A PHP Error was encountered

Severity: Notice

Message: Trying to get property of non-object

Filename: controllers/site.php

Line Number: 133

Українські протестанти. Історія
Слухати Радіо

Зараз в ефірі

04:00

Коронка до Божого Милосердя

В ефірі

Святий дня

05:00

Резонанс

06:00

Дитяча катехиза

06:20

Голос народу, голос Божий

07:00

Св.Літургія з костелу св. Станіслава єпископа та мученика (Городок)

07:40

Дитяча катехиза

08:10

Житія святих

08:15

Слово на кожен день

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

10:30

У ваших намірах

11:00

Житія святих

11:20

Катехиза з о. Олександром Халаїмом

12:00

Царице Неба

12:30

Концерт привітань та гарного настрою

13:00

Св.Літургія з храму Успіння Пресвятої Богородиці (Страдч)

14:00

Відкрите питання

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

Українські протестанти. Історія

Поділитись з друзями
В чому була таємниця шаленого успіху лютеран, кальвіністів, социніан та інших протестантів? Перш за все, це красномовність, письменницький хист, освіта, а головне – щирість і відданість своїй справі протестантських проповідників. На відміну від більшості своїх католицьких і православних колег, для яких віра дорівнювала механічному виконанню обрядів, а сан – прибутковій посаді, Социн, Будний, Тяпинський, Добрянський жили своєю справою, а доктрини протестантського вчення були для них правдивим джерелом захоплення.
2. Католики відповідають В чому була таємниця шаленого успіху лютеран, кальвіністів, социніан та інших протестантів? Перш за все, це красномовність, письменницький хист, освіта, а головне – щирість і відданість своїй справі протестантських проповідників. На відміну від більшості своїх католицьких і православних колег, для яких віра дорівнювала механічному виконанню обрядів, а сан – прибутковій посаді, Социн, Будний, Тяпинський, Добрянський жили своєю справою, а доктрини протестантського вчення були для них правдивим джерелом захоплення. По-друге, це деякі приємні особливості цього протестантського вчення. Головним чином, це вже згадана раніше ідея про апостольську благодать, яка або зникла разом з першими апостолами, або в рівній мірі належить усім християнам. З цього виходить що священик не є кимось особливим в церкві, кожен парафіянин має таку саму благодать і таке саме право вирішувати куди попливе церковний корабель. Для протестантів церква не є власністю священика, єпископа чи папи, і клір не має виключного права тлумачити Біблію. Тепер кожен парафіянин може міркувати над теологічними питаннями, та ще й проповідувати їх як сам розуміє. Більш того, церква тепер в рівній мірі належить кожному вірному, і священик не має тепер в парафії права вирішального голосу. Для порівняння: в католиків чи православних мирянин може побудувати церкву, прикрасити її, захистити мечем від ворожих нападів, навіть намалювати в цій церкві свій герб всюди де буде місце, але не йому вирішувати хто буде в цій церкві проповідувати і яке вчення лунатиме з амвону. Ну, принаймні, католики за це боролись протягом усієї своєї історії, а православні – мріяли. А ось в протестантів проповідником міг стати кожен хто мав відповідне бажання і здібності. Як наслідок, в лютеран, кальвіністів чи баптистів парафіянин відчуває себе частиною спільноти в дещо більшій мірі ніж православний чи католик. Принаймні, так вважають протестанти, і на початку Реформації багато в чому вони таки мали рацію. А також у 16 столітті протестантизм мав ще одну важливу особливість, дуже зручну для можновладців, а саме – можливість під гаслом реформації привласнити церковні багатства. Як і всюди в житті, в історії українського протестантизму тих часів відданість і посвята йшли пліч-о-пліч з розрахунком і користолюбством. А ще – полум’яна проповідь і наука йшли пліч-о-пліч з адміністративним ресурсом. Отже, кальвіністи чи социніани поширювались на Україні зазвичай так: пастор проповідував якомусь панові, пан зацікавлювався його ідеями і навертався. Після цьогоі пан виганяв з своїх володінь ксьондза чи попа, перетворюючи храм на молитовні збори. Так зробив, наприклад, шляхтич на прізвище Кандиба у 1599 р. в містечку Водиради. Ще пан міг обіцяти підданим звільнення від повинностей в разі навернення – так робили Юрій і Мартин Чапличи. Щоправда, зазвичай такі методи діяли лише в містах. Звісток про селян-кальвіністів чи социніан в нас не збереглось. Отже, ідеї Реформації поширювались в нас головним чином «зверху». Саме тому поширення протестантизму було швидким, але нетривалим. Римська курія, спочатку приголомшена успіхами послідовників Лютера, Кальвіна, Цвінглі, Нокса, швидко отямилась, зрозумівши що одними загрозами людей до храму не заженеш. Взагалі, престол святого Петра має одну цікаву особливість: він навіть тоді коли перебував не в кращому моральному стані, все ж таки дбав про церкву – принаймні, про кількість вірних, яка через Реформацію почала швидко зменшуватись. Треба було якось знов заманити людей на месу – і зброя тут вже була безсилою, адже протестанти мали свої війська. Потрібна була внутрішня реформа і внутрішня місія – себто, слід було посилати проповідників в країни де є протестанти, силою слова і прикладу власного життя повернути вівці до стійла св. Петра. Досвід боротьби з внутрішніми пороками в Риму був ще з Х століття – розв’язати руки молодим ентузіастам, провести „чистку кадрів” (принаймні, моральний рівень пап починаючи з другої половини XVI століття різко підвищується), відправити чернечі ордени на проповідь, створити нове покоління проповідників-ентузіастів, не лише готових віддати життя за віру, але й здатних передати свій вогонь іншим. Такими ентузіастами стали чернечі ордени театинці, бернардини, домініканці але передусім – Товариство Ісуса, чернечий орден, заснований в середині 16 століття іспанським лицарем Ігнатієм Лойолою. Спочатку Товариство Ісуса, або єзуїти, планували стати місіонерами в країнах Сходу, але папа переконав Ігнатія Лойолу з товаришами що в Європі від них буде більше користі. Звісно, місіонерством серед мусульман індіанців, японців і єзуїти все одно займались, та й зараз займаються. Єзуїти взагалі прославились тим що винайшли багато нових ліків, склали абетку і граматику для багатьох диких і напівдиких народів, і загалом зробили багато чого доброго. Але у 16 столітті основною заслугою Товариства Ісуса стала блискуча полеміка з протестантами, успішна проповідь серед номінальних католиків і колишніх католиків, новий підхід до таїнства сповіді, а головне – створення по цілій Європі величезної мережі шкіл, в яких викладали граматику, поетику і риторику, а в рамках цих дисциплін – усю літературну і філософську спадщину античності і Середньовіччя. Єзуїтські колегіуми і протестантські школи Литви, Волині чи Поділля були досить подібні, але на відміну від кальвіністів з социніанами, католики між собою не сварились, виступали єдиним фронтом і мали за спиною потужну академічну і духовну базу. І якщо протестанти брали харизмою і завзятістю, то сильною стороною ченців Товариства Ісуса була дисципліна, смирення і надійність. Єзуїти виявились чудовими вчителями, та й на церковних амонах вони не губились і часто дивували парафіян полум’яними проповідями – хоча сам вигляд священика, який щиро вірить у Христа та Його заповіді, знає Біблію і не живе з кухаркою, вже вражав людей мов блискавка. Проповіді єзуїтів та їхня освіченість не поступалися протестантським, а їхньому прикладу наслідували і інші католицькі чернечі ордени – домініканці, кармеліти, францисканці усіх мастей. Досить швидко вони відновили втрачений престиж католицької церкви і домоглись того що мода на протестантизм в Речі Посполитій проминула так само швидко як і прийшла. Шляхта почала переходити на католицтво. Навертатись до католицтва почали навіть ті хто раніше до переходу на кальвінізм чи соцініанство були православним. Класичним прикладом може послудити родина Жолкевських. Воєвода руський Станіслав Жолкевський народився у православ’ї, потім захопився вченням кальвіністів, а у 1570 році він разом з родиною стає католиком. Воєвода був похований у Львові, в римо-католицькому кафедральному соборі. А син його, Станіслав Жолкевський-молодший, став одним з засновників єзуїтської школи у Львові, з якої пізніше виріс львівський університет. Звісно, не усі дворяни-протестанти переходили на католицтво. Дехто з Потоцьких, Фірлеїв чи Радзівілів залишався вірним ідеям Кальвина чи Социна, але вони були в меншості. А без підтримки згори протестанти опинились у скрутному становищі. Католики почали брати своє і використали ті самі методи що ї їхні опоненти, тобто, шкільництво і проповідь, а також адміністративний ресурс. Якщо кальвіністи чи социніани, навернувши якогось магната, одразу намовляли його віддати їм костел чи церкву, то єзуїти чи бернардини, навернувши цього магната або його сина назад на католицтво, так само намовляли його передати молитовні будинки кальвіністів чи социніан назад католикам. Якщо в міських магістратах протестанти усіма силами лобіювали рішення про передачу їм колишнього костелу, то католики так само використали свій вплив щоб вигнати протестантів з міста. І якщо протестанти, сповнившись надмірним ентузіазмом, могли викинути з храму образи чи скульптури, зруйнувати розп’яття чи влаштувати з католиками диспут на кулаках, то католики, особливо студенти, так само могли навести порядок в молитовному будинку кальвіністів чи вигнати социніан з міста через повалений хрест. У 1611 році, після смерті протестанта Яна Потоцького, його син передав кальвінську школу і молитовний дім єзуїтам. У 1626 році в Бережанах на Тернопільщині був зачинений молитовний дім социніан. Є припущення що він був розгромлений внаслідок занадто палкого релігійного диспуту. У 1638 році в Ракові студенти соцініанської школи повалили розп’яття біля міста, і після цього католики домоглись закриття і школи, і цілої спільноти антитринітаріїв. Подібним чином закривались протестантські церкви по цілій Речі Посполитій. Якщо почитати книги тодішні книги скарг і судових позовів, можна знайти безліч свідчень де католики описують буйства протестантів, а протестанти – буйства католиків. Що ж, саме так в ті часи вирішувались міжконфесійні питання – інколи криком і кулаками, інколи вогнем і мечем. І у порівнянні з тим як в ті часи в Європи католики і протестанти залюбки різали, вішали і палили один одного, релігійні сварки на наших землях виглядають як милі сусідські перепалки за грушу на межі. Слід зазначити що коли католики перейшли в успішний наступ, найтяжча доля випала социніанам, адже на відміну від кальвіністів чи лютеран, вони відкидали Символ Віри, не визнавали Трійцю, а значить, як не крути, були справжніми єретиками, правдивими наступниками першого єретика Арія. Социніан називали не інакше як аріанами, і православні разом з католиками і кальвіністами з величезним задоволенням осипали їх аргументами змішаними з прокльонами: О нововірці, дармо смутитеся зловірям своїм ви в дусі сквернитеся. Премудрість божу ви не приймаєте, Троїчність божу ви не вміщаєте. Поступово аріани опинилися в Речі Посполитій поза законом. Шляхтичів, які їх підтримували, таких як Сенюти і Чапличи, засуджували до штрафів і позбавлення честі. У 1658 році на загальному сеймі Речі Посполитої було прийняте рішення вигнати аріан з держави. Послідовники Фауста Социна виїхали до Голандії, де на той час вже встановили офіційну свободу віросповідання. Там вони дожили свій вік, і залишилась від них лише багата бібліотека. Кальвіністи протримались ще багато років, поки не втратили останніх спонсорів. Кальвіністи і социніани проіснували на наших землях без малого сто років. Глибокого коріння вони в нас не пустили, бо, на відміну від своїх пізніших наступників, звикли спиратись на впливових і грошовитих покровителів. Але вплив їхній на українське релігійне життя був досить потужним – значно потужнішим ніж зазвичай вважають. І справа тут навіть не в тому що твори протестантських вчених і їхні переклади Біблії стали великим кроком поштовхом до розвитку польської, білоруської, української мови і друкарства. Загалом, заслуга протестантів перед цілим християнським світом полягає в двох речах. По-перше, завдяки учням Лютера і Кальвіна католики і православні змушені були підтягувати рівень освіти й моралі, вчити і перекладати Біблію і відкривати школи. А по-друге, великий позитивний вплив мала ідея протестантів що папа римський не має монополії на апостольську благодать, що спасіння ми отримуємо не через церковні таїнства, а по вірі, а значить, звертатись до Бога за необхідністю можна і без посередництва священиків. В більшій чи меншій мірі і католики, і православні завжди з цим погоджувались, погоджуються і зараз. Католицька церква офіційно вчить що ми отримуємо спасіння по благодаті через віру, а таїнства сповіді, причастя, шлюбу і так далі Бог приймає, дивлячись перш за все на серце людини. Так ось, ці два моменти багато в чому стали вирішальними для історії української церкви. По-перше, завдяки впливу протестантів в Україні, та й в Білорусії, адже тоді наші народи ще не розділились остаточно, прості парафіяни захопились активною участю в церковному житті. Шляхта і міщани почали об’єднуватись в церковні братства, на яких читали Святе Письмо, обговорювали церковні справи, слідкували за своєю поведінко і благочестям. Деякі братства, наприклад, у Львові чи Вільнюсі, навіть контролювали своїх священиків і намагались робити те саме з єпископами. Такий порядок речей подобався не усім, проти нього протестували, та й дійсно він мав великі недоліки. Але саме така активність простих парафіян зробила можливою появу українських друкарень і шкіл, а друкарні і школи породили українське бароко, яке стало одним з найважливіших кроів на шляху формування української нації. По-друге, протестанти принесли на наші терени культуру релігійної полеміки. Свідомо чи несвідомо, але вони дали православним приклад того як можна на папері красиво і переконливо довести свою правоту і захистити свою віру. Ну, і за бажанням виставити опонента якщо не антихристом, то як мінімум страшним єретиком. А ще вони підказали ревнителям православ’я основні аргументи проти католицтва, і аргументи ці православні залюбки взяли на озброєння. Наприклад, твір протестанта Любберта «Про папу римського», де папа порівнюється з антихристом, дуже полюбили і Мелетій Смотрицький, і Стефан Зизаній. Взагалі-то користі від такого «дарунку» небагато. Взагалі, поливати брудом братів, і навіть далеких родичів по вірі, справа скажемо так не зовсім християнська. Але в ті часи літературна активність була ознакою того що церква живе і рухається. Тоді католики і усно, і письмово переконували православних українців переходити на католицтво. Частина нашої церкви перейшла в унію – тобто, прийняла зверхність Риму, але зберегла православні обряди. Частина залишилась під владою константинопольського патріарха – до речі, ця друга частина залучала протестантів до союзу проти першої. Усі ці переходи робились чи не робились все переважно з меркантильних міркувань, але що все виглядало красиво, і католики, і православні почали доводити свою правоту на сторінках книжок, і шукаючи аргументи, «фехтуючи Словом Божим», як казав уніатський митрополит Іпатій Потій, сам колишній кальвініст, отримали можливість краще зрозуміти свою віру, більше дізнаватись про свою віру і пояснювати самим собі в що вони вірять і чому вони ходять саме до тієї церкви. А саме розуміння цього робить християнина не простим прихожанином, а свідомим членом своєї церкви. Кальвіністів і аріан важко назвати предками чи хоча б попередниками сучасних українських протестантів. Тим не менше, вони залишили яскравий слід в історії нашої землі і нашого народу. Але на них історія українських протестантів не закінчується. Прийшло 18 століття – і наші землі стали притулком для інших протестантських конфесій – анабаптистів, пієтистів, менонітів.

Відгуки

Церква за часів Констянтина. Християнський монарх і спокуса адмінресурсом

Церква за часів Констянтина. Християнський монарх і спокуса адмінресурсом

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". 
"Життя святих доби ранньої Церкви переповнені такими подробицями – інколи гіперболізованими, інколи зовсім фантастичними", - Віктор Заславський

"Життя святих доби ранньої Церкви переповнені такими подробицями – інколи гіперболізованими, інколи зовсім фантастичними", - Віктор Заславський

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії: "Темрява перед світанком".

"Переслідування часів Нерона чи Доміціана дали першим християнам зрозуміти, якою може бути ціна їхньої віри", - Віктор Заславський

"Переслідування часів Нерона чи Доміціана дали першим християнам зрозуміти, якою може бути ціна їхньої віри", - Віктор Заславський

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". 
Християнство і філософія часів Нерона

Християнство і філософія часів Нерона

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". 
Частина четверта - християнство та філософія.
"Християнська церква почала свій шлях, як юдейська секта", - історик Віктор Заславський

"Християнська церква почала свій шлях, як юдейська секта", - історик Віктор Заславський

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці християнства" авторства історика Віктора Заславського. Це чергова серія із циклу "Гріхи і подвиги Католицької Церкви".