A PHP Error was encountered

Severity: Notice

Message: Trying to get property of non-object

Filename: controllers/site.php

Line Number: 133

Величне століття. Продовження
Слухати Радіо

Зараз в ефірі

23:50

Літургія годин (Бревіарій)

В ефірі

Розарій

00:30

Катехиза

01:10

Розмова з екзорцистом

01:40

Духовні читання

02:00

Катехиза

02:50

Біблійні читання

03:00

Меса

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

05:00

Коротко про головне

06:00

Дитяча катехиза

06:20

Житія святих

06:50

Ранкова молитва

07:00

Меса

08:00

Дитяча катехиза

08:10

Житія святих

08:30

Годинки

09:00

Молитовна лінія

Величне століття. Продовження

Поділитись з друзями
Українські письменники писали книги, а видавали їх в українських друкарнях – в Києві і Чернігові, у Львові і Почаєві, у Вільні і Супраслі, які хоча і відносились до Білорусії з Литвою, але були тісно пов'язані з життям України. І як храми були не лише місцем молитви, але й ознакою престижу того хто їх будував і хто там молиться, так і книга була не лише засобом проповіді і просвітництва, а ще й ознакою престижу друкарні, монастиря, церкви, народу який її написав і видав. 

Українські письменники писали книги, а видавали їх в українських друкарнях – в Києві і Чернігові, у Львові і Почаєві, у Вільні і Супраслі, які хоча і відносились до Білорусії з Литвою, але були тісно пов’язані з життям України. І як храми були не лише місцем молитви, але й ознакою престижу того хто їх будував і хто там молиться, так і книга була не лише засобом проповіді і просвітництва, а ще й ознакою престижу друкарні, монастиря, церкви, народу який її написав і видав. Звісно, букварі, кишенькові євангелія, псалтирі чи просвітницькі листки, які мали бути маленькими і дешевими, друкували з мінімумом декоративних елементів, але там де була така можливість, книги в ті часи прикрашали багатими орнаментами, красивими заставками та ілюстраціями. Всюди на першій сторінці були герб видавця, автора чи мецената,  рамка з багатьма декоративними елементами. Початок і кінець глави оформлювали красивими заставками з ангелами, образами святих і орнаментами. Звісно, були й ілюстрації – залежно від теми книги. Якщо це було Євангеліє – тут мали бути образи євангелістів. Якщо псалтир – цар Давид з арфою. Якщо Євангеліє – образи євангелістів, якщо требник – зображення церковних таїнств: вінчання, похорону, хрещення. Якщо історія Києво-Печерської Лаври – то образи печерських святих, прибуття іконописців з Царгороду. Якщо панегірик на честь щедрого гетьмана чи митрополита – тут мали бути алегорії чеснот цього митрополита чи гетьмана. Ну, і далі наскільки вистачить фантазії гравера чи видавця. Наприклад, Петро Могила збирався видати Біблію і замовив для цього в гравера Іллі низьку ілюстрації до біблійних історій. Перші добрі майстри дереворитів працювали у Львові при братській друкарні, але хитрий Петро Могила поступово переманив більшість з них до Києва, створивши на дніпрових схилах цілу школу граверів. Поступово подібні школи виникли і у Львові, і в Чернігові, і при багатьох монастирях. А ще гравери вчились в Західній Європі, наслідуючи техніці католицьких чи протестантських майстрів. До нас дійшли імена десятків талановитих граверів – майстрів Іллі і Федора, Олександра і Леонтія Тарасевичів, Діонісія Сінкевича, Никодима Зубрицького, Георгія Вишловського і багатьох, багатьох, багатьох інших.

 

Кожен майстер мав свій унікальний стиль і свої вподобання, але загалом українські гравюри об’єднує багато спільних рис. Перш за все,

 

-         емоційність

-         реалістичний побут

 

 

Для українського бароко притаманним є поєднання православних, європейсько-католицьких і українських народних традицій, і це знайшло свій вираз і в архітектурі, і в музиці, і в літературі, і в живопису.

 

 


ІКОНА

 

Поєднання католицьких традицій з православними українськими, увага до побутових дрібниць, сильний український колорит, а головне – емоційні і характерні постаті – усі ці риси знайшли своє відображення і в українському іконописі. І тут слід розрізняти народний іконопис і іконопис професійний. На теренах України в ті часи працювало безліч народних майстрів, які брали за свою працю небагато і на гроші ці писали виразні та цікаві образи.

 

Страшний суд, Покрова, воздвиженя, розпяття – туди пхали світських

 

Добрі іконописці у 17 і 18 століттях працювали і в Києві, і в Чернігові. Ікона Богородиці милування чи Розп'яття з козаком Леонтієм Свічкою в київському національному художньому музеї – це справжні перлини українського бароко. Але найбільш зрілі, талановиті майстри працювали на теренах Західної України. Першими майстрами нового українського іконопису були львівські майстри Федір Сенькович та Микола Петрахнович. Саме в їхніх образах вперше започаткували традицію гармонійного поєднання молитовного настрою ікони та людських, характерних, емоційних, об’ємних облич ренесансу. Ікони цих надзвичайних майстрів можна побачити у Львові в національному музеї ім. Шептицького, у львівській церкві Параскеви П'ятниці, а також в селі Великі Грибовичі біля Львова.

 

Цікава мистецька школа працювала також в Самборі.

 

Але найбільший розквіт західноукраїнського іконопису почався коли мистецький осередок переноситься з Львова до сусідньої Жовкви. Справа в тому що король-меценат Ян Собеський, котрий не соромився своїх українських корінь, мав до цього галицького містечка особливу любов. Це надзвичайне місто було збудоване його прадідом, гетьманом Станіславом Жолкевським, і усі міські святині були зведені його коштом. Видатний полководець, Жолкевський загинув в битві з турками у віці 73 років, і на могилі його були викарбувані слова Вергілія «нехай з наших кісток постане месник». То ж Ян Собеський, котрий сам все життя обороняв рідну землю проти турецької навали, вважав себе месником за прадіда і водночас продовжувачем його справи. Жовкву він зробив однією з головних та улюблених своїх резиденцій. До Жовкви він запрошує найкращих митців з Італії та Німеччини – та й місцевих художників не забуває.

 

Одним з таких українських майстрів був Іван Руткович. Він був заможним міщанином, працював при дворі Яна Собеського – реставрував пошкоджені картини, копіював, робив позолоту та інші допоміжні роботи. А у вільний від королівської служби час він разом з учнями і помічниками створив десятки іконостасів у різних храмах Жовківщини – і не тільки. Він був лавником братства при церкві Різдва Христового, але активної участі в житті спільноти не брав – був занадто зайнятий своїми першочерговими обов’язками як художник. Помер він десь на початку 18 століття.

 

Після Рутковича його справу продовжили учні майстра, серед яких найбільш відомі Іов Кондзелевич і Василь Петранович. Кондзелевич став ігуменом Білостоцького монастиря під Луцьком. Ікони Кондзелевича можна побачити в багатьох музеях Луцька чи Львова, а найбільш відомий його твір – іконостас, виконаний для Манявського Скиту, який зараз виставлений у Львові в музеї імені Шептицького. Ікони Кондзлевича дещо подібні на твори його вчителя, але художник зміг створити власний унікальний стиль.

 

Василь Петранович був придворним художником в замку Собеських, головою жовківського магістрату та братства при церкві Серця Христового. Крім парадних портретів багатіїв та можновладців, він працював і над іконостасами. А ще є можна виділити з десяток дрібних художників, чиї імена до нас не дійшли. Крім художників, в Жовкві працювала цілий клан різьбярів – родин Стобенських. Ігнатій Стобенський працював над різними іконостасами в Жовкві, а сини його перебрались до Києва де створили власний мистецький осередок. Саме їм належить неперевершене оздоблення фасадів дзвіниці Софійського собору.

 

Сьогодні твори жовківської школи є в багатьох музеях. В Національному музеї ім. Шептицького у Львові можна побачити кілька ікон Івана Рутковича – наприклад, образ Моління з Потелича, де під ногами Христа Вседержителя можна побачити постаті двох потелицьких міщан, чоловіка і жінку, які напевно були місцевими меценатами. А найбільш видатний твір Рутковича в музеї – іконостас, що писався для жовківського монастиря Різдва Христового, потім був проданий до сусіднього села, а пізніше куплений митрополитом Андреєм Шептицьким для свого музею. Заввишки він сягав 12 метрів, а завширшки – 10 метрів. Поки що в залах музею виставлені лише найбільш значні фрагменти цього іконостасу: образи архангелів Михаїла і Гавриїла, князя Володимира, сцени з Євангелія, розп’яття, образи апостолів і пророків.

 

В музеї Шептицького можна побачити ще один безцінний твір Жовківської школи – іконостас роботи Йова Кондзелевича, який писався для Манявського Скиту, був проданий до церкви в Богородчанах, там став відомим на всю Галичину, під час Першої Світової війни був вивезений австрійцями до Відня, врятований таким чином від знищення і потім стараннями Шептицького потрапив до музею.

 

У львівському Музеї історії релігії зберігається іконостас з с. Старої Скваряви, кілька ікон в якому належить пензлю Рутковича. Ще кілька «жовківських» ікон є в Червонограді, в палацу Потоцьких, а чимало творів Кондзелевича можна побачити в музею Волинської ікони.

 

Окремі твори, що так чи інакше можемо ототожнити з нашим художником та його школою, можна побачити і в чинних храмах – в містах Бучач, Краснопуща та Великі Мости, в селах Волиця Деревлянська і Сасів. Але найбільше творів Рутковича збереглось в дерев'яних церквах в самій Жовкві і в селах неподалік міста. Храмова ікона усіх небесних сил і апостоли з пророками у Волі Висоцькій, крехівські образи Успіня, Благовіщеня, явлення ангела жінкам мироносицям, образи Спаса, старозавітної Трійці і апостолів в жовківській церкві святої трійці, Богородиця з немовлям, архистратиг Михаїл і Різдво Богородиці з церкви на жовківських Винниках – ці ікони по праву можна вважати одними з найвидатніших творів українського мистецтва. 




Віктор Заславський

Відгуки

"Католицька Церква – вселенська Церква, відкрита для усіх народів, для цілого всесвіту", - Віктор Заславський

"Католицька Церква – вселенська Церква, відкрита для усіх народів, для цілого всесвіту", - Віктор Заславський

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. В цій серії мова йде про вселенськість Церкви.
"Христос серед язичницьких богів", - перша програма з нового циклу від історика Віктора Заславського

"Христос серед язичницьких богів", - перша програма з нового циклу від історика Віктора Заславського

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. Цією серією розпочинається новий цикл. Тема даної програми присвячена гріхам і подвигам Католицької Церкви
Історик Віктор Заславський про кумедні нариси з життя української діаспори

Історик Віктор Заславський про кумедні нариси з життя української діаспори

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". В ефірі почуєте уривки кумедних нарисів про життя української діаспори.
Блаженний священномученик Григорій Хомишин. Пропольський антипод Шептицького чи просто українець зі своєю думкою?

Блаженний священномученик Григорій Хомишин. Пропольський антипод Шептицького чи просто українець зі своєю думкою?

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. Тема даної програми присвячена постаті священномученика Григорія Хомишина.
Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Кольорова історія католицького Львова від історика Віктора Заславського

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці христинства" авторства історика Віктора Заславського. Тема даної програми стосується католицького Львова.