Величне століття. Продовження

Кожен майстер мав свій унікальний стиль і свої вподобання, але загалом українські гравюри об’єднує багато спільних рис. Перш за все,

-         емоційність

-         реалістичний побут

Для українського бароко притаманним є поєднання православних, європейсько-католицьких і українських народних традицій, і це знайшло свій вираз і в архітектурі, і в музиці, і в літературі, і в живопису.

ІКОНА

Поєднання католицьких традицій з православними українськими, увага до побутових дрібниць, сильний український колорит, а головне – емоційні і характерні постаті – усі ці риси знайшли своє відображення і в українському іконописі. І тут слід розрізняти народний іконопис і іконопис професійний. На теренах України в ті часи працювало безліч народних майстрів, які брали за свою працю небагато і на гроші ці писали виразні та цікаві образи.

Страшний суд, Покрова, воздвиженя, розпяття – туди пхали світських

Добрі іконописці у 17 і 18 століттях працювали і в Києві, і в Чернігові. Ікона Богородиці милування чи Розп'яття з козаком Леонтієм Свічкою в київському національному художньому музеї – це справжні перлини українського бароко. Але найбільш зрілі, талановиті майстри працювали на теренах Західної України. Першими майстрами нового українського іконопису були львівські майстри Федір Сенькович та Микола Петрахнович. Саме в їхніх образах вперше започаткували традицію гармонійного поєднання молитовного настрою ікони та людських, характерних, емоційних, об’ємних облич ренесансу. Ікони цих надзвичайних майстрів можна побачити у Львові в національному музеї ім. Шептицького, у львівській церкві Параскеви П'ятниці, а також в селі Великі Грибовичі біля Львова.

Цікава мистецька школа працювала також в Самборі.

Але найбільший розквіт західноукраїнського іконопису почався коли мистецький осередок переноситься з Львова до сусідньої Жовкви. Справа в тому що король-меценат Ян Собеський, котрий не соромився своїх українських корінь, мав до цього галицького містечка особливу любов. Це надзвичайне місто було збудоване його прадідом, гетьманом Станіславом Жолкевським, і усі міські святині були зведені його коштом. Видатний полководець, Жолкевський загинув в битві з турками у віці 73 років, і на могилі його були викарбувані слова Вергілія «нехай з наших кісток постане месник». То ж Ян Собеський, котрий сам все життя обороняв рідну землю проти турецької навали, вважав себе месником за прадіда і водночас продовжувачем його справи. Жовкву він зробив однією з головних та улюблених своїх резиденцій. До Жовкви він запрошує найкращих митців з Італії та Німеччини – та й місцевих художників не забуває.

Одним з таких українських майстрів був Іван Руткович. Він був заможним міщанином, працював при дворі Яна Собеського – реставрував пошкоджені картини, копіював, робив позолоту та інші допоміжні роботи. А у вільний від королівської служби час він разом з учнями і помічниками створив десятки іконостасів у різних храмах Жовківщини – і не тільки. Він був лавником братства при церкві Різдва Христового, але активної участі в житті спільноти не брав – був занадто зайнятий своїми першочерговими обов’язками як художник. Помер він десь на початку 18 століття.

Після Рутковича його справу продовжили учні майстра, серед яких найбільш відомі Іов Кондзелевич і Василь Петранович. Кондзелевич став ігуменом Білостоцького монастиря під Луцьком. Ікони Кондзелевича можна побачити в багатьох музеях Луцька чи Львова, а найбільш відомий його твір – іконостас, виконаний для Манявського Скиту, який зараз виставлений у Львові в музеї імені Шептицького. Ікони Кондзлевича дещо подібні на твори його вчителя, але художник зміг створити власний унікальний стиль.

Василь Петранович був придворним художником в замку Собеських, головою жовківського магістрату та братства при церкві Серця Христового. Крім парадних портретів багатіїв та можновладців, він працював і над іконостасами. А ще є можна виділити з десяток дрібних художників, чиї імена до нас не дійшли. Крім художників, в Жовкві працювала цілий клан різьбярів – родин Стобенських. Ігнатій Стобенський працював над різними іконостасами в Жовкві, а сини його перебрались до Києва де створили власний мистецький осередок. Саме їм належить неперевершене оздоблення фасадів дзвіниці Софійського собору.

Сьогодні твори жовківської школи є в багатьох музеях. В Національному музеї ім. Шептицького у Львові можна побачити кілька ікон Івана Рутковича – наприклад, образ Моління з Потелича, де під ногами Христа Вседержителя можна побачити постаті двох потелицьких міщан, чоловіка і жінку, які напевно були місцевими меценатами. А найбільш видатний твір Рутковича в музеї – іконостас, що писався для жовківського монастиря Різдва Христового, потім був проданий до сусіднього села, а пізніше куплений митрополитом Андреєм Шептицьким для свого музею. Заввишки він сягав 12 метрів, а завширшки – 10 метрів. Поки що в залах музею виставлені лише найбільш значні фрагменти цього іконостасу: образи архангелів Михаїла і Гавриїла, князя Володимира, сцени з Євангелія, розп’яття, образи апостолів і пророків.

В музеї Шептицького можна побачити ще один безцінний твір Жовківської школи – іконостас роботи Йова Кондзелевича, який писався для Манявського Скиту, був проданий до церкви в Богородчанах, там став відомим на всю Галичину, під час Першої Світової війни був вивезений австрійцями до Відня, врятований таким чином від знищення і потім стараннями Шептицького потрапив до музею.

У львівському Музеї історії релігії зберігається іконостас з с. Старої Скваряви, кілька ікон в якому належить пензлю Рутковича. Ще кілька «жовківських» ікон є в Червонограді, в палацу Потоцьких, а чимало творів Кондзелевича можна побачити в музею Волинської ікони.

Окремі твори, що так чи інакше можемо ототожнити з нашим художником та його школою, можна побачити і в чинних храмах – в містах Бучач, Краснопуща та Великі Мости, в селах Волиця Деревлянська і Сасів. Але найбільше творів Рутковича збереглось в дерев'яних церквах в самій Жовкві і в селах неподалік міста. Храмова ікона усіх небесних сил і апостоли з пророками у Волі Висоцькій, крехівські образи Успіня, Благовіщеня, явлення ангела жінкам мироносицям, образи Спаса, старозавітної Трійці і апостолів в жовківській церкві святої трійці, Богородиця з немовлям, архистратиг Михаїл і Різдво Богородиці з церкви на жовківських Винниках – ці ікони по праву можна вважати одними з найвидатніших творів українського мистецтва.