Слухати Радіо

Зараз в ефірі

18:00

Св.Літургія з костелу св. Станіслава єпископа та мученика (Городок)

В ефірі

Молитовна лінія

20:00

Заклик до Бердичівської Богородиці (Наживо)

20:30

Недільні читання

21:00

Рецепти Життя

22:00

Катехиза

22:40

Житія святих

23:00

Акафист

23:40

Святий дня

23:50

Літургія годин (Бревіарій)

00:00

Розарій

00:30

Катехиза

01:10

Відкриваючи таємниці християнства

01:40

Духовні читання

02:00

Катехиза

03:00

Акафист

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

04:40

Біблійні читання

Січові стрільці – поети і драматурги

Поділитись з друзями
Продовжуючи тему січових стрільців, в цій програмі згадаємо відомих поетів і письменників, композиторів та художників того часу

Українські Січові Стрільці або "усусуси", як вони себе жартівливо називали, увійшли в історію не лише, як перше українське військо з часів руйнування Січі, а ще й як чудові поети та письменники, композитори, художники. Роман Купчинський, Левко Лепкий, Михайло Гайворонський, Дмитро Вітовський, Юрко Шкрумеляк, Степан Чарнецький, Ярослав Барнич, Клим Гутковський, Осип Назарук, Антін Лотоцький, Микола Угрин-Безгрішний – хтось став більш відомим, хтось менш відомим, на честь когось названі вулиці, чиїсь пісні і досі співають на святах та весіллях, а хтось відомий лише історикам та літературознавцям. Але так чи інакше, усі твори січовиків щиро передають їхні мрії та прагнення, життєві реалії і веселу вдачу.

 

Одним з кращих стрілецьких поетів був Левко Лепкий, син греко-католицького священика, брат письменника Богдана Лепкого, служив в кавалерії січових стрільців, потім був упорядником стрілецьких збірок, споруджував пам’ятники на стрілецьких могилах. У 1944 році емігрував, помер в Америці. Залишив по собі кілька чудових поезій та пісень:

 

Дмитро Вітовський, один з головних ентузіастів січового руху, написав кілька проникливих нарисів – про бій на Маківці, першу значну перемогу січових стрільців, та про загиблого товариша по зброї.

 

Любов і смерть, смерть і слава – ці теми, традиційні для солдатського фольклору усіх часів, від Гомера до Чорного Дємбєля. Хто живе або буває у Львові – обов’язково має подивитись в театрі Заньковецької романтичну оперету «Шаріка» про те як усусуси підкорюють дівочі серця на Закарпатті. Автор її, Ярослав Барнич, творець відомої «Гуцулки Ксені», сам був стрільцем, то ж, в настрої та дух усусусів, їхня життєрадісність, кмітливість, гострий розум та легка вдача в опереті показані правдиво і без зайвого пафосу. П’єса – чудовий водевіль: усусуси, а саме офіцер з денщиком та друзями, приїжджають на постій до одного закарпатського маєтку. Звісно, в денщика закохуються усі місцеві служанки, а герой з друзями закохуються в Шаріку, доньку поміщика, яка, звісно, закохується в героя і відкидає залицяння його друзів. Приємно вражає сцена в якій друзі по черзі співають серенади до Шаріки. Коли Шаріка відмовляє першому, той обіцяє застрелитись, і дівчина кидається до нього з благанням нероби цього – бо вже пізно, усі сплять, навіщо будити людей пострілами? Натомість вона пропонує йому: «підіть у гайочок, у гайочку дубочок, на дубочку сучечок, а на сучечку мотузочок, то ж ви йдіть туди і тихенько повісьтеся»! Туди ж вона відправляє і інших залицяльників, і після того як Шаріка милується з коханим, друзі виходять до них, помахуючи мотузками! Щоправда, батько збирається видати Шаріку за угорського барона, то ж, молодим слід боротись за своє кохання.

 

Паралельно розвивається історико-патріотична тема: поміщик, батько Шаріки, вважає себе правдивим мадяром, але шляхетська грамота, надана його предком у 14 століття, підписана князем Федором Корятовичем – то ж насправді він є русин-українець, нащадок давноруських бояр. Звісно, поміщику нелегко з цим змиритись, але любов врешті-решт перемагає. А потім стрільцям приходить наказ виступати на фронт. Заказані розлучаються щоб потім зустрітись через багато років, коли колишні стрільці стають успішними підприємцями. Ця фінальна зустріч виглядає доволі фантастичною – адже і сам автор, і його глядачі чудово знали скільки життів перервали і Перша Світова Війна, і наступні війни, і скільки любовних історій так і залишилось без завершення.

 

Українські січові стрільці вирушали в бій з вірою в те що воюючи на боці Австро-Угорщини, вони зможуть наблизити відродження української державності – чи то під покровительством Габсбургів, чи то без них. Дивлячись по декільком документам, те саме було в планах і українських греко-католиків, навіть в самого митрополита Андрея Шептицького. Але спочатку усусуси побачили як їхні однополчани гинуть під московськими гарматами заради імперських амбіцій австрійського цісаря, потім зрозуміли що по той бік фронту воюють такі ж самі українці – недарма якщо в лавах австро-угорської армії українці становили десь біля десяти відсотків, то в лавах російської армії їх було ледь не половина! Більш того, мова в цих східних українців така сама, обряд такий самий, традиції подібні! Отже, греко-католицька Галичина є лише частиною великої та різноманітної України, і якщо раніше галичани вважали себе головними носіями ідеї українства, то тепер виходило що вони лише одні з багатьох, і творити Україну їм слід разом з іншими українцями, а не тільки ведучи їх за собою. Забігаючи наперед, слід зазнати що цю істину галичани сприйняли легко. А поки що старий світ тріщав по швах – в Росії цар зрікається трону, в Києві проголошується Українська Народна Республіка, і перед галичанами постає питання – заради чого і заради кого вони б’ються? В битві під Конюхами в липні 1917 року українським січовим стрільцям довелось відбивати новий російський наступ. В цих боях майже весь легіон УСС потрапив в полон, але ті хто не здався, змогли зупинити росіян. Але ці спроби наступу стали останніми активними бойовими діями російської армії – принаймні, на південному фронті. В Росії було безладдя. Тимчасовий уряд займався чим завгодно – лише не тим чим треба, армія розкладалася на очах, солдати кидали фронт і вертались додому, а тим часом в Петрограді піднімали голову більшовики. Починались нові часи, а з ними – нові виклики, нові випробування, нові поразки й перемоги, і ті криваві роки знайдуть своє відображення у багатьох стрілецьких піснях та поезіях.

Відгуки

"Католицька Церква – вселенська Церква, відкрита для усіх народів, для цілого всесвіту", - Віктор Заславський

"Католицька Церква – вселенська Церква, відкрита для усіх народів, для цілого всесвіту", - Віктор Заславський

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. В цій серії мова йде про вселенськість Церкви.
"Христос серед язичницьких богів", - перша програма з нового циклу від історика Віктора Заславського

"Христос серед язичницьких богів", - перша програма з нового циклу від історика Віктора Заславського

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. Цією серією розпочинається новий цикл. Тема даної програми присвячена гріхам і подвигам Католицької Церкви
Історик Віктор Заславський про кумедні нариси з життя української діаспори

Історик Віктор Заславський про кумедні нариси з життя української діаспори

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". В ефірі почуєте уривки кумедних нарисів про життя української діаспори.
Блаженний священномученик Григорій Хомишин. Пропольський антипод Шептицького чи просто українець зі своєю думкою?

Блаженний священномученик Григорій Хомишин. Пропольський антипод Шептицького чи просто українець зі своєю думкою?

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. Тема даної програми присвячена постаті священномученика Григорія Хомишина.
Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. Тема даної програми стосується католицького Львова.