Слухати Радіо

Зараз в ефірі

01:40

Духовні читання

В ефірі

Катехиза

03:00

Акафист

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

04:40

Біблійні читання

05:00

Захристія

06:00

Дитяча катехиза

06:30

Житія святих

07:00

Св.Літургія з храму Матері Божої Ангельської (Вінниця)

07:40

Дитяча катехиза

08:10

Житія святих

08:15

Слово на кожен день

09:00

Молитовна лінія

10:00

Трансляція літургії із студії Радіо Марія

11:00

Житія святих

11:20

Катехиза

12:00

Ангел Господній

12:20

Концерт привітань та поздоровлень

Старий Доктор і його молитви

Поділитись з друзями
Створено: 2014-02-26
Передача: Відкриваючи таємниці християнства
Автор: Віктор Заславський
Ведучий: Віктор Заславський
Друга Світова війна була жахливим часом для усіх – і для тих хто сидів в окопах і гинув в боях, і для тих хто страждав від знущань окупантів, і для тих хто гинув в полоні від голоду, і для тих кого зрадником вважали власні співвітчизники. Окремою, мабуть, найстрашнішою сторінкою увійшла в цю криваву книгу доля євреїв під нацистською окупацією – масові страти, концтабори, газові камери і печі. Але тим яскравіше сяяли на їхньому тлі подвиги таких як Оскар Шиндлер, Андрей Шептицький, Омелян Ковч – тих хто ризикував усім що врятувати людські життя чи навіть добровільно розділяв їхню долю. Одним з таких був лікар та вчитель Генрік Гольдшмідт, відомий також як письменник під псевдонімом Януш Корчак.


Народився він у другій половині 19 століття у Варшаві. Батько його був єврей, а мати полька, отже, Гольдшмідт вважав себе частиною і польської, і єврейської нації. Він змалку працював, отримав медичну освіту, трохи встиг по подорожувати по світі, був лікарем на війнах, жив деякий час і в Києві. На вулиці Володимирькій, 47, зберігся будинок де він жив. Генрік Гольдшмідт багато викладав, лікував, а у 1912 році очолив нещодавно створений Дім Сиріт – варшавський сиротинець для єврейських дітей, котрий очолював 30 років. Брав він участь і у створенні та роботі польського сиротинця. Як педагог і письменник Гольдшмідт здобув світову славу – головним чином завдяки незвичному підходу до дітей.

В принципі, нічого таки зовсім незвичного тут не було. Старий лікар, як називали його учні, просто вважав що до дитини треба ставитись з повагою, бачити в ній справжню людину, котрій можна довіряти, котра має свої права – і мусить мати свої обов'язки. Погляди свої Гольдшмідт висловив в книзі «Як любити дітей», котру видав під псевдонімом Януш Корчак. Ось кілька висловів з цієї книги:

«У страхові, як би смерть не відібрала у нас дитини, ми відбираємо дитину у життя...». «Бажаючи вберегти дитину від бактерій дифтерії, не переносьте її в атмосферу, наповнену затхлістю нудьги й безвольності...».

«Деспотичний крик дитини, яка чогось вимагає, на щось скаржиться, домагається допомоги... Це перший крик при світлі нічника — оголошення боротьби двох життів: одна — зріла, втомлена від поступок, поразок, жертв, захищається; друга — нова, молода, завойовує свої права. Сьогодні ти ще не винуватиш його: він не розуміє, він страждає. Але знай, на циферблаті часу є година, коли ти скажеш: і мені боляче, і я страждаю».

«...У теорії виховання ми часто забуваємо про те, що повинні вчити дитину не лише цінувати правду —але й розпізнавати брехню, не тільки любити — але й ненавидіти, не тільки поважати — але й зневажати, не лише погоджуватися — але й заперечувати, не тільки слухатися — але й бунтувати...»

Запальна дитина, не пам'ятаючи себе, вдарила; доросла людина, не пам'ятаючи себе, вбила. У простодушної дитини виманили іграшку; доросла людина програла в карти весь свій статок. Дітей нема — є люди, але з іншим масштабом розумінь, іншим запасом досвіду, іншими потягами, іншою грою почуттів

Погляди свої Гольдшмідт втілював в житті у своїх сиротинцях – польському і єврейському. Тут діти мали своє самоврядування, видавали власну газету, самі встановлювали чергування і створювали позичкову касу. Удався Гольдшмідт ще до одного незвичного заходу. Він створив в сиротинцях молитовну кімнату, де кожен міг усамітнитись і помолитись. Діти мали скласти список хто хоче там молитись, а також розклад – що кожен міг по черзі побутиі запропонував дітям за бажанням записатись на молитву в цій кімнаті і побути на самоті і з Богом і з самим собою.

Пізніше він, знов-таки, під псевдонімом Януш Корчак, написав невеличку книжку «На самоті з Богом». Там він розповідає як діти з єврейського сиротинця пояснювали йому своє бажання молитись. Ось уривок з цієї книжки:

Коли зібралися всі хлопчики, які записались на щоденну молитву, я запитав у них, навіщо вони моляться, для чого приходять на молитву. Було це досить давно, деталей я вже не пам'ятаю, зошит, в якому записував відповіді, загубився. Але відповіді були приблизно такі:
Перший сказав:
— А чом би я не мусив молитися. Я ж таки єврей.
Другий відповів:
— До сніданку нічого робити в спальні, а в молитовні тепло і світло.
— Мене мама просила молитися. — так пояснив п'ятий.
А шостий сказав таке:
— Коли я в суботу приходжу до рідні, дідусь завжди запитує, чи в сиротинці дітки набожні, й чи вони моляться. Якщо я відповім «ні», дідусеві буде прикро, а я не хочу його засмучувати. І до того ж мені брехати не хочеться.
Сьомий таке відказав:
— Як помер взимку мій батько, мені не хотілося рано вставати, щоб іти до молитви. Але одного разу вночі батько приснився мені й почав уві сні мене соромити: «Як я був живий і працював на тебе, я не вибирав погоди. В дощ і в мороз, часто і вночі, навіть уже захворівши, я все ж вставав з ліжка, коли знав, що можу заробити. А ти зараз не хочеш промовити за мене кадіш». — Я прокинувся й присягнувся, що молитимуся.
Дев'ятий сказав так:
— Щодня уранці я одягаюся, вмиваюся, їм свій сніданок, навчаюся у школі й бавлюся з друзями. Чом би я не мусив також і помолитися? Є люди, які кажуть, ніби Бога немає; але звідки вони знають, що вони знають правду? Хтось же мусив усе це створити? То це й був Бог.
Десятий відповів коротко:
— Поляки моляться і ходять до своїх костьолів, тож і євреї не мусять бути гіршими.
Одинадцятий сказав:
— Коли єврей не молиться, то цей його гріх лягає на всіх євреїв. Через те ми хворіємо на заразні хвороби, через те ми й бідні, і маємо всілякі інші клопоти, що багато євреїв не молиться. А я не хочу, щоб через мене інші потерпали.
Дванадцятий навів приклад з хедеру:
— Ребе навчав нас у хедері, що євреї багато страждали за свої молитви. Вбивали їх, палили їхні святині, тож сором бути настільки лінивим, щоб не піти до молитовної кімнати, яка так близько, і ніщо мені не загрожує і не заважає.
Тринадцятий так пояснив:
— Коли я чимось занепокоєний, або посварюся з товаришем — тоді молюся, бо мені буває приємно розповісти Богові, як було насправді, і що товариш не мав рації. Коли я так думаю під час молитви, тоді менше ранить мене несправедливість.
Чотирнадцятий розповів:
— Я зауважив, що коли ходжу до молитви, то мені легше старатися, легше бути поправним. Тоді у мене зовсім мало справ, і на мене ніхто не сердиться. І я тоді не роблю нічого поганого ні вдома, ні у школі. Молитва дуже допомагає.
П'ятнадцятий сказав:
— Коли я хворію або щось мені болить, або вдома щось недобре трапиться — наприклад, мама чи брат захворіють, або немає грошей, а господар надокучає, або інші мешканці — тоді мені робиться прикро. Але як я помолюся й попрошу, то потім вже не хвилююся, і мені робиться добре.
Шістнадцятий сказав:
— Я й сам не знаю, навіщо приходжу до молитви. Молюся тому, що молюся. Взагалі, я й не замислювався, навіщо це роблю. Якщо я пригадаю, навіщо, то напишу вам про це і вкину листа до скриньки.
Сімнадцятий сказав:
— Коли я молюся, то пригадую наш дім, як там було колись. Завжди по суботах я з батьком ходив до божниці. Тут теж, у сиротинці буває вечеря, але тут все інакше. Ні, мені тут не погано, але як я був удома, то я більше любив, і мене більше любили. Ніхто не прозивався на мене мазунчиком чи лизуном. Тут, в сиротинці, теж часом дають цукерки, але вдома їх мені приносив татко, і дражнився зі мною, що не дасть їх мені, що віддасть мамі або з'їсть сам. І це було смішно, бо я знав, що він жартує. І ще вдома був чулент щосуботи. Вдома взагалі все було інакше.
Коли він це сказав, тут нагадався попередній і додав
— О, я вже знаю. У мене так само, як і в нього. Молитва, це так, неначе я повертаюсь до своєї родини. Як молюсь, то пригадую собі й одне, і друге, й третє — все, як воно було удома.
Тоді також до молитви ходило й багато дівчаток. Одна з них навіть звалась рабинша. Її всі любили, тож не докучали, а вона й не сердилася. Вона була старша за віком, і вже працювала — у майстерні, де робили чи рукавички, чи то парасольки, чи ще щось. Через це не могла прийти наступного дня, тож мусила прийти разом з хлопцями. У нас через коридор мешкає польська сім'я. Вони добрі до євреїв, завжди позичають мамі, чого їй буває потрібно. Й вона сказала, що це негарний звичай у євреїв, те, що дівчатка можуть не молитися, бо їм молитва навіть потрібніша, через те, що вони більше сидять удома, більше перебувають з дітьми. Господь Бог же не зробив хлопчачу молитву важливішою. Це вигадали рабини, бо вони самі є хлопцями. У поляків всі моляться разом, а в євреїв скидається, ніби ми гірші для Господа Бога. Коли ти не маєш батька, приємно думати, що Бог є батьком для всіх, і для тебе також.

Я ще хотів запитати і в інших, навіщо вони моляться; але почалася школа, політика — і все змінилося.

Почалася політика... 1 вересня 1939 року почалася Друга Світова війна. Гітлер і Сталін, на той час союзники, напали на Польщу і невдовзі завоювали її. Генрік Гольдшмідт, єврей, разом з своїм сиротинцем опинився в німецькій окупації, на території Варшавського гетто. Як письменник і педагог, він був відомий на весь світ, то ж навіть німці пропонували йому залишити гетто, передавали йому фальшиві документи, але Гольдшмідт кожного разу відмовлявся. Навіть коли 6 серпня почалася ліквідація Варшавського гетто, і єврейських дітей з вчителями повели на вокзал щоб везти звідти в табори смерті, Гольдшмідту дозволили не сідати на поїзд до концтабору і уникнути страти. Але він не хотів, не міг залишити дітей котрих так любив і котрим присвятив все життя, сів разом з ними на поїзд і загинув разом з ними в концтаборі в Треблінці. Вчинок справжнього героя і святого. Саме так – хоча Гольдшмідт формально і не був християнином, та й юдеєм себе не вважав, але і погляди його, і життя були проникнуті правдивою любов'ю і вірою в Бога.

І в СРСР, і в сучасній Україні книги Гольдшмідта або Януша Корчака, як він підписувався, перевидавали багато разів. Найбільш відомі повісті «Пригоди короля Мацюша Першого» і «Коли я знову стану маленьким». А ще десь з десять років тому в Києві вийшла його збірка «На самоті з Богом», присвячена молитовній кімнаті в його сиротинці. Звісно, є вона і в інтернеті. Крім педагогічного аспекту, книжка цікава тим що там є кілька молитов, кожна з яких – немовби психологічний портрет того хто молиться. Одна з цих молитов – молитва вихователя, своєрідний автопортрет Януша Корчака, цього не канонізованого святого ХХ століття:

Я не возношу довгих молитов до Тебе, о Боже. Не посилаю Тобі зітхань безкінечних... Думки мої не мають крил, які б мою пісню несли в небеса. Вислови мої не вельми барвисті й не променяться вони похвалами чи похвальбами. Я втомлений і невиспаний. Зір мій затуманений, спина моя згорблена під вагою великого обов'язку. Та все ж і я маю до Тебе прохання сердешне, о Боже. Хоча і покірний я у вірі своїй в Тебе, Господи, але в проханні моєму стаю проти Тебе, як стовп вогняний. Хоча зазвичай тихо шепочу я, та прохання це вимовляю голосом, повним несхитної волі. Поглядом своїм гордим ширяю я понад хмари. Не благаю, а вимагаю, бо це вже не для себе. Дай дітям доброї долі, підтримай їх у зусиллях їхніх щирих, працю їхню благослови. Не провадь їх шляхами найлегшими, але найпрекраснішими проведи. А в завдаток до мого прохання прийми тепер скарб мій єдиний: смуток і працю.

Віктор Заславський, історик, публіцист, краєзнавець 

Відгуки

Церква в постхристиянському суспільстві

Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему: Церква і суспільство.
 Частина 6

Симфонія чи надмірна влада цісара?

 Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему "Церква і суспільство" Частина 5

Христос і Цісар або як співати двом солов’ям на одній гілці

Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему "Церква і суспільство" Частина 4

Civitas Dei: спроба побудувати християнське суспільство

Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему "Церква і суспільство" Частина 3

Церква в світі: вигнанці чи громадяни?

 Продовжуємо цикл історичних програм з Віктором Заславським на тему "Церква і суспільство" Частина 2