не-де на України костели починають вилучати під молитовні будинки. Є звістки про реформатську спільноту в Поморянах, в Панівцях, Гвіздцях, в Бучачі чи Яблонові, на Холмській і Перемишльській землі. У 1563 році кальвіністи в Бресті друкують повний переклад Біблії – так звана Радзивілівська Біблія, бо друкувалась вона на гроші Радзивіллів. Збереглись імена кількох відомих проповідників на українських теренах – наприклад, випускник Краківської академії Симон Будний, син галицького православного священика Андрій Добрянський або його родич Андрій Зібровський.

П’ятою групою, не менш впливовою ніж кальвіністи, були так звані антітрінітарії, як ставили під сумнів вчення про Трійцю і вважали що Бог один, а Син і Дух Святий – лише його прояви, яких не слід розглядати окремо. Таких було багато по цілій Європі – особливо в Італії, де інтелектуальне життя було особливо бурхливим, а значить,  вільнодумців було особливо багато і кожен був сам по собі. Тяжко сказати наскільки роздуми антитринітаріїв були дійсно щирими пошуками Бога, а наскільки – просто приводом вважати себе правішим за усіх. Так чи інакше, мудрування вільнодумців викликали зацікавлення в святої інквізиції, і вільнодумці ці, хтось сам по собі, хтось організовано, вирішили втекти. Тікали переважно на протестантські землі, вважаючи що лютерани з кальвіністами зрозуміють їх як вільнодумці вільнодумців. Але лютерани з кальвіністами виявились не менш суворими до тих хто мислив інакше, і антитринітаріїв переслідували і там. Наприклад, Мігеля Сервета, великого вченого, дослідника кровообігу, який не вірив у Трійцю, Жан Кальвін залюбки засудив на спалення на повільному вогні. Врешті-решт, ті з цих нещасних хто уникнув і одних, і других гонителів, втекли до Речі Посполитої, де почали потихеньку проповідувати. Найбільш відомим став італієць Фауст Социн, який осів у Кракові і почав займатись улюбленою справою – доводити усім чому усі неправі, а він правий. Спочатку він успішно гуртував навколо себе однодумців, таких самих антитринітаріїв-переселенців, і досяг в цьому певних успіхів – недарма антитринітаріїв в Польщі, Литві, Білорусії і Україні швидко почали називати социніанами. Поступово социніани почали не лише гуртуватись, а ще й привертати на свій бік вірних інших конфесій. Першими почали навертатись інші протестанти, для яких міняти конфесію було звичною справою. Наприклад, став антитринітарієм кальвінський пастор Симон Будний, який пізніше повернувся назад до кальвінізму, або послідовник Башкіна і Косого Юрій Чаплич-Шпановський. Сам Юрій у 1612 році заснував молитовні збори социніан в містечку Киселин на Волині, а його брат Мартин – в містечку Березко. Є звістки про спільноти социніан в Берестечку, Галичанах, Молстові, Шпанові, Бабинах, Іваничах, Полонному, Гощі, Сокалі, Ракові, Тихомлі, і навіть в Черняхові під Києвом. Є звістки що молитовні будинки антитринітаріям щедро надавав і князь Василь-Констянтин Острозький.

 

Успіхи протестантів на Україні вражали багатьох, а ще багато кого обурювали і лякали. Російський князь Андрій Курбський, який втік до Литви від гніву Івана Грозного, скаржився що уся Волинь «заразилася дузовною гангреною і заагітована фальшивими логматами». Відомий письменник монах Іван Вишенський докоряв українській шляхті що вся вона «оєретичилась». Скоріш за все, в цих скаргах успіхи реформаторів трохи перебільшені, але доля правди в них була велика. Жолкевські, Острозькі, Заславські, Ходкевичі, Корецькі, Сангушки, Потоцькі, Фірлеї, Сапеги, Пузини, Воловичи, не рахуючи вже згаданих Радзивіллів чи Гойських, а також дрібніші роди, – усі ці шляхетські династії в середині 16 століття були так чи інакше пов’язані з кальвіністами чи социніанами, і багато діячів української православної і католицької церкви, такі як Іпатій Потій, Йосиф Рутський, Констянтин Острозький, або вийшли з лав протестантів, або були тісно з ними пов’язані.

 


 

 

2. Католики відповідають

 

В чому була таємниця шаленого успіху лютеран, кальвіністів, социніан та інших протестантів? Перш за все, це красномовність, письменницький хист, освіта, а головне – щирість і відданість своїй справі протестантських проповідників. На відміну від більшості своїх католицьких і православних колег, для яких віра дорівнювала механічному виконанню обрядів, а сан – прибутковій посаді, Социн, Будний,  Тяпинський, Добрянський жили своєю справою, а доктрини протестантського вчення були для них правдивим джерелом захоплення.

 

По-друге, це деякі приємні особливості цього протестантського вчення. Головним чином, це вже згадана раніше ідея про апостольську благодать, яка або зникла разом з першими апостолами, або в рівній мірі належить усім християнам. З цього виходить що священик не є кимось особливим в церкві, кожен парафіянин має таку саму благодать і таке саме право вирішувати куди попливе церковний корабель. Для протестантів церква не є власністю священика, єпископа чи папи, і клір не має виключного права тлумачити Біблію. Тепер кожен парафіянин може міркувати над теологічними питаннями, та ще й проповідувати їх як сам розуміє. Більш того, церква тепер в рівній мірі належить кожному вірному, і священик не має тепер в парафії права вирішального голосу. Для порівняння: в католиків чи православних мирянин може побудувати церкву, прикрасити її, захистити мечем від ворожих нападів, навіть намалювати в цій церкві свій герб всюди де буде місце, але не йому вирішувати хто буде в цій церкві проповідувати і яке вчення лунатиме з амвону. Ну, принаймні, католики за це боролись протягом усієї своєї історії, а православні – мріяли. А ось в протестантів проповідником міг стати кожен хто мав відповідне бажання і здібності. Як наслідок, в лютеран, кальвіністів чи баптистів парафіянин відчуває себе частиною спільноти в дещо більшій мірі ніж православний чи католик. Принаймні, так вважають протестанти, і на початку Реформації багато в чому вони таки мали рацію. А також у 16 столітті протестантизм мав ще одну важливу особливість, дуже зручну для можновладців, а саме – можливість під гаслом реформації привласнити церковні багатства.

 

Як і всюди в житті, в історії українського протестантизму тих часів відданість і посвята йшли пліч-о-пліч з розрахунком і користолюбством. А ще – полум’яна проповідь і наука йшли пліч-о-пліч з адміністративним ресурсом. Отже, кальвіністи чи социніани поширювались на Україні зазвичай так: пастор проповідував якомусь панові, пан зацікавлювався його ідеями і навертався. Після цьогоі пан виганяв з своїх володінь ксьондза чи попа, перетворюючи храм на молитовні збори. Так зробив, наприклад, шляхтич на прізвище Кандиба у 1599 р. в містечку Водиради. Ще пан міг обіцяти підданим звільнення від повинностей в разі навернення – так робили Юрій і Мартин Чапличи. Щоправда, зазвичай такі методи діяли лише в містах. Звісток про селян-кальвіністів чи социніан в нас не збереглось.

 

Отже, ідеї Реформації поширювались в нас головним чином «зверху». Саме тому поширення протестантизму було швидким, але нетривалим. Римська курія, спочатку приголомшена успіхами послідовників Лютера, Кальвіна, Цвінглі, Нокса, швидко отямилась, зрозумівши що одними загрозами людей до храму не заженеш. Взагалі, престол святого Петра має одну цікаву особливість: він навіть тоді коли перебував не в  кращому моральному стані, все ж таки дбав про церкву – принаймні, про кількість вірних, яка через Реформацію почала швидко зменшуватись. Треба було якось знов заманити людей на месу – і зброя тут вже була безсилою, адже протестанти мали свої війська. Потрібна була внутрішня реформа і внутрішня місія – себто, слід було посилати проповідників в країни де є протестанти, силою слова і прикладу власного життя повернути вівці до стійла св. Петра. Досвід боротьби з внутрішніми пороками в Риму був ще з Х століття – розв’язати руки молодим ентузіастам, провести „чистку кадрів” (принаймні, моральний рівень пап починаючи з другої половини XVI століття різко підвищується), відправити чернечі ордени на проповідь, створити нове покоління проповідників-ентузіастів, не лише готових віддати життя за віру, але й здатних передати свій вогонь іншим. Такими ентузіастами стали чернечі ордени театинці, бернардини, домініканці але передусім – Товариство Ісуса, чернечий орден, заснований в середині 16 століття іспанським лицарем Ігнатієм Лойолою.

 

Спочатку Товариство Ісуса, або єзуїти, планували стати місіонерами в країнах Сходу, але папа переконав Ігнатія Лойолу з товаришами що в Європі від них буде більше користі. Звісно, місіонерством серед мусульман індіанців, японців і єзуїти все одно займались, та й зараз займаються. Єзуїти взагалі прославились тим що винайшли багато нових ліків, склали абетку і граматику для багатьох диких і напівдиких народів, і загалом зробили багато чого доброго. Але у 16 столітті основною заслугою Товариства Ісуса стала блискуча полеміка з протестантами, успішна проповідь серед номінальних католиків і колишніх католиків, новий підхід до таїнства сповіді, а головне – створення по цілій Європі величезної мережі шкіл, в яких викладали граматику, поетику і риторику, а в рамках цих дисциплін – усю літературну і філософську спадщину античності і Середньовіччя. Єзуїтські колегіуми і протестантські школи Литви, Волині чи Поділля були досить подібні, але на відміну від кальвіністів з социніанами, католики між собою не сварились, виступали єдиним фронтом і мали за спиною потужну академічну і духовну базу. І якщо протестанти брали харизмою і завзятістю, то сильною стороною ченців Товариства Ісуса була дисципліна, смирення і надійність. Єзуїти виявились чудовими вчителями, та й на церковних амонах вони не губились і часто дивували парафіян полум’яними проповідями – хоча сам вигляд священика, який щиро вірить у Христа та Його заповіді, знає Біблію і не живе з кухаркою, вже вражав людей мов блискавка. Проповіді єзуїтів та їхня освіченість не поступалися протестантським,  а їхньому прикладу наслідували і інші католицькі чернечі ордени – домініканці, кармеліти, францисканці усіх мастей. Досить швидко вони відновили втрачений престиж католицької церкви і домоглись того що мода на протестантизм в Речі Посполитій проминула так само швидко як і прийшла.

 

Шляхта почала переходити на католицтво. Навертатись до католицтва почали навіть ті хто раніше до переходу на кальвінізм чи соцініанство були православним. Класичним прикладом може послудити родина Жолкевських. Воєвода руський Станіслав Жолкевський народився у православ’ї,  потім захопився вченням кальвіністів, а у 1570 році він разом з родиною стає католиком. Воєвода був похований у Львові, в римо-католицькому кафедральному соборі. А син його, Станіслав Жолкевський-молодший, став одним з засновників єзуїтської школи у Львові, з якої пізніше виріс львівський університет.

 

Звісно, не усі дворяни-протестанти переходили на католицтво. Дехто з Потоцьких, Фірлеїв чи Радзівілів залишався вірним ідеям Кальвина чи Социна, але вони були в меншості. А без підтримки згори протестанти опинились у скрутному становищі. Католики почали брати своє і використали ті самі методи що ї їхні опоненти, тобто, шкільництво і проповідь, а також адміністративний ресурс. Якщо кальвіністи чи социніани, навернувши якогось магната, одразу намовляли його віддати їм костел чи церкву, то єзуїти чи бернардини, навернувши цього магната або його сина назад на католицтво, так само намовляли його передати молитовні будинки кальвіністів чи социніан назад католикам. Якщо в міських магістратах протестанти усіма силами лобіювали рішення про передачу їм колишнього костелу, то католики так само використали свій вплив щоб вигнати протестантів з міста. І якщо протестанти, сповнившись надмірним ентузіазмом, могли викинути з храму образи чи скульптури, зруйнувати розп’яття чи влаштувати з католиками диспут на кулаках, то католики, особливо студенти, так само могли навести порядок в молитовному будинку кальвіністів чи вигнати социніан з міста через повалений хрест.

 

У 1611 році, після смерті протестанта Яна Потоцького, його син передав кальвінську школу і молитовний дім єзуїтам. У 1626 році в Бережанах на Тернопільщині був зачинений молитовний дім социніан. Є припущення що він був розгромлений внаслідок занадто палкого релігійного диспуту. У 1638 році в Ракові студенти соцініанської школи повалили розп’яття біля міста, і після цього католики домоглись закриття і школи, і цілої спільноти антитринітаріїв. Подібним чином закривались протестантські церкви по цілій Речі Посполитій. Якщо почитати книги тодішні книги скарг і судових позовів, можна знайти безліч свідчень де католики описують буйства протестантів, а протестанти – буйства католиків. Що ж, саме так в ті часи вирішувались міжконфесійні питання – інколи криком і кулаками, інколи вогнем і мечем. І у порівнянні з тим як в ті часи в Європи католики і протестанти залюбки різали, вішали і палили один одного, релігійні сварки на наших землях виглядають як милі сусідські перепалки за грушу на межі.

 

Слід зазначити що коли католики перейшли в успішний наступ, найтяжча доля випала социніанам, адже на відміну від кальвіністів чи лютеран, вони відкидали Символ Віри, не визнавали Трійцю, а значить, як не крути, були справжніми єретиками, правдивими наступниками першого єретика Арія. Социніан називали не інакше як аріанами, і православні разом з католиками і кальвіністами з величезним задоволенням осипали їх аргументами змішаними з прокльонами:

 

О нововірці, дармо смутитеся

зловірям своїм ви в дусі сквернитеся.

Премудрість божу ви не приймаєте,

Троїчність божу ви не вміщаєте.

 

Поступово аріани опинилися в Речі Посполитій поза законом. Шляхтичів, які їх підтримували, таких як Сенюти і Чапличи, засуджували до штрафів і позбавлення честі. У 1658 році на загальному сеймі Речі Посполитої було прийняте рішення вигнати аріан з держави. Послідовники Фауста Социна виїхали до Голандії, де на той час вже встановили офіційну свободу віросповідання. Там вони дожили свій вік, і залишилась від них лише багата бібліотека. Кальвіністи протримались ще багато років, поки не втратили останніх спонсорів.

 

Кальвіністи і социніани проіснували на наших землях без малого сто років. Глибокого коріння вони в нас не пустили, бо, на відміну від своїх пізніших наступників, звикли спиратись на впливових і грошовитих покровителів. Але вплив їхній на українське релігійне життя був досить потужним – значно потужнішим ніж зазвичай вважають. І справа тут навіть не в тому що твори протестантських вчених і їхні переклади Біблії стали великим кроком поштовхом до розвитку польської, білоруської, української мови і друкарства. Загалом, заслуга протестантів перед цілим християнським світом полягає в двох речах. По-перше, завдяки учням Лютера і Кальвіна католики і православні змушені були підтягувати рівень освіти й моралі, вчити і перекладати Біблію і відкривати школи. А по-друге, великий позитивний вплив мала ідея протестантів що папа римський не має монополії на апостольську благодать, що спасіння ми отримуємо не через церковні таїнства, а по вірі, а значить, звертатись до Бога за необхідністю можна і без посередництва священиків. В більшій чи меншій мірі і католики, і православні завжди з цим погоджувались, погоджуються і зараз. Католицька церква офіційно вчить що ми отримуємо спасіння  по благодаті через віру, а таїнства сповіді, причастя, шлюбу і так далі Бог приймає, дивлячись перш за все на серце людини.

Так ось, ці два моменти багато в чому стали вирішальними для історії української церкви. По-перше, завдяки впливу протестантів в Україні, та й в Білорусії, адже тоді наші народи ще не розділились остаточно, прості парафіяни захопились активною участю в церковному житті. Шляхта і міщани почали об’єднуватись в церковні братства, на яких читали Святе Письмо, обговорювали церковні справи, слідкували за своєю поведінко і благочестям. Деякі братства, наприклад, у Львові чи Вільнюсі, навіть контролювали своїх священиків і намагались робити те саме з єпископами. Такий порядок речей подобався не усім, проти нього протестували, та й дійсно він мав великі недоліки. Але саме така активність простих парафіян зробила можливою появу українських друкарень і шкіл, а друкарні і школи породили українське бароко, яке стало одним з найважливіших кроів на шляху формування української нації.

 

По-друге, протестанти принесли на наші терени культуру релігійної полеміки. Свідомо чи несвідомо, але вони дали православним приклад того як можна на папері красиво і переконливо довести свою правоту і захистити свою віру. Ну, і за бажанням виставити опонента якщо не антихристом, то як мінімум страшним єретиком. А ще вони підказали ревнителям православ’я основні аргументи проти католицтва, і аргументи ці православні залюбки взяли на озброєння. Наприклад, твір протестанта Любберта «Про папу римського», де папа порівнюється з антихристом, дуже полюбили і Мелетій Смотрицький, і Стефан Зизаній. 

 

Взагалі-то користі від такого «дарунку» небагато. Взагалі, поливати брудом братів, і навіть далеких родичів по вірі, справа скажемо так не зовсім християнська. Але в ті часи літературна активність була ознакою того що церква живе і рухається. Тоді католики і усно, і письмово переконували православних українців переходити на католицтво. Частина нашої церкви перейшла в унію – тобто, прийняла зверхність Риму, але зберегла православні обряди. Частина залишилась під владою константинопольського патріарха – до речі, ця друга частина залучала протестантів до союзу проти першої. Усі ці переходи робились чи не робились все переважно з меркантильних міркувань, але що все виглядало красиво, і католики, і православні почали доводити свою правоту на сторінках книжок, і шукаючи аргументи, «фехтуючи Словом Божим», як казав уніатський митрополит Іпатій Потій, сам колишній кальвініст, отримали можливість краще зрозуміти свою віру, більше дізнаватись про свою віру і пояснювати самим собі в що вони вірять і чому вони ходять саме до тієї церкви. А саме розуміння цього робить християнина не простим прихожанином, а свідомим членом своєї церкви.

 

Кальвіністів і аріан важко назвати предками чи хоча б попередниками сучасних українських протестантів. Тим не менше, вони залишили яскравий слід в історії нашої землі і нашого народу. Але на них історія українських протестантів не закінчується. Прийшло 18 століття – і наші землі стали притулком для інших протестантських конфесій – анабаптистів, пієтистів, менонітів.

Відгуки

Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. Тема даної програми стосується католицького Львова.
"Друга світова війна має багато сторінок, котрі заслуговують на висвітлення у кінематографі", - Віктор Заславський

"Друга світова війна має багато сторінок, котрі заслуговують на висвітлення у кінематографі", - Віктор Заславський

У День захисника України спілкувалися з істориком Віктором Заславським про військовий кінематограф. "Грейхаунд", "З міркувань совісті", "Підводний човен", "Таємне життя" та багато інших чудових фільмів, у яких ви зможете пережити військові події з героями кіно.
Завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться на виставку, яку відкрили у монастирі Босих кармелітів

Завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться на виставку, яку відкрили у монастирі Босих кармелітів

Наш автор Віктор Заславський та с. Камілла, яка опікується музеєм Джозефа Конрада при бердичівському монастирі Босих кармелітів, відкрили у монастирі виставку, присвячену Падурі. Тут можна побачити його книги, почитати його поезії. Родзинка експозиції – сцена бою між польськими повстанцями та російською кіннотою у 1831 році у Бердичеві. Падура пов'язаний з Бердичевом – його маєток був у Махнівці, у Бердичеві він часто бував, а отже відкриття виставки є цілком доречним. То ж, завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться цю виставку – а також багато усього іншого, що є у цьому надзвичайному місті.
Історик Віктор Заславський про князя Костянтина Острозького.

Історик Віктор Заславський про князя Костянтина Острозького.

Історик Віктор Заславський продовжуючи свій цикл "Відкриваючи таємниці християнства" зупитнив свій історичний погляд над постаттю князя Костянтина Острозького.
Розкол між Церквами

Розкол між Церквами

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.