Зараз неможливо жити простим громадським життям. Є тільки дві дороги, або ти у війську, або ти допомагаєш війську, - сестра Ірина Мощицька

Я не ставлю собі за ціль, щось досягати в житті, але прокидаючись вранці завжди прошу Бога, щоб Він допоміг мені та вказав де і кому можу послужити.  Вважаю себе маленьким елементом у Божому плані для цього світу, - розповідає сестра Ірина.

Перший в Україні дитячий садочок було засновано у 2002 році. Батьки, які приходили до храму хотіли, щоб їхні діти зростали в християнському середовищі бо світські заклади не надавали такої можливості. Від самого початку дитсадок відкритий для усіх, а першими вихованцями були діти з парафії, з якими працювали вихователі християни. Сьогодні дитсадок відвідує близько 90 маленьких відвідувачів із яких близько 30% - це діти переселенців.

Наш заклад завжди був популярним у Вінниці. Від народження дитини батьки часто зверталися до нас, щоб малеча виховувалася саме у нас. Станом на сьогодні в Україні вже працює близько 45 таких дошкільних християнських закладів. Ми чуємо від батьків, що дитина після дитсадка то веде себе спокійніше та почувається одухотвореною. Також вчителі перших класів зауважують, що наші вихованці у школі мають зразкову поведінку.

Волонтерська діяльність розпочалася ще з 2013 року. Тоді я брала участь у подіях на Майдані де у кризовій службі допомагали рідним загиблих. Також співпрацювали з волонтерами та допомагали військовослужбовцям, добровольцям АТО, місцевим жителям у прифронтовій зоні. Тому для мене повномасштабне вторгнення 24 лютого не було дивиною.

24 лютого я мала вилетіти зі Львова до Варшави. Але через початок вторгнення аеропорти було закрито. Мною було прийнято рішення їхати в Польщу потягом. Лише коли прибула в Польщу усвідомила, що почалося повномасштабне вторгнення.

Я дуже вдячна Полякам за щире бажання допомогти нам. Люди були готові купувати нам їжу, медикаменти, амуніцію, автомобілі, аби тільки підтримати Українців. Потім, багаторазово ми допомагали біженцям переїхати в Польщу та розташовували їх в наших монастирях, а вже назад я поверталася з гуманітарною допомогою. Станом на сьогодні мною було здійснено 22 поїздки туди й назад. Важко порахувати тонни допомоги ввезеної в Україну та кількість людей, яких ми перевезли в Польщу.

Якось до нас звернувся з проханням полковник ЗСУ. Потрібно було допомогти парамедикам придбати мікроавтобус. Я звернулася до настоятеля, отця Стефана, який настільки перейнявся проблемою, що за пару днів було зібрано необхідну суму на автомобіль, а потім іще на дві автівки. Станом на сьогодні, ми вже доставили різним підрозділам ЗСУ 12 автівок і будемо їхати за 13-тою.

Наша духовність - це не коли ми за звичкою ходимо до храму, а коли ми проявляємо стійку віру та впевненість у спасінні в цей час.

Щоб витримати напругу війни я рекомендую, в першу чергу, якісно виконувати свої обов'язки.

Ті люди, які допомагають іншим мають силу, адже коли зосереджений на собі то будеш деградувати. Виконуйте те, що маєте щоденно.

Зараз неможливо жити просто громадським життям. Є тільки дві дороги, або ти у війську, або ти допомагаєш війську.

Сестра Ірина Мащицька зі Згромадження Сестер від Ангелів, м. Вінниця.


Слухати інші програми Люди Справи

• Не бійся! Тільки віруй! Промовляйте щоденно
• Я ніколи так багато не молився, як на війні
• Це буде нова, зріла Україна
• Моя зброя - це музика!