Слухати Радіо

Зараз в ефірі

11:20

Катехиза

В ефірі

Св.Літургія з храму св.Йосипа (Гнівань)

13:00

Голос народу, голос Божий

14:00

Духовні читання

14:20

Обережно, магія!

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:40

Дитяча катехиза

16:00

Катехиза

16:50

Святий дня

17:00

Житія святих

17:10

Літургія годин (Бревіарій)

17:30

Просто про непросте

18:00

Свята Літургія з церкви Різдва Богородиці (Львів)

19:00

Молитовна лінія

20:00

Вечірня казка

20:30

Недільні читання

21:00

Архіпастир відповідає

22:00

Катехиза

22:40

Житія святих

Старий Доктор і його молитви

Поділитись з друзями
Створено: 2014-02-26
Передача: Відкриваючи таємниці християнства
Автор: Віктор Заславський
Ведучий: Віктор Заславський
Друга Світова війна була жахливим часом для усіх – і для тих хто сидів в окопах і гинув в боях, і для тих хто страждав від знущань окупантів, і для тих хто гинув в полоні від голоду, і для тих кого зрадником вважали власні співвітчизники. Окремою, мабуть, найстрашнішою сторінкою увійшла в цю криваву книгу доля євреїв під нацистською окупацією – масові страти, концтабори, газові камери і печі. Але тим яскравіше сяяли на їхньому тлі подвиги таких як Оскар Шиндлер, Андрей Шептицький, Омелян Ковч – тих хто ризикував усім що врятувати людські життя чи навіть добровільно розділяв їхню долю. Одним з таких був лікар та вчитель Генрік Гольдшмідт, відомий також як письменник під псевдонімом Януш Корчак.


Народився він у другій половині 19 століття у Варшаві. Батько його був єврей, а мати полька, отже, Гольдшмідт вважав себе частиною і польської, і єврейської нації. Він змалку працював, отримав медичну освіту, трохи встиг по подорожувати по світі, був лікарем на війнах, жив деякий час і в Києві. На вулиці Володимирькій, 47, зберігся будинок де він жив. Генрік Гольдшмідт багато викладав, лікував, а у 1912 році очолив нещодавно створений Дім Сиріт – варшавський сиротинець для єврейських дітей, котрий очолював 30 років. Брав він участь і у створенні та роботі польського сиротинця. Як педагог і письменник Гольдшмідт здобув світову славу – головним чином завдяки незвичному підходу до дітей.

В принципі, нічого таки зовсім незвичного тут не було. Старий лікар, як називали його учні, просто вважав що до дитини треба ставитись з повагою, бачити в ній справжню людину, котрій можна довіряти, котра має свої права – і мусить мати свої обов'язки. Погляди свої Гольдшмідт висловив в книзі «Як любити дітей», котру видав під псевдонімом Януш Корчак. Ось кілька висловів з цієї книги:

«У страхові, як би смерть не відібрала у нас дитини, ми відбираємо дитину у життя...». «Бажаючи вберегти дитину від бактерій дифтерії, не переносьте її в атмосферу, наповнену затхлістю нудьги й безвольності...».

«Деспотичний крик дитини, яка чогось вимагає, на щось скаржиться, домагається допомоги... Це перший крик при світлі нічника — оголошення боротьби двох життів: одна — зріла, втомлена від поступок, поразок, жертв, захищається; друга — нова, молода, завойовує свої права. Сьогодні ти ще не винуватиш його: він не розуміє, він страждає. Але знай, на циферблаті часу є година, коли ти скажеш: і мені боляче, і я страждаю».

«...У теорії виховання ми часто забуваємо про те, що повинні вчити дитину не лише цінувати правду —але й розпізнавати брехню, не тільки любити — але й ненавидіти, не тільки поважати — але й зневажати, не лише погоджуватися — але й заперечувати, не тільки слухатися — але й бунтувати...»

Запальна дитина, не пам'ятаючи себе, вдарила; доросла людина, не пам'ятаючи себе, вбила. У простодушної дитини виманили іграшку; доросла людина програла в карти весь свій статок. Дітей нема — є люди, але з іншим масштабом розумінь, іншим запасом досвіду, іншими потягами, іншою грою почуттів

Погляди свої Гольдшмідт втілював в житті у своїх сиротинцях – польському і єврейському. Тут діти мали своє самоврядування, видавали власну газету, самі встановлювали чергування і створювали позичкову касу. Удався Гольдшмідт ще до одного незвичного заходу. Він створив в сиротинцях молитовну кімнату, де кожен міг усамітнитись і помолитись. Діти мали скласти список хто хоче там молитись, а також розклад – що кожен міг по черзі побутиі запропонував дітям за бажанням записатись на молитву в цій кімнаті і побути на самоті і з Богом і з самим собою.

Пізніше він, знов-таки, під псевдонімом Януш Корчак, написав невеличку книжку «На самоті з Богом». Там він розповідає як діти з єврейського сиротинця пояснювали йому своє бажання молитись. Ось уривок з цієї книжки:

Коли зібралися всі хлопчики, які записались на щоденну молитву, я запитав у них, навіщо вони моляться, для чого приходять на молитву. Було це досить давно, деталей я вже не пам'ятаю, зошит, в якому записував відповіді, загубився. Але відповіді були приблизно такі:
Перший сказав:
— А чом би я не мусив молитися. Я ж таки єврей.
Другий відповів:
— До сніданку нічого робити в спальні, а в молитовні тепло і світло.
— Мене мама просила молитися. — так пояснив п'ятий.
А шостий сказав таке:
— Коли я в суботу приходжу до рідні, дідусь завжди запитує, чи в сиротинці дітки набожні, й чи вони моляться. Якщо я відповім «ні», дідусеві буде прикро, а я не хочу його засмучувати. І до того ж мені брехати не хочеться.
Сьомий таке відказав:
— Як помер взимку мій батько, мені не хотілося рано вставати, щоб іти до молитви. Але одного разу вночі батько приснився мені й почав уві сні мене соромити: «Як я був живий і працював на тебе, я не вибирав погоди. В дощ і в мороз, часто і вночі, навіть уже захворівши, я все ж вставав з ліжка, коли знав, що можу заробити. А ти зараз не хочеш промовити за мене кадіш». — Я прокинувся й присягнувся, що молитимуся.
Дев'ятий сказав так:
— Щодня уранці я одягаюся, вмиваюся, їм свій сніданок, навчаюся у школі й бавлюся з друзями. Чом би я не мусив також і помолитися? Є люди, які кажуть, ніби Бога немає; але звідки вони знають, що вони знають правду? Хтось же мусив усе це створити? То це й був Бог.
Десятий відповів коротко:
— Поляки моляться і ходять до своїх костьолів, тож і євреї не мусять бути гіршими.
Одинадцятий сказав:
— Коли єврей не молиться, то цей його гріх лягає на всіх євреїв. Через те ми хворіємо на заразні хвороби, через те ми й бідні, і маємо всілякі інші клопоти, що багато євреїв не молиться. А я не хочу, щоб через мене інші потерпали.
Дванадцятий навів приклад з хедеру:
— Ребе навчав нас у хедері, що євреї багато страждали за свої молитви. Вбивали їх, палили їхні святині, тож сором бути настільки лінивим, щоб не піти до молитовної кімнати, яка так близько, і ніщо мені не загрожує і не заважає.
Тринадцятий так пояснив:
— Коли я чимось занепокоєний, або посварюся з товаришем — тоді молюся, бо мені буває приємно розповісти Богові, як було насправді, і що товариш не мав рації. Коли я так думаю під час молитви, тоді менше ранить мене несправедливість.
Чотирнадцятий розповів:
— Я зауважив, що коли ходжу до молитви, то мені легше старатися, легше бути поправним. Тоді у мене зовсім мало справ, і на мене ніхто не сердиться. І я тоді не роблю нічого поганого ні вдома, ні у школі. Молитва дуже допомагає.
П'ятнадцятий сказав:
— Коли я хворію або щось мені болить, або вдома щось недобре трапиться — наприклад, мама чи брат захворіють, або немає грошей, а господар надокучає, або інші мешканці — тоді мені робиться прикро. Але як я помолюся й попрошу, то потім вже не хвилююся, і мені робиться добре.
Шістнадцятий сказав:
— Я й сам не знаю, навіщо приходжу до молитви. Молюся тому, що молюся. Взагалі, я й не замислювався, навіщо це роблю. Якщо я пригадаю, навіщо, то напишу вам про це і вкину листа до скриньки.
Сімнадцятий сказав:
— Коли я молюся, то пригадую наш дім, як там було колись. Завжди по суботах я з батьком ходив до божниці. Тут теж, у сиротинці буває вечеря, але тут все інакше. Ні, мені тут не погано, але як я був удома, то я більше любив, і мене більше любили. Ніхто не прозивався на мене мазунчиком чи лизуном. Тут, в сиротинці, теж часом дають цукерки, але вдома їх мені приносив татко, і дражнився зі мною, що не дасть їх мені, що віддасть мамі або з'їсть сам. І це було смішно, бо я знав, що він жартує. І ще вдома був чулент щосуботи. Вдома взагалі все було інакше.
Коли він це сказав, тут нагадався попередній і додав
— О, я вже знаю. У мене так само, як і в нього. Молитва, це так, неначе я повертаюсь до своєї родини. Як молюсь, то пригадую собі й одне, і друге, й третє — все, як воно було удома.
Тоді також до молитви ходило й багато дівчаток. Одна з них навіть звалась рабинша. Її всі любили, тож не докучали, а вона й не сердилася. Вона була старша за віком, і вже працювала — у майстерні, де робили чи рукавички, чи то парасольки, чи ще щось. Через це не могла прийти наступного дня, тож мусила прийти разом з хлопцями. У нас через коридор мешкає польська сім'я. Вони добрі до євреїв, завжди позичають мамі, чого їй буває потрібно. Й вона сказала, що це негарний звичай у євреїв, те, що дівчатка можуть не молитися, бо їм молитва навіть потрібніша, через те, що вони більше сидять удома, більше перебувають з дітьми. Господь Бог же не зробив хлопчачу молитву важливішою. Це вигадали рабини, бо вони самі є хлопцями. У поляків всі моляться разом, а в євреїв скидається, ніби ми гірші для Господа Бога. Коли ти не маєш батька, приємно думати, що Бог є батьком для всіх, і для тебе також.

Я ще хотів запитати і в інших, навіщо вони моляться; але почалася школа, політика — і все змінилося.

Почалася політика... 1 вересня 1939 року почалася Друга Світова війна. Гітлер і Сталін, на той час союзники, напали на Польщу і невдовзі завоювали її. Генрік Гольдшмідт, єврей, разом з своїм сиротинцем опинився в німецькій окупації, на території Варшавського гетто. Як письменник і педагог, він був відомий на весь світ, то ж навіть німці пропонували йому залишити гетто, передавали йому фальшиві документи, але Гольдшмідт кожного разу відмовлявся. Навіть коли 6 серпня почалася ліквідація Варшавського гетто, і єврейських дітей з вчителями повели на вокзал щоб везти звідти в табори смерті, Гольдшмідту дозволили не сідати на поїзд до концтабору і уникнути страти. Але він не хотів, не міг залишити дітей котрих так любив і котрим присвятив все життя, сів разом з ними на поїзд і загинув разом з ними в концтаборі в Треблінці. Вчинок справжнього героя і святого. Саме так – хоча Гольдшмідт формально і не був християнином, та й юдеєм себе не вважав, але і погляди його, і життя були проникнуті правдивою любов'ю і вірою в Бога.

І в СРСР, і в сучасній Україні книги Гольдшмідта або Януша Корчака, як він підписувався, перевидавали багато разів. Найбільш відомі повісті «Пригоди короля Мацюша Першого» і «Коли я знову стану маленьким». А ще десь з десять років тому в Києві вийшла його збірка «На самоті з Богом», присвячена молитовній кімнаті в його сиротинці. Звісно, є вона і в інтернеті. Крім педагогічного аспекту, книжка цікава тим що там є кілька молитов, кожна з яких – немовби психологічний портрет того хто молиться. Одна з цих молитов – молитва вихователя, своєрідний автопортрет Януша Корчака, цього не канонізованого святого ХХ століття:

Я не возношу довгих молитов до Тебе, о Боже. Не посилаю Тобі зітхань безкінечних... Думки мої не мають крил, які б мою пісню несли в небеса. Вислови мої не вельми барвисті й не променяться вони похвалами чи похвальбами. Я втомлений і невиспаний. Зір мій затуманений, спина моя згорблена під вагою великого обов'язку. Та все ж і я маю до Тебе прохання сердешне, о Боже. Хоча і покірний я у вірі своїй в Тебе, Господи, але в проханні моєму стаю проти Тебе, як стовп вогняний. Хоча зазвичай тихо шепочу я, та прохання це вимовляю голосом, повним несхитної волі. Поглядом своїм гордим ширяю я понад хмари. Не благаю, а вимагаю, бо це вже не для себе. Дай дітям доброї долі, підтримай їх у зусиллях їхніх щирих, працю їхню благослови. Не провадь їх шляхами найлегшими, але найпрекраснішими проведи. А в завдаток до мого прохання прийми тепер скарб мій єдиний: смуток і працю.

Віктор Заславський, історик, публіцист, краєзнавець 

Відгуки

Спогади про сталінську добу. Частина третя. Віруючі

Не знаючи звідки прийшов, не дізнаєшся куди йти далі.

Історія церкви та історія людства.

Авторська програма Віктора Заславського

Крутий маршрут Євгенії Гінзбург.

Спогади про сталінську добу. Частина третя. Віруючі

Спогади про сталінську добу. Частина друга. У таборах

Не знаючи звідки прийшов, не дізнаєшся куди йти далі.

Історія церкви та історія людства.

Авторська програма Віктора Заславського

Крутий маршрут Євгенії Гінзбург.

Спогади про сталінську добу. Частина друга. У таборах

Спогади про сталінську добу. Частина перша. Великий терор

Не знаючи звідки прийшов, не дізнаєшся куди йти далі.

Історія церкви та історія людства.

Авторська програма Віктора Заславського

Крутий маршрут Євгенії Гінзбург.

Спогади про сталінську добу. Частина перша. Великий терор

Церква в постхристиянському суспільстві

Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему: Церква і суспільство.
 Частина 6

Симфонія чи надмірна влада цісара?

 Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему "Церква і суспільство" Частина 5