Слухати Радіо

Зараз в ефірі

08:15

Слово на кожен день

В ефірі

Молитовна лінія

10:00

Трансляція літургії із студії Радіо Марія

11:00

Житія святих

11:20

Катехиза

12:00

Ангел Господній

12:20

Концерт привітань та гарного настрою

13:00

Захристія

14:00

Духовні читання

14:20

МамаFM

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:40

Дитяча катехиза

16:00

Катехиза

16:40

Дитяча молитва

17:00

Новини

17:05

Голос народу, голос Божий

17:45

Літургія годин (Бревіарій)

18:00

Св. Літургія з храму св. Флоріана (Шаргород)

19:00

Молитовна лінія

Творчі військові будні. Лейтенантська проза ХХІ ст.

Поділитись з друзями
У історичному циклі Віктора Заславсього пропонуємо трохи військової тематики де воєнні будні переплітаються з прозою

Друга Світова війна залишила по собі не лише мільйони трупів, не лише перекроєні кордони і новий світовий порядок, але й величезний культурний пласт. У наші дні з кіноекранів не сходить Капітан Америка – а вигадали його у 1941 році щоб збирати пожертви на армію. До речі, Стен Лі, автор багатьох коміксів, служив в армії під час війни, малював комікси і плакати. Мішка-одесит, якому не страшні ні горе, ні біда, Костя-моряк, який приводить в Одесу шаланди, повні кефалі, пронизливі «жди меня и я вернусь» Симонова, пригоди і роздуми Василія Тьоркіна – усі ці твори, без який неможливо собі уявити культуру пострадянського світу, вийшли з війни, вони писались її учасниками та свідками. Герої «Білоруського вокзалу», фронтовики які по-різному знаходять себе у мирному житті, вийшли в акторів такими живими та переконливими не в останню чергу через те що самі ті актори у більшості своїй воювали. А безсмертна пісня «десятий  наш десантний батальон» написана Булатом Окуджавою – теж ветераном Другої Світової. Папанов, Смоктуновський, Нікулін, багато інших авторів пройшли через війну і змогли передати свій бойовий досвід своїм героям на сцені та на екрані.

 

А ще була так звана лейтенантська проза – коли фронтовики спромоглись осмислити все що пережили на війні і викласти це у романах, оповіданнях, повістях. У радянській літературі найкращими з таких були, мабуть, Борис Васільєв з його «Зорями тихими», Віктор Некрасов («В окопах Сталінграду»). До речі, в історії Києва Нєкрасов залишився як той хто знайшов будинок де жив Булгаков і де він поселив героїв «Білої Гвардії» - і у великій мірі завдяки цьому Андріївський Узвіз став настільки важливою для Києва вулицею.

 

Ці твори про Другу Світову хоча і не позбавлені патріотичного пафосу (смертний бій не ради слави – а куди ж без нього, це ж війна), але цей пафос не затьмарює у них щирості, правди, скорботи (звісно, настільки наскільки можливо було писати правду в СРСР). Тут немає дурнуватих німців які сотнями лягають від влучних пострілів червонозоряних супергероїв. В Твардовського підрозділ на чолі з головним героєм півроку лежить у багнюці, не в змозі взяти малесеньке село («півроку з боєм брали населений пункт Боркі»), страх солдата перед ворожим танком можна помацати руками, а збити з гвинтівки бронебійним набоєм ворожий літак – надзвичайний подвиг, за який герой отримує орден і відпустку у рідне село. Ось тільки село ще зайняте ворогом, і відпустку доводиться перенести. А у повісті «Зорі тут тихі» старшину і п’ятеро дівчат-зентчиць начальство відправляє шукати диверсантів на військовій дорозі, усі дівчата гинуть, переважно через власну необачність, і старшина уявляє собі як нащадки запитають його (а разом з них – і усе його покоління) – чому ж вони не вберегли їхніх мам, сестер, жінок. Власне, тому «Зорі тихі» - це література, до того ж, література на усі часи – на відміну від безлічі агіток які швидко писались і швидко забувались.

 

В середині 20 століття був свій фашизм, нацизм, мілітаризм, була боротьба з ним, були свої герої. На початку 21 століття на сцені вже інші злодії – і на боротьбу з ним вже йдуть інші герої. Вражаючий символізм – у Дніпрі в єврейському музеї є офіцерський пасок і трофейний бінокль одного єврея-червоноармійця, ветерана Другої Світової. До музею їх здав його онук, ветеран АТО, який брав їх з собою коли йшов воювати вже проти новітніх фашистів. І так само як 70 років тому війна і перемога вплинули на подальшу культуру і мистецтво СРСР, так і зараз в Україні починає формуватись новий пласт творів, присвячених війні, своя лейтенантська проза – спогади ветеранів АТО та волонтерів. Серед найкращих – спогади Дмитра Якорнова, збірка «14 друзів хунти», жартівливі «Діалоги з нулей» Констянина Машовця, і ще багато чого.

 

Один з чудових прикладів новітньої української лейтенантської або сержантської прози – книга «Піхота» що її видав Мартин Брест. Мартин Брест – це позивний ветерана АТО, уродженця Горлівки, столичного бізнесмена, мобілізованого сержанта Збройних Сил України, а нині – київського патрульного поліціанта. Книга ця – збірка нарисів та спогадів автора про службу в зоні АТО, про будні взводного опорного пункту на донбаських териконах, відносини між товаришами по зброї. Мартин жартує над військовими реаліями, армійською бюрократією, зрадофілією між цивільними в тилу. Розповіді про життя на передовій перемішані тут з ліричними відступами і роздумами, які є не менш цікавими. Деякі уривки можуть здатись сирими, деякі епізоди недостатньо яскраво прописані, інколи автор занадто захоплюється від відчуття приналежності до великих подій, але його легкий та приємний стиль, свіжість вражень, вміння аналізувати та узагальнювати, робити своїх героїв, здається, ще більш живими ніж вони є насправді перекреслюють усі недоліки, притаманні першим творам усіх письменників. Мартин Брест – це беззаперечно література.  Отже, ваш покірний слуга пропонує увазі слухачів уривки з книги «Піхота».

 

На восьмой день Бог создал взводный опорный пункт и населил его воинами. Посмотрел на все это и понял, что это – хорошо. Потом воины нарыли себе спостережних постов, прикатили цевешку, недокопали капонир и забросали все вокруг банками из под тушенки.

Увидел это Бог, опечалился и сотворил паспорт ВОПа, карточки ведення вогню и зошит спостереження. Воины взроптали, натоптали дорожку в ближайший магазин и начали копать второй капонир, но опять недокопали. Увидел Бог это, покачал головой и сотворил штаб батальона и двух замполитов в нем. Потом таки решил, что это слишком, и одного замполита превратил в зампотыла. Воины вздохнули, расписали наряды, почистили зброю и сели ждать дембеля.

Відгуки

Отець Серафим Кашуба - монах, без якого не можна уявити історію українських римо-католиків у часи пізнього СРСР

Отець Серафим Кашуба - монах, без якого не можна уявити історію українських римо-католиків у часи пізнього СРСР

Вашій увазі авторська програма історика Віктора Заславського про життя католиків в радянському союзі. Програма написана на основі книги "Римо-католики в українській історії".
Католики в Радянському союзі: боротьба за виживання

Католики в Радянському союзі: боротьба за виживання

Вашій увазі авторська програма історика Віктора Заславського про життя католиків в радянському союзі. Програма написана на основі книги "Римо-католики в українській історії".


Враховуючи масштаб інтересів та глибину знань, отця Генріха Мосінга можна назвати людиною століття

Враховуючи масштаб інтересів та глибину знань, отця Генріха Мосінга можна назвати людиною століття

Програма від історика Віктора Заславського просвячена постаті видатного вченого, лікаря, священика, вихователя й пастиря. Йдеться про отця Генріха Мосінга. 
Генріх Мосінг — вельми освічений гуманіст широких горизонтів, великих знань та ерудиції, вчений, мікробіолог, людина глибокої духовної культури, втілення непересічної доброти, великої простоти та спокою, чулий до потреб інших.
Віктор Заславський: "Голодомор 1932-33х років - це акція проти слухняних, лояльних, вже цілком радянізованих колгоспників!"

Віктор Заславський: "Голодомор 1932-33х років - це акція проти слухняних, лояльних, вже цілком радянізованих колгоспників!"

Спілкувалися з відомим автором історичних програм на Радіо Марія з нагоди річниці трагічних подій Голодомору 1932-1933 років.
"Не домовлятися з ворогом, а битися з ним", - історик Віктор Заславський

"Не домовлятися з ворогом, а битися з ним", - історик Віктор Заславський

Черговий випуск історичних програм від історика Віктора Заславського. Коли трохи вгамувались емоції від «Захара Беркута», від спілкування з акторами, режисером та іншими гостями на першому показі, то можна назвати три причини чому це кіно просто не можна не побачити. Саме про це програма