Слухати Радіо

Зараз в ефірі

06:00

Дитяча катехиза

В ефірі

Голос народу, голос Божий

07:00

Св.Літургія з костелу св. Станіслава єпископа та мученика (Городок)

07:40

Дитяча катехиза

08:00

Святий дня

08:10

Житія святих

08:15

Слово на кожен день

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

10:30

У ваших намірах

11:00

Житія святих

11:20

Катехиза

12:00

Св. Літургія з храму св. Флоріана (Шаргород)

13:00

Св.Літургія з храму Успіння Пресвятої Богородиці (Страдч)

14:00

Рецепти Життя

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:40

Дитяча катехиза

16:00

Катехиза з о. Григорієм Рассоленком

16:45

Дитяча молитва

Рід Жолкевських

Поділитись з друзями
На півдорозі від Львова до польського кордону лежить місто Жовква, і є в цьому місті є римо-католицький храм – костел святого Лаврентія. Храм цей типовий для Західної України: давня і багата історія, поєднання Ренесансу і бароко, чудові інтер'єри, високомистецьке оздоблення. Але водночас він є унікальним пантеоном лицарської слави – храмом, котрий служив не лише місцем молитви, а ще й своєрідним пам'ятником великому лицарю на ім'я Станіслав Жолкевський – талановитому полководцю, щедрому меценатові, побожному християнину. Русину-українцю за походженням.


29.07.14 о 14.20
Автор: Віктор Заславський
Рід Жолкевських походить з села Жолкевка на Холмщині. Зараз це Польща, але і етнічно, і історично ці землі завжди були українськими – адже Холм був столицею Галицько-Волинсько держави, і русини в цих краях становили тут переважну більшість аж до операції «Вісла» у 1946 році. Отже, походили предки нашого героя скоріш за все з руських бояр. Рід їхній був небагатий, і з Жолкевських виходили здебільшого лицарі та офіцери. В свій час відомий польський сатирик Миколай Рей глузував з Жолкевських ось так:

Жолкевські люблять в річці умитись,
А потім з тієї ж річки напитись.
Чисті серцем, в усьому чисте вбачають,
І так природу води хвацько міняють.
І нічого що баняками донизу то стягають!
Що ж, як в горлі не дере, хай сидять де заманеться.
Все одно з лиш сусідам знати те доведеться!

Але батько нашого героя, Станіслав Жолкевський-старший, зробив непогану кар'єру і дослужився до посади Белзького старости, Галицького каштеляна і нарешті, воєводи Руського. Народжений православним, старий Жолкевський у 1580 році переходить на католицтво. Похований він був в римо-католицькому кафедральному соборі у Львові. Саме для того щоб мати родину ближче до місця служби воєвода бере в оренду село Туринка недалеко від Львова. Саме в Туринці у 1547 році в нього і народжується син, котрого назвали на честь батька – Станіславом. Хлопчик зростав, вчився, напевно, в братській школі при місцевій церкві. Можливо, ходив до єзуїтської школи. Принаймні, латину він знав чудово, захоплювався Горацієм, Вергілієм і Плутархом, а любов до історії проніс через усе життя. Однак справжня наука для молодого лицаря почалась коли він почав служити під началом гетьмана і канцлера Яна Замойського – багатого магната, мудрого політика і щедрого мецената.

У 1573 році зустрічаємо 26-річного Жолкевського серед послів до Генріха Валуа: поляки просили французького королевича стати королем Польським. Валуа погодився, але невдовзі з Польщі втік, і новим королем став Стефан Баторій. Саме під його керівництвом Жолкевським вперше в житті йде в бій – 17 квітня 1577 року в битві біля Любешівського озера під час війни проти Гданську. У 1581 році Жолквський очолює кілька сотень панцерників і гусар під час Псковської облоги. А 24 січня 1588 року, вже після смерті Баторія, Жолкевський очолює лівий фланг королівського війська у битві під Бичиною проти австрійського ерцгерцога. Відвага рицаря звернула на себе увагу короля Сигізмунда Третього, і король призначає його старостою Грубешівським, а пізніше – каштеляном львівським, і, нарешті, польним гетьманом.

25 липня 1588 року помирає його батько, залишивши сину у спадок кілька містечок під Львовом. Тепер воїн становиться осілим землевласником, а головне – заможною та самостійною людиною, що дає можливість нашому герою виконати дві свої улюблені мрії. Перша мрія була пов'язана зі справами сердешними. Справа в тому що відважний воїн вже давно був закоханий в бідну галицьку шляхтянку Регіну Гербурт, і нарешті одружився з нею. Після цього Жолкевський здійснює другу мрію – починає будувати справжній замок який мав стати гетьманською резиденцію, гідною свого славетного господаря та його коханої дружини, а по них – гетьманських нащадків. Під час одного з походів він пише до дружини:

Будівлі і міста сплюндровані, міста понівечені, дороги заповнені грабіжниками. Це і спонукає мене насамперед будувати свій замок і закласти містечко

А уявляв він собі його схожим на фантастичні міста, про які читав у Платона і Аристотеля, Томаса Мора і Кампанелли – з широкою головною площею, упорядкованим плануванням просторих вулиць, з вишуканою архітектурою і справедливими законами. Нове місто гетьман вирішує назвати Жовквою.

Отже, у 1594 році біля села Винники, котре його батько отримав у спадок від бойового побратима Андрія Висоцького, розпочинається будівництво нового міста. Для здійснення свого задуму Жолкевський запрошує до себе італійського архітектора Паоло Дученто ді Клеменсі, котрого вже знали у Львові під прізвиськом Павло Щасливий. архітектор накреслив план майбутнього міста і приступив до будівництва. За ренесансною модою усі найважливіші будівлі були розташовані як органи людського тіла. Замок був головою міста, ринкова площа – легенями, ратуша – шлунком, католицький костел з православною церквою – серцем. Міські брами були руками і ногами міста.

Вулиці були прямі, широкі, відкриті для сонця та свіжого повітря – на відміну від хаотично забудованих вузьких та кривих середньовічних вулиць. Усі будинки міста зводились в єдиному архітектурному стилі, повторюючи головні декоративні фігури та деталі. За італійським зразком кам'яниці на ринку мали красиві аркадні галереї, зручні і для прогулянок, і для торгівлі. А торгівля в Жовкві велася жваво – адже місто було зведено на одному з двох головних шляхів з України до Європи. Зараз це траса Львів-Рава Руська, звідки йде дорога на Вашаву, і чотириста років тому рух по цій дорозі був не менш жвавий ніж сьогодні. Жовква стоїть в тридцяти кілометрах від Львова, тобто, в одному денному переході від найбільшого в той час міста України, і тут зупинялись на ночівлю усі хто їхав до Львова з боку Варшави. Отже, завдяки подорожуючим гроші золотим дощем сипались в кишені жовківських підприємців, і місто швидко зростало. А у 1603 році, після того як Жолкевський розбив шведів в битві під Ревелем (сучасний Таллінн), король дарував Жовкві Магдебурзьке право, і з того часу гетьманська утопія стає повноцінним містом з своїм самоврядуванням.

Першою будівлею в місті був замок, головний оборонець міста. Також Жовква була обнесена валами та ровом, за якими пізніше постали кам'яні мури та башти. У 1605 році замок було закінчено, а наступного року закладається наріжний камінь костелу св. Станіслава. Ще через шість років починається будівництво православної церкви Різдва Христова (на місці тимчасової дерев'яної). Водночас зводяться красиві кам'яниці на Ринковій площі, і з часом Жовква стає унікальним архітектурним ансамблем доби Ренесансу, котрий чудово зберігся до наших днів.

Але і будівництвом нового міста, і турботою про його мешканців займалась переважно дружина Жолкевського Регіна. Справа в тому що Станіслав Жолкевський не мав часу дбати про місто. Він, відповідаючи за оборону кордонів, майже весь час знаходився у походах, захищав кордони від татар, допомагав Молдавії боронитись проти турків. А ще – невдовзі після закладення Жовкви на Жолкевського чекало непросте і суперечливе завдання – приборкати повстання Северина Наливайко.

На честь Северина Наливайка зараз називають вулиці, йому ставлять пам'ятники, а його повстання часто вважать одним з перших виступів за свободу України. Проте ані Жолкевський, ані сам Наливайко не знали що через багато століть його діям дадуть таку оцінку. Северин Наливайко був відчайдушною людиною з неабияким військовим хистом, лідерськими здібностями та величезною відвагою. Це був справжній шукач пригод, до того ж не позбавлений відчуття справедливості та честі. Брат Северина, Даміан Наливайко, був ректором Острозької академії, а сам він служив при дворі князя Костянтина Острозького – очолював артилерію. Наливайко був своїм на Запоріжжі, і з охочими сміливцями ходив на службу до Австрії – бити турків. І ось, восени 1595 року, повернувшись з походу, Наливайко сів зимувати в Брацлаві. Що трапилось в Брацлаві тієї осені – невідомо. Але раптом люди Наливайка об'єднались з частино міщан і опанували містом. Староста відправив до Брацлава озброєний загін, проте Наливайко з магістратом перебили їх. Повстання цілого міста – такі речі не були для феодального світу чимось надзвичайним, і Жолкевський, бажачит вирішити справу мало кров'ю, надіслав до Брацлава наказ припинити бунт. Брацлавські міщани погодився, але Наливайко складати зброю не захотів. На вимоги Жолкевського віддати гармати і австрійський прапор і спокійно розійтись, цей відчайдушний отаман не відповів. Навпаки, він пішов на Волинь, де пограбував Луцьк, потім рушив далі на північ – на Слуцьк, Бобруйськ, Могилів. В січні 1596 року Наливайко вертається на Волинь і починає грабувати маєтки уніатських єпископів.

Це вже був справжнісінький розбійницький рейд, і Жолкевський мусив щось з ним робити. Він щойно повернувся з походу проти турків, і мав при собі лише три тисячі війська. Король обіцяв йому підкріплення, і гетьман довго чекав на нього – але чекав марно. Потім почалась весна, сніг почав танути і дороги перетворились на суцільне болото. Тим часом Наливайко рушив спочатку в Дике Поле, потім через Білу Церкву під Київ, де об'єднався з запорізькими козаками Григорія Лободи. Жолкевський наздогнав Наливайка під самим Києвом, і 3 квітня під Гострим Каменем між козаками та гетьманським військом відбулася перша битва. Козацький табір був оточений кількома рядами возів, і на возах стояли гармати. Захопити таку пересувну фортецю з ходу було неможливо, тим більше що в Наливайка було більше людей ніж в Жолкевського. Отже, розбити козаків, як писав гетьман, «не судив Бог», і козаки рушили далі до Києва, а звідти – до Переяслава, переправившись через Дніпро. Тим часом Жолкевський дочекався на нові підкріплення, переправився через Дніпро і рушив наздоганяти повстанців, котрі рушили табором на Задніпров'я – східний кордон Речі Посполитої, за яким йшов дикий, незалюднений степ. Звідти було зручно тікати до Криму, на Дон, до Москви або просто хто куди. Цього Жолкевський їм не міг дозволити, і нарешті 28 травня під Лубнами, на березі річки Солониця, він зайшов Наливайкові в тил і оточив козацький табір. Жолкевський все ще сподівався на мирне рішення справи – постійно вів переговори з запорожцями, і хоча втомлене від багатомісячної погоні військо мріяло вирізати козаків до ноги, гетьман обіцяв козакам мирний прохід якщо вони видадуть гармати, австрійський прапор, і тепер вже ватажків. Між козаками почалися сварки: дехто погоджувався на умови капітуляції, Наливайко в свою чергу, здаватись не хотів ні в якому разі. Дійшло до того що одного з ватажків – Григорія Лободу – вбили на раді старшини.

Нарешті Жолкевський приготував своє військо до рішучого штурму, і козаки погодилися на гетьманські умови – видали провідників, гармати та увесь скарб – головним чином здобич з пограбованих маєтків. І тоді вояки Жолкевського увірвавшись у табір, влаштували різанину. Жолкевський нічого не міг з цим зробити – військо було зле на козаків за усі негоди погонь та облог. За одними даними було вбито кількадесят чоловік, за іншими – кілька тисяч. Сам Жолкевський пише про це так:

При відбиранню від козаків речей, забраних ними в Білій Церкві від жовнірів стало ся немале замішання. Жовнїри, особливо угорська піхота, а також українська, роз'ярені на козаків, не тільки забирали від них свої речі, але стали видирати і їх власні, і побили їх кількадесят.- Стримати тих роз'ярених людей не можна було ніяким чином, хоч я з панами ротмістрами запобігав тому всіма силами й заходами.

Усі подробиці Солоницької битви навряд чи вдасться визначити – забагато легенд склалося про героїчний відступ повстанців та про шалену погоню гетьманських загонів, про облогу імпровізованої фортеці та про нещасливий її кінець. Казали що шляхта, що була у війську Жолкевського, поставила після капітуляції ще одну вимогу – повернути собі втікачів. Іншими словами – якби пан знайшов у війську свого селянина, він міг забрати його з собою. Коли козаки відмовилися від цього, Жолкевський відповів їм: «обороняйтесь». Ходили легенди, що Наливайка було посаджено у мідного бика, і там спалено (друга версія – після дворічного ув'язнення та тортур йому було відтято голову), що ватажок Кремпський вивів з оточення більшість козаків. Одному загону козаків дійсно вдалося втекти, і Жолкевський його переслідувати не став.

Як би там не було – з козаками після цієї кампанії в Жолкевського відносини не зіпсувались, і вони кілька разів разом ходили на турків, татар і навіть на шведів. Класичний приклад – 23 січня 1606 року султан Бухар підійшов під Корсунь, а татари з Кантеміром Мурзою стали між Немировом та Вінницею. Але гетьман заздалегідь попередив запорожців про турецький наступ, і козаки розбили війська Бухара, завдавши йому великої шкоди та взявши велику здобич. В той час Жолкевський своїм традиційним швидким наскоком розбив татар біля Вінниці, а потім наздогнав тих хто врятувався, визволив бранців, сам взяв багато полонених та велику здобич.

Разом з козаками здійснив Жолкевський і свою найбільш відому військову кампанію – московський похід 1610 року.

ВІктор Зславський, історик, публіцист, журналіст

Відгуки

Як римо-католики будували храми святого Миколая та святого Олександра у Києві?

Як римо-католики будували храми святого Миколая та святого Олександра у Києві?

Готуючись до святкування 700-річчя відновлення Києво-Житомирської дієцезії спілкувалися із істориком Віктором Заславським про історичні події, у результаті яких у столиці України було побудовано римо-католицькі храми святого Миколая та святого Олександра.
Гість розповів про роль святинь в українському національному відродженні та загалом історії України.
"Апостол Яків застерігає нас від дуалізму: благословляємо і проклинаємо одних і тих самих людей!" - отець Мар'ян Мельничук

"Апостол Яків застерігає нас від дуалізму: благословляємо і проклинаємо одних і тих самих людей!" - отець Мар'ян Мельничук

Священник говорив про Послання від Якова, а саме про загальновідомою істиною, що віра без вчинків - мертва!
Історик Віктор Заславський про інтим, цноту і Божу природу у ранній Церкві

Історик Віктор Заславський про інтим, цноту і Божу природу у ранній Церкві

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії:"Коріння християнського аскетизму"
Історик Віктор Заславський про імператора Юліана Відступника

Історик Віктор Заславський про імператора Юліана Відступника

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії:"Юліан відступник"

"Нікейський собор заборонив священникам псувати Богом дане тіло", - Віктор Заславський

"Нікейський собор заборонив священникам псувати Богом дане тіло", - Віктор Заславський

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії:"Нікейський собор"