Слухати Радіо

Зараз в ефірі

06:00

Дитяча катехиза

В ефірі

Голос народу, голос Божий

07:00

Св.Літургія з храму Матері Божої Ангельської (Вінниця)

07:40

Дитяча катехиза

08:10

Житія святих

08:15

Ранок з Олексієм Самсоновим

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

10:30

У ваших намірах

11:00

Житія святих

11:20

Катехеза

12:00

Ангел Господній

12:20

Концерт привітань та поздоровлень

13:00

Резонанс

14:00

Духовні читання

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

16:00

Катехеза

16:40

Дитяча молитва

17:00

Новини

Стрілецький поет - Роман Купчинський, автор багатьох пісень, які в наші дні вважають народними

Поділитись з друзями
Створено: 2017-06-02
Передача: Відкриваючи таємниці християнства
Автор: Віктор Заславський
Ведучий: Віктор Заславський
В програмі "Відкриваючи таємниці християнства" історик Віктор Заславський розповідає про одного із найталановитіших стрілецьких поетів Романа Купчинського, автора багатьох пісень, які в наші дні вважають народними

 

Коли дивишся на західноукраїнських діячів першої половини 20 століття – усіх цих організаторів Пласту, Соколу, Січей, солдат і офіцерів Українських Січових Стрільців – вражає скільки серед них є священицьких дітей. Вражає – але не дивує. З одного боку, священики в Австро-Угорщині мали статус державних службовців і такі самі привілеї як, наприклад, шляхта. А ще вони мали більш-менш стабільний та пристойний заробок – і платню від цісаря, і пожертви від парафіян, та ще й за хрестини-вінчання-відспівування щось їм давали. Не за прейскурантом як в Києво-Печерській Лаврі, але щось таки жертвували. Отже, гроші на освіту дітям вони мали. Але гроші – це ще не все. Головним є те що галицькі парохи виховували своїх дітей патріотами своєї землі і свого народу, і ставши адвокатами, журналістами, підприємцями, художниками вихідці з сіл вільні гроші та вільний час витрачали не на золоті унітази, а на національну справу. А коли прийшла війна – вони одягали стрілецькі однострої і йшли у бій. Або прикривали на дипломатичних фронтах тих, хто йшов у бій – якщо самому взяти рушницю в руки вік не дозволяв.

 

Це було логічно і правильно. Завдання церкви – проповідувати Євангеліє, нести людям світло Христа. Патріотизм, національна свідомість – це справи для церкви другорядні. Принаймні, мають бути в ідеалі. Це, як зі зброєю. Зазвичай священикам брати зброю в руки або займатись політикою забороняють – і правильно роблять. Але коли земля стогне від набігів сарацин, татар чи вікінгів, а регулярні війська безсилі – тоді в історії з’являються такі виключення, як монастирі-фортеці чи монахи-лицарі, і львівський єпископ скаче в бій з шаблею наголо. Коли народ позбавлений своєї еліти, своєї інтелігенції, своїх королів чи депутатів з міністрами, які боронили б його на політичних фронтах – тоді пробудженням національної свідомості займається церква. Але на початку 20 століття серед світських українців з’явилось чимало інтелектуалів та політиків, то ж, церкві залишилось їх надихати, підтримувати та з’єднувати з Богом. Але меншими патріотами греко-католицькі священики від того не стали – і величезна кількість національних діячів, які вийшли з священицьких родин, є яскравим свідченням тому.

 

Сином священика був і найталановитіший з стрілецьких поетів Роман Купчинський, автор багатьох пісень які в наші дні вважають народними.

 

Після гімназії Купчинський пішов до семінарії. За спогадами, під навчань юнак зрозумів що не має покликання до священства і тому почувався за семінарськими мурами не дуже добре. Але достеменно знаємо лише те що з семінарії Купчинського вирвала війна – у 1914 році він вступає до лав Українських Січових Стрільців. Віра в нього не ослабла, та й пієтет перед церквою в стрільця залишився. Серед його зрілих поезій є одна яка називається «Мрія».

 

Саме криваві події Першої Світової війни надихнули колишнього семінариста на стрілецькі пісні (музику до більшості з яких він писав сам або разом з друзями)

 

Цю пісню Купчинський склав на смерть десятника усусусів Луцика, молодого хлопця, студента. А пісню «Накрила нічка» він присвятив бойовому товаришеві Осипові Яремовичу, який загинув в битві під Конюхами.

 

Купчинський пройшов разом з січовими стрільцями весь їхній бойовий шлях – він боронив перевали і бився на Маківці, зупиняв Брусилова на Лисоні і офензиву Керенського під Конюхами, святкував Різдво 1915 року з полоненими кубанцями і Великдень 1917 року з російськими полками під час фронтового затишшя, бив більшовиків під Олександрівськом-Запоріжжям і відступав перед ними з Києва, воював проти поляків під Львовом. Після війни він, вже сімейний, друкувався в різних українських часописах, мав проблеми з польською поліцією за участь в патріотичних рухах, потім була Друга Світова й еміграція до Америки, де він і прожив решту життя.

 

Йому пощастило більше ніж багатьом іншим – тим хто поліг в Карпатах, на Тернопільщині, у Львові та на великій Україні, тим хто потрапив у радянські табори. Проте останні роки в Америці були сумними – адже він, солдат який стільки років бився за свободу своєї країни і свого народу, мусив доживати на чужині, дивлячись через океан на те як його країна надовго опинилась під більшовицьким ярмом. Більш того, він не міг не розуміти що ми програли визвольні змаганні на початку 20 століття не лише через силу та підступність ворога, а і через власні помилки – через нездатність і політиків, і простих людей домовитись між собою, через нездатність багатьох перейти від слів до діл та через байдужість значної частини народу. Спроби Купчинського осмислити історію та перспективи свого народу знайшли відображення в його коротких нарисах та афоризмах.

 

Купчинський відійшов у вічність у віці 82 років. Зараз, мабуть, він вкушає блаженство у небесному коші азом з товаришами по зброї і Тим, до Кого вони взивали під час битв. Але, звісно, частина його душі назавжди лишилась на полях битв та дорогах тих страшних війн в яких кувалась майбутня Україна.

 

 

Відгуки

"Булгаковський роман – одна з тих книг, яку варто читати і перечитувати. І тому що він – не стільки про війну та 18 рік, скільки про рідний дім, про те, як важливо цінити друзів та родину", - Віктор Заславський

Гетьман Скоропадський і Петлюра, втеча німців і зайняття Києва петлюрівцями – ці події назавжди залишаться в серцях кількох поколінь українців, росіян – одним словом, усіх хто читав роман Михайла Афанасійовича Булгакова «Біла Гвардія», надзвичайно теплий, проникливий роман, сповнений любові до життя, до затишку – і до прекрасного Києва.

Гетьман Скоропадський. Фатальний крок

Друга частина програми історика Віктора Заславського присвячена добі правління гетьмана Павла Скоропадського

Гетьман Скоропадський. Технократ і прагматик у скрутних обставинах

Вашій увазі чергова програма від історика Віктора Заславсього 

"Багато в чому цей фільм є про нас". Дюнкерк – військова драма режисера Кристофера Нолана в огляді історика Віктора Заславського

"...В прогармі Vox populi. Vox Dei. Історичний розбір одного з небагатьох якісних фільмів на військову тематику, віртуозно зроблених шедеврів кіномистецтва за останні роки. І багато в чому цей фільм є про нас. Бо ми в останні роки переживали подібне, і евакуацію наших військових, і котли… І відступ, який з одного боку ми сприйняли як трагедію, а з іншого – це був гарний початок славетних дій. Бо дуже часто з великих поразок і відступів починаються великі перемоги".

 

Галичани і наддніпрянці в обороні соборної України

Вашій увазі чергова історична програма, присвячена подіям в Україні, які відбувалися в середині 18 століття