Слухати Радіо

Зараз в ефірі

17:25

Голос народу, голос Божий

В ефірі

Літургія годин (Бревіарій)

18:00

Трансляція св. Меси із катедри свв. апостолів Петра і Павла (Кам'янець-Подільський)

19:00

Молитовна лінія

20:00

Заклик до Бердичівської Богородиці (Наживо)

20:20

Спочатку було чисто

21:00

В родині "Радіо Марія"

22:00

Катехиза

22:40

Святий дня

23:00

Слово на кожен день

23:50

Літургія годин (Бревіарій)

00:00

Розарій

00:30

Катехиза

01:10

Католицька енциклопедія

01:40

Духовні читання

02:00

Катехиза

03:00

Меса

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

Шептицький був, напевно, чи не наймолодшим митрополитом в історії української Церкви, він мав здатність на сміливі та нестандартні кроки

Поділитись з друзями
Черговий випуск програми історика Віктора Заславського присвячений видатному митрополиту Андрею Шептицькому. Цей ефір розкриє перші серйозні кроки владики, котрі він здійснив як ієрарх

У 1901 році Андрей Шептицький став митрополитом української греко-католицької церкви, і подія ця викликала масу обговорень в тодішніх часописах – і польських, і українських. Хтось вбачав в цьому обранні диверсію з боку поляків, хтось – примху графського сина, хтось натякав на підступні плани єзуїтів. Але, як то буває і зараз, минуло трохи часу, хвиля відійшла, і публіцисти почали більш уважно придивлятись до діяльності молодого ієрарха на львівському престолі.

 

Шептицький був, напевно, чи не наймолодшим митрополитом в історії української Церкви, до того ж, він прийшов на хвилі реформ василіанського чину, а ще був вихованцем єзуїтів, а значить – був здатний на сміливі та нестандартні кроки. Це стало зрозумілим ще за часів його єпископства у Станіславові, але тепер, ставши митрополитом, він ще більше дивував сучасників своїм підходом до служіння. Він постійно подорожував, відвідував монастирі і парафії. Цікаво що часто йому влаштовували урочисті зустрічі місцеві євреї, і тоді митрополит звертався до них з промовою на івриті, а одного разу навіть пожертвував караїмам в Галичі на синагогу. Ні, владика робив це не тому що розділяв сучасну дурнувату моду на єврейство, яка панує серед багатьох протестантів і деяких католиків. Як він сам пояснював, «маючи перед собою хоча б на одну хвилинку невірних, заражених на вічну погибель, не можу пропустити цієї нагоди проповідати їм Боже слово. Промовляю же їхнім виговором, бо такою практика Церкви Христової вже з 20 віків. Великих плодів не надіюся, досить з мене як якась душа, так опущена, знайде в моїй бесіді хоть далекий відблиск якоїсь Божої правди. Для тої самої причини караїмом з Галича дав я милостиню на убогих їх громади. Думаю що кожна нитка християнської любові ближнього, нав’язана поміж вірним і невірним, може стати за ласкою Всевишнього нагодою до зближення їх до Христової науки».

 

Отакий місіонер! Іван Франко, який завжди критично ставився до духовенства, писав про нього:

 

«Єпископ, а тепер митрополит Андрій Шептицький від самого вступленя на єпископство поав призвичаювати нас до іншого тону, інших форм, іншого характеру, який панує в його посланнях. Почати з того що замість запліснявілої псевдо-церковщини він пише свої листи чистою галицько-руською народною мовою, а декуди не цурається промовляти навіть діалектом. Він не промовляє звисока, авторитетно, напушеним і ніби маєстатичним тоном, не ходить на ходильницях і не возвіщає, а говорить по просту, як рівний до рівних, як чоловік до людей, радить, упоминає, інколи й полає, не лякаючись ужити енергійного слова, де річ того вимагає. І, нарешті, що найважливіше, митрополит Андрій без порівняння більше знає життя, його дійсних інтересів і конфліктів, ніж його попередники. При тім він далеко ширше познайомлений і з сучасною наукою, і не береться до обговорення складних життєвих питань із тою дитинячою невинністю або хлопського, некультурного розуму, який так немило вдаряв у ніс в давній нашій пасторальній літературі. Митрополит говорить про такі речі як європеєць, він сам думає і силує думати кожного хто хоче розмовляти з ним. Він старається – перший признак справді мислячого чоловіка – класти дистінкції, розріж неня між річами та поняттями, не мішати різнорідного, не робити заключень із потоптанням правил логіки, не заслонювати раку власних думок цитатами з Святого Письма.».

 

Пастирські послання митрополита дійсно дають нам побачити і думки, і характер владики Андрея. Він вмів звертатись до людей на тому рівні на якому їм зручніше було його зрозуміти. Попре чудову освіту, інтелігентність, світський лоск, митрополит міг бути простим і зрозумілим, розжовувати біблійні істини так щоб їх сприйняли найтемніші і найпростіші з його парафіян. Він знав кому про що говорити. В посланні до руської інтелігенції він науково обґрунтовував існування Бога і правдивість євангельських звісток, пояснював що церква не підтримує капіталістів, а вчить любові до ближнього, буковинським русинам він писав про святу, непереможну та непогрішиму Католицьку церкву, а гуцулам – про великі біди які приходять від блуду, від пияцтва та від різних прикмет та забобонів. При чому, писав він про це гуцульським діалектом! Власне, тому більшість праць владики Андрея – це не глибокі богословські праці, хоча там і йдеться про серйозні речі. Це скоріше популярні брошури для широких мас читачів, дуже прості, і в цьому їхня сила А ще в красивих словах Шептицького про праведність, про Божу любов видно що йдуть вони від особистих глибоких відносин з Богом. А ще – він більш ніж усі його попередники робить наголос на єдність українського народу від Сяну до Дону, від Харкова до Ярослава, і ці етнічні кордони, які об’єднують українців, для нього важливіші за імперські, державні, які на в той час роз’єднували. І що цікаво, митрополит неодноразово наголошує що єднає українців і спільна земля, мова, звичаї – і спільне майбутнє. Але цей високий патріотизм не заважав Шепитцькому любити усі народи, відчувати себе громадянином всесвіту. Ось уривки з кількох перших послань великого митрополита.

 

Про патріотизм

Добром дочасним є все те що народ цілий за спільне добро своє уважає і що заховати і примножити є обов’язком патріота. В сій річі, як і в інших, вороги науки Христової, а і ті що сеї науки Божої не розуміють або не хотять розуміти, закидали єї, що, затираючи ріжниці поміж народами, стремить до інтернаціоналізму, що є рівно душна на сповнення патріотичних обов’язків чоловіка, що добрі християни не суть добрими патріотами. Так не є, милі мої браття! Христос котрий сказав о Собі що прийшов тільки до овець загиблих дома Ізраїля, Христос, котрий плакав над Єрусалимом, а по нім апостол Павло, котрий готов був житє віддати за браттей своїх по крові, дійсно любили свій нарід і не лише не заказували, але і учили правильного патріотизму. Іншим однак був патріотизм Христа ніж поганський. Грек і римлянин при любові до свого народу вчили мав погорду і ненависть до всего того що не своє, чужинець для нього був не братом, не ближнім, а варваром. Жиди учили: «люби ближнього твого і ненавидь ворога твого». Але Христос крім любові до родини і вітчизни казав усіх ближніх любити. Християнин має любити всіх людей, але се не перешкоджає що найпершою любов’ю має любити свою родину і свою вітчину. Любіть всі своє, свго тримайтеся і про все своє дбайте, але стережімося ненависті – се чувство нехристиянське. Стережіться і між собою ненависті і роздору, злишньої партійності. А передовсім памятайте що нарід є тим сильніший чим більше опирається на науці Ісуса Христа.

 

Хто на своїм становиську, сповняючи совісно свій обов’язок, працює для добра народа, є ліпший патріот ніж той хто котрий багато говорить, а мало творить.

 

 

З послання про християнську родину

Говорячи про християнську науку, я свідомий саме того що подаю вам науку від якої залежить і на якій спирається майбутність цілого народу. Вже з самої природи речі та конечності морального закону, який зобов’язує людину в усіх її справах, мусить бути подружжя зобовязаннєм, контрактом морального закону. Бо коли людина відповідає за свої діла – підлягає моральному законодавству – то в першій мірі закон цей обов’язує її в домашньому житті та й в подружньому зв’язку. Бо від нього залежить удержання та майбутнє людства. Подружній зв'язок має бути моральним зобов’язанням, тому що приносить спільноту цілого життя. А кожна спільнота мусить, прецінь, полягати на взаємних правах і обов’язках. Тому й сам зв'язок подружній накладають на обі сторони якісь моральні обов’язки та ставлять по другів у взаємній залежності від себе.

 

Тільки нерозривне подружжя приносить обом сторонам поміч і щастє в житті. А що та поміч і и щастє було тривким, а що важніше – щоб можна було осягнути спільну мету подружжя, виховання дітей, то подружжя повинно бути таким яким воно було з первісної Божої установи, тобто, нерозривним союзом одного мужчини з одною жінкою. Без того воно не було б нічим іншим як тільки самолюбством пристрасті без ніякого етичного елементу. Воно сходило б часто на звіряче заспокоювання пристрасті, а слабшу сторону віддавало б тиранії сильнішого. Воно не було би спільнотою життя і не лучило б сторін так щоб взаємно та постійно помагали собі в житті. Таке подружжя не було б і спільнотою любові. Бо справжня любов в житі є тривалою, без того її нема. Таке подружжя було би залежне від самоволі сторін, сходин і розходин без ніякого права, а й не давало би запоруки для здорового виховання дітей. А сама жінка не в силі виховати дітей!  Та ще гірше було б якби не стояв біля неї чоловік як приятель, як оборонець. Суспільність, яка б прийняла таке подружжя, зближалось скорим кроком до свого зникнення. Бо, ясна річ, усунути мораль із того що від чого залежить майбутнє народу, то очевидне спровадження народу на бездоріжжя та підкопування етики його. А від етики народу залежить сила і щастя його. Майбутність належить до тих народів у яких подружжя є річчю святою, у яких родинне життя є святе і чисте!

 

Пам’ятайте ви, родичі, що хочете женити своїх синів і віддавати своїх дочок, пам’ятайте що в подружжі не йде про придбання собі майна але про щастя своїх дітей! Отже, не годиться проти волі ваших дітей дружити їх. Не годиться силувати до такого подружжя з якого сподієтесь майна. В такому ділі мусите пам’ятати про волю своїх дітей, і силувати дітей до подружжя не маєте ніякого права! Ані перед Богом, ані перед людьми, ані перед вашими дітьми. Так, в інших речах зобов’язані вони шанувати вас, а в цій справі вільно їм вас не послухати! Щоб подружжя було щасливе, мусить бути воно заключне не з приводу майна чи краси, а з любови. А вас, молодих, перестерігаємо щоб ви у цій найважнішій хвилі свого життя заодно зачинали з Богом. Бо від тієї хвилі залежить ціле ваше життя і ціле щастя. Не шукайте краси, бо це річ пуста і короткотривала. Не шукайте майна, бо вбога і працьовита жінка більше придба вам добра ніж багата і пуста. Застановісться насамперед чи суджена є побожна і чесна? Чи принесе вам у хату любов, спокій, гаразд – чи пекло?

 

Про велич Божої любови. Чи всіх на однаково любити?

 

Певна річ, святим обов’язком християнина більше любити ближчих собі, своїх рідних ніж чужих. Тому більшою, щирішою має бути любов супроти родини й батьківщини. Одначе, ця ближча, тепліша любов не може противитись меншій любові, любові дальшій, загальній. Бо одна і друга випливають з одного джерела – від Бога. Засвіти собі, брате, в хаті два світла: малу свічку та велику нафтову лямпу. Одно світло другого не загасить, оба світитимуть своїм світлом. Тільки шо одно буде ясніше, а друге – темніше. Ось таке діється і в твоєму серці. Нехай горять усякі світла любови які промінюють від Бога у твою душу і які випливають від любові, якою маєш любити понад усе. А то передусім тому що Він тебе безмірно полюбив. А коли Бога любитимеш, то вже любитимеш і тих усіх із якими Бог тебе зв’язав. І чим тісніше зв’язав тебе Бог із кимсь, тим більшою і сильнішою має бути любов супроти нього. Отже, найяснішим світлом буде любов до родини, дружини чи чоловіка, батьків і дітей, бо з ними зв’язав тебе Бог більшими і сильнішими нитками любови. Вони для тебе – наче просвічені тими всіма світлами любови. Черговою любов’ю твого серця є любов до свого українського народу та Батьківщини. Зі своїм народом зв’язаний ти не лише спільною вірою, яку вважаємо найбільшим добром, і святим обрядом, яким дорожимо, а ще й спільною мовою, звичаями та обичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо, і цілою минувшиною віковою, і спільною українською кров'ю, і спільним добром, і спільною майбутністю, і спільними бажаннями та потребами, і спільними терпіннями та злиднями…

 

І всі християни, що належать до святої католицької церкви, розсіяні по цілому світі, всі вони також входять у те світло любови, яке сіяє від Христового хреста. Але й християни що не належать до нашої церкви, не є нам чужі! Бо хоч і не мають правдивої віри або мають неповну, то все-таки через Хрещення сталися вони Божими дітьми і признаються до Христа, бо Христос і за них умер! Та й нехристияни, люди цілковито чужі, яких зовсім не знаємо і не знатимемо, хіба колись на Божому суді, і вони є братами нашими! Така-то має бути любов поміж усіма людьми! Любов же полягає в тому щоб бажати другим добра, і оскільки можливе, причинятись до того

 

 

З послання до руської інтелігенції

 

Справ чисто матеріальних доктрина Христа безпосередньо не дотикає, вона наклонює людей до того щоби над усе цінили собі Царство Боже, до милосердя і всіх добрих діл випливаючи з любові до ближнього. се є добра вічні і моральні, перестерігає проти захланності, проти заздрості і всякої несправедливості . Тим всім, власне, приносить так далеконосний економічний вплив. Сей вплив не лише у тім що бідних учить терпеливого зношення своєї біди, а багатих – конечного милосердя, але і в тім що, єднаючи людей і всі верстви суспільні в одно тіло любовю, дає могутній імпульс до всякої здорової ініціативи, котрої ціль – двигненнє убогих і слабших. Чоловік, перейнятий духом християнським, причиняється до суспільних діл любові християнської.

 

Викидаючи з суспільного життя Христовий прапор любові та спихаючи його діло в ряд справ чисто духовних і церковних, організуючи завдання церкви і священства на саму проповідальницю і сповідальницю, люди часто називають суспільність, що організується в дусі Христовому, суспільністю або партією клерикальною. Хибна назва опирається на неясних поняттях. Клерикальною можна було б хіба назвати суспільність або партію котру представляв би сам клир або або принаймні в котрій клир мав би най рішучий провід у всіх суспільних справах. Суспілність, організована в клерикальному дусі, хіба о стільки може називатись клерикальною, що в ній священики, клир разом із усіма горожа нами не жаліють своїх трудів і в усіх напрямах працюють для суспільного добра, не накидаючи свій провід, лишаючи в усіх ділах самостійність і повну ініціативу кожному що лише схоче працювати в Христовому дусі для добра суспільного, клир не має в суспільності такого проводу. Такою християнською суспільністю є руський нарід. Зложений з самих християн, уважає віру за своє спільне і найвище добро, за свій спільний найвищий закон.

 

Цікаво що в цім послання до інтелігенції добре видно те яким митрополит уявляв собі ідеальну модель відносин церкви з суспільством. В ній церква проповідує і заохочує вірних до добрих справ, а вірні вже творять добро, допомагають бідним та працюють на користь суспільства. Священики можуть брати участь в цих справах, але ні в якому разі не нав’язуючи своє панування. Тут можна згадати Клайва Люїса, який писав: «якщо християни і впливали колись на політику, то не через те що мали партію з якою інші мусили рахуватись, а через те що мали совість, з якою інші мусили рахуватись». Цей принцип Шептицький бачить в дії в сучасному йому українському суспільстві: церква проповідує але не головує, люди ходять до церкви, живуть як християни і намагаються творити добро. Але для митрополита це не є звершеним ідеалом. Він бачить усі недоліки суспільства і закликає спільно працювати заради прогресу. І тому його заклик до праці на користь народу звучить досить актуально і злободенно і в наші дні. Шептицький пише:

 

Однак так як та одиниця, так і кожда суспільність спосібна єсть до поступу, і прогресувати мусить, коли хоче всі свої сили свої розвинути і дійти до повного ладу і гармонії. Ми всі думаємо о поступі і бажаємо своєму народові всесторонньо лучної будучності. Всі здаємо собі справу з того на чому цей поступ моє полягати. Розуміємо що треба звернути увагу на рільництво, мусимо піднести і утвердити на цілій лінії правдиву просвіту, котра б дала народові спроможність здобути собі ліпше буття. Мусимо піддавати всі можливі справи до здвигнення промисловості, мусимо взяти в наші руки торгівлю, мусимо організувати в усіх селах всі ті інституції котрі яким-небудь способом помагають людям у їхнім житті і праці. Нема жодної галузі культурного й економічного життя в нашім народі, в якій ми зробили хоч би соту частину того чого треба. Ще не маємо ми над чим сваритись і чим ділитись. Ще чекає на нас довголітня і тяжка праця до котрої мусимо приложити всіх сил. Запорукою успішної праці є для нас молодечий і сильний патріотизм котрий проявляється у нашому народі. Але в тій праці, економічній і народній, лежить велика небезпека в тому щоби ми, працюючи, не втратили нічого з тих принципів етичних, на котрих кожний здоровий поступ мусить опиратись. Розділені суспільними ідеалами й засадами, будемо постійно провадити братню боротьбу і всі свої сили тратити на неї. До цілковитої згоди в усіх поняттях ми не дійдемо, але можемо скупити свої сили в тім щоби усі люди доброї волі скупилоись під прапором Христа і спільними силами в християнському дусі взялися до піднесення тих що потребують помочі і здвигнення, для утвердження і збереження того що є здорове і добре і усуненнння всього небезпечного і шкідливого. 

Відгуки

Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. Тема даної програми стосується католицького Львова.
"Друга світова війна має багато сторінок, котрі заслуговують на висвітлення у кінематографі", - Віктор Заславський

"Друга світова війна має багато сторінок, котрі заслуговують на висвітлення у кінематографі", - Віктор Заславський

У День захисника України спілкувалися з істориком Віктором Заславським про військовий кінематограф. "Грейхаунд", "З міркувань совісті", "Підводний човен", "Таємне життя" та багато інших чудових фільмів, у яких ви зможете пережити військові події з героями кіно.
Завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться на виставку, яку відкрили у монастирі Босих кармелітів

Завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться на виставку, яку відкрили у монастирі Босих кармелітів

Наш автор Віктор Заславський та с. Камілла, яка опікується музеєм Джозефа Конрада при бердичівському монастирі Босих кармелітів, відкрили у монастирі виставку, присвячену Падурі. Тут можна побачити його книги, почитати його поезії. Родзинка експозиції – сцена бою між польськими повстанцями та російською кіннотою у 1831 році у Бердичеві. Падура пов'язаний з Бердичевом – його маєток був у Махнівці, у Бердичеві він часто бував, а отже відкриття виставки є цілком доречним. То ж, завітайте до славетного історичного Бердичева і подивіться цю виставку – а також багато усього іншого, що є у цьому надзвичайному місті.
Історик Віктор Заславський про князя Костянтина Острозького.

Історик Віктор Заславський про князя Костянтина Острозького.

Історик Віктор Заславський продовжуючи свій цикл "Відкриваючи таємниці християнства" зупитнив свій історичний погляд над постаттю князя Костянтина Острозького.
Розкол між Церквами

Розкол між Церквами

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.