A PHP Error was encountered

Severity: Notice

Message: Trying to get property of non-object

Filename: controllers/site.php

Line Number: 133

Величне століття. Продовження
Слухати Радіо

Зараз в ефірі

16:45

Дитяча молитва

В ефірі

Концерт привітань та гарного настрою

17:45

Літургія годин (Бревіарій)

18:00

Св.Літургія з Прокатедри св. Олександра (Київ)

19:00

Молитовна лінія

20:00

Заклик до Бердичівської Богородиці (Наживо)

20:30

Недільні читання

21:00

Архіпастир відповідає

22:00

Катехиза

22:40

Житія святих

23:00

Акафист

23:40

Святий дня

23:50

Літургія годин (Бревіарій)

00:00

Розарій

00:30

Літургія годин (Бревіарій)

01:10

Недільні читання

01:40

Духовні читання

02:00

Непісні розмови

02:50

Біблійні читання

03:00

Меса

Величне століття. Продовження

Поділитись з друзями
Українські письменники писали книги, а видавали їх в українських друкарнях – в Києві і Чернігові, у Львові і Почаєві, у Вільні і Супраслі, які хоча і відносились до Білорусії з Литвою, але були тісно пов'язані з життям України. І як храми були не лише місцем молитви, але й ознакою престижу того хто їх будував і хто там молиться, так і книга була не лише засобом проповіді і просвітництва, а ще й ознакою престижу друкарні, монастиря, церкви, народу який її написав і видав. 

Українські письменники писали книги, а видавали їх в українських друкарнях – в Києві і Чернігові, у Львові і Почаєві, у Вільні і Супраслі, які хоча і відносились до Білорусії з Литвою, але були тісно пов’язані з життям України. І як храми були не лише місцем молитви, але й ознакою престижу того хто їх будував і хто там молиться, так і книга була не лише засобом проповіді і просвітництва, а ще й ознакою престижу друкарні, монастиря, церкви, народу який її написав і видав. Звісно, букварі, кишенькові євангелія, псалтирі чи просвітницькі листки, які мали бути маленькими і дешевими, друкували з мінімумом декоративних елементів, але там де була така можливість, книги в ті часи прикрашали багатими орнаментами, красивими заставками та ілюстраціями. Всюди на першій сторінці були герб видавця, автора чи мецената,  рамка з багатьма декоративними елементами. Початок і кінець глави оформлювали красивими заставками з ангелами, образами святих і орнаментами. Звісно, були й ілюстрації – залежно від теми книги. Якщо це було Євангеліє – тут мали бути образи євангелістів. Якщо псалтир – цар Давид з арфою. Якщо Євангеліє – образи євангелістів, якщо требник – зображення церковних таїнств: вінчання, похорону, хрещення. Якщо історія Києво-Печерської Лаври – то образи печерських святих, прибуття іконописців з Царгороду. Якщо панегірик на честь щедрого гетьмана чи митрополита – тут мали бути алегорії чеснот цього митрополита чи гетьмана. Ну, і далі наскільки вистачить фантазії гравера чи видавця. Наприклад, Петро Могила збирався видати Біблію і замовив для цього в гравера Іллі низьку ілюстрації до біблійних історій. Перші добрі майстри дереворитів працювали у Львові при братській друкарні, але хитрий Петро Могила поступово переманив більшість з них до Києва, створивши на дніпрових схилах цілу школу граверів. Поступово подібні школи виникли і у Львові, і в Чернігові, і при багатьох монастирях. А ще гравери вчились в Західній Європі, наслідуючи техніці католицьких чи протестантських майстрів. До нас дійшли імена десятків талановитих граверів – майстрів Іллі і Федора, Олександра і Леонтія Тарасевичів, Діонісія Сінкевича, Никодима Зубрицького, Георгія Вишловського і багатьох, багатьох, багатьох інших.

 

Кожен майстер мав свій унікальний стиль і свої вподобання, але загалом українські гравюри об’єднує багато спільних рис. Перш за все,

 

-         емоційність

-         реалістичний побут

 

 

Для українського бароко притаманним є поєднання православних, європейсько-католицьких і українських народних традицій, і це знайшло свій вираз і в архітектурі, і в музиці, і в літературі, і в живопису.

 

 


ІКОНА

 

Поєднання католицьких традицій з православними українськими, увага до побутових дрібниць, сильний український колорит, а головне – емоційні і характерні постаті – усі ці риси знайшли своє відображення і в українському іконописі. І тут слід розрізняти народний іконопис і іконопис професійний. На теренах України в ті часи працювало безліч народних майстрів, які брали за свою працю небагато і на гроші ці писали виразні та цікаві образи.

 

Страшний суд, Покрова, воздвиженя, розпяття – туди пхали світських

 

Добрі іконописці у 17 і 18 століттях працювали і в Києві, і в Чернігові. Ікона Богородиці милування чи Розп'яття з козаком Леонтієм Свічкою в київському національному художньому музеї – це справжні перлини українського бароко. Але найбільш зрілі, талановиті майстри працювали на теренах Західної України. Першими майстрами нового українського іконопису були львівські майстри Федір Сенькович та Микола Петрахнович. Саме в їхніх образах вперше започаткували традицію гармонійного поєднання молитовного настрою ікони та людських, характерних, емоційних, об’ємних облич ренесансу. Ікони цих надзвичайних майстрів можна побачити у Львові в національному музеї ім. Шептицького, у львівській церкві Параскеви П'ятниці, а також в селі Великі Грибовичі біля Львова.

 

Цікава мистецька школа працювала також в Самборі.

 

Але найбільший розквіт західноукраїнського іконопису почався коли мистецький осередок переноситься з Львова до сусідньої Жовкви. Справа в тому що король-меценат Ян Собеський, котрий не соромився своїх українських корінь, мав до цього галицького містечка особливу любов. Це надзвичайне місто було збудоване його прадідом, гетьманом Станіславом Жолкевським, і усі міські святині були зведені його коштом. Видатний полководець, Жолкевський загинув в битві з турками у віці 73 років, і на могилі його були викарбувані слова Вергілія «нехай з наших кісток постане месник». То ж Ян Собеський, котрий сам все життя обороняв рідну землю проти турецької навали, вважав себе месником за прадіда і водночас продовжувачем його справи. Жовкву він зробив однією з головних та улюблених своїх резиденцій. До Жовкви він запрошує найкращих митців з Італії та Німеччини – та й місцевих художників не забуває.

 

Одним з таких українських майстрів був Іван Руткович. Він був заможним міщанином, працював при дворі Яна Собеського – реставрував пошкоджені картини, копіював, робив позолоту та інші допоміжні роботи. А у вільний від королівської служби час він разом з учнями і помічниками створив десятки іконостасів у різних храмах Жовківщини – і не тільки. Він був лавником братства при церкві Різдва Христового, але активної участі в житті спільноти не брав – був занадто зайнятий своїми першочерговими обов’язками як художник. Помер він десь на початку 18 століття.

 

Після Рутковича його справу продовжили учні майстра, серед яких найбільш відомі Іов Кондзелевич і Василь Петранович. Кондзелевич став ігуменом Білостоцького монастиря під Луцьком. Ікони Кондзелевича можна побачити в багатьох музеях Луцька чи Львова, а найбільш відомий його твір – іконостас, виконаний для Манявського Скиту, який зараз виставлений у Львові в музеї імені Шептицького. Ікони Кондзлевича дещо подібні на твори його вчителя, але художник зміг створити власний унікальний стиль.

 

Василь Петранович був придворним художником в замку Собеських, головою жовківського магістрату та братства при церкві Серця Христового. Крім парадних портретів багатіїв та можновладців, він працював і над іконостасами. А ще є можна виділити з десяток дрібних художників, чиї імена до нас не дійшли. Крім художників, в Жовкві працювала цілий клан різьбярів – родин Стобенських. Ігнатій Стобенський працював над різними іконостасами в Жовкві, а сини його перебрались до Києва де створили власний мистецький осередок. Саме їм належить неперевершене оздоблення фасадів дзвіниці Софійського собору.

 

Сьогодні твори жовківської школи є в багатьох музеях. В Національному музеї ім. Шептицького у Львові можна побачити кілька ікон Івана Рутковича – наприклад, образ Моління з Потелича, де під ногами Христа Вседержителя можна побачити постаті двох потелицьких міщан, чоловіка і жінку, які напевно були місцевими меценатами. А найбільш видатний твір Рутковича в музеї – іконостас, що писався для жовківського монастиря Різдва Христового, потім був проданий до сусіднього села, а пізніше куплений митрополитом Андреєм Шептицьким для свого музею. Заввишки він сягав 12 метрів, а завширшки – 10 метрів. Поки що в залах музею виставлені лише найбільш значні фрагменти цього іконостасу: образи архангелів Михаїла і Гавриїла, князя Володимира, сцени з Євангелія, розп’яття, образи апостолів і пророків.

 

В музеї Шептицького можна побачити ще один безцінний твір Жовківської школи – іконостас роботи Йова Кондзелевича, який писався для Манявського Скиту, був проданий до церкви в Богородчанах, там став відомим на всю Галичину, під час Першої Світової війни був вивезений австрійцями до Відня, врятований таким чином від знищення і потім стараннями Шептицького потрапив до музею.

 

У львівському Музеї історії релігії зберігається іконостас з с. Старої Скваряви, кілька ікон в якому належить пензлю Рутковича. Ще кілька «жовківських» ікон є в Червонограді, в палацу Потоцьких, а чимало творів Кондзелевича можна побачити в музею Волинської ікони.

 

Окремі твори, що так чи інакше можемо ототожнити з нашим художником та його школою, можна побачити і в чинних храмах – в містах Бучач, Краснопуща та Великі Мости, в селах Волиця Деревлянська і Сасів. Але найбільше творів Рутковича збереглось в дерев'яних церквах в самій Жовкві і в селах неподалік міста. Храмова ікона усіх небесних сил і апостоли з пророками у Волі Висоцькій, крехівські образи Успіня, Благовіщеня, явлення ангела жінкам мироносицям, образи Спаса, старозавітної Трійці і апостолів в жовківській церкві святої трійці, Богородиця з немовлям, архистратиг Михаїл і Різдво Богородиці з церкви на жовківських Винниках – ці ікони по праву можна вважати одними з найвидатніших творів українського мистецтва. 




Віктор Заславський

Відгуки

Церква за часів Констянтина. Християнський монарх і спокуса адмінресурсом

Церква за часів Констянтина. Християнський монарх і спокуса адмінресурсом

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". 
"Життя святих доби ранньої Церкви переповнені такими подробицями – інколи гіперболізованими, інколи зовсім фантастичними", - Віктор Заславський

"Життя святих доби ранньої Церкви переповнені такими подробицями – інколи гіперболізованими, інколи зовсім фантастичними", - Віктор Заславський

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії: "Темрява перед світанком".

"Переслідування часів Нерона чи Доміціана дали першим християнам зрозуміти, якою може бути ціна їхньої віри", - Віктор Заславський

"Переслідування часів Нерона чи Доміціана дали першим християнам зрозуміти, якою може бути ціна їхньої віри", - Віктор Заславський

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". 
Християнство і філософія часів Нерона

Християнство і філософія часів Нерона

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". 
Частина четверта - християнство та філософія.
"Християнська церква почала свій шлях, як юдейська секта", - історик Віктор Заславський

"Християнська церква почала свій шлях, як юдейська секта", - історик Віктор Заславський

Вашій увазі програма "Відкриваючи таємниці християнства" авторства історика Віктора Заславського. Це чергова серія із циклу "Гріхи і подвиги Католицької Церкви".