Слухати Радіо

Зараз в ефірі

23:50

Літургія годин (Бревіарій)

В ефірі

Розарій

00:30

Катехиза

01:10

Школа лідерства

01:40

Духовні читання

02:00

Катехиза

03:00

Меса

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

04:40

Біблійні читання

05:00

Рецепти Життя

06:00

Дитяча катехиза

06:20

Голос народу, голос Божий

07:00

Св.Літургія з костелу св. Станіслава єпископа та мученика (Городок)

07:40

Дитяча катехиза

08:10

Житія святих

08:15

Слово на кожен день

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

Здобуваючи Незалежність з Віктором Заславським. Сторінки нашої свободи. Програма 2

Поділитись з друзями
Братня родина народів – чудова річ. Але зазвичай довго вона не живе – як не можуть весь час жити діти в одній хаті. Поки вони малі і суперечки між ними обмежуються тим хто буде бавитись якою іграшкою, жити же можна. Але час іде, діти виростають, в кожного заводяться свої друзі яких хочеться до себе запросити, а там вже й дівчата на підході. І ось, приходить час розходитись по окремих квартирах. Приблизно так все було в Речі Посполитій, союзі Королівства Польського і Великого князівства Литовського і Руського. Русини, поляки, литовці разом воювали проти сусідів – турків, татар і росіян, молились кожен в своєму храмі, інколи сперечались за те чия церква буде вищою і стоятиме ближче до центральної площі.

Музи, співайте про русів, про випаси їх благодатні

Й села, що щастя знайшли в цій життєдайній землі.

Ниви, багаті дарами Церери, оспівуйте нині

Й землю, що наших іще не обманула надій...



 

 

Передусім із міст руських здобув собі славу велику

Львів, скрізь відомий, святий, руського роду краса,

Місто спокою мого, я тобі присвятив свою працю!

Давньої віри красо, здрастуй, вітаю тебе!

 

Києве славний, могутня столице князів древньоруських,

Безліч ти бачиш іще пам’яток старовини:

Ти на плечах своїх, Києве, видержав орди татарські,

Відсіч не раз ти давав скиту, що луком гордивсь.

Знайте всі люди, що Київ на Чорній Русі важить стільки,

Скільки для всіх християн Рим стародавній колись.

Є на Русі в нас чимало чудес, є й у Києві славнім,

Ними гордиться й усім радо покаже він їх.

 

Скрізь на Русі зберігають закони та звичаї предків,

Руси і далі ідуть шляхом дідів і батьків,

Звичаї ті, що зі Сходу взяли, зберігають ретельно

І бездоганно, скажу, віру свою бережуть.

 

Але почалась доба Реформації і католицьких реформ, прийшли високоморальні і освічені єзуїти і почали навертати на усіх католицтво. Руська шляхта – Жолкевські, Собеські, Острозькі, Заславські, Сангушки, Даниловичі, Корецькі – почала переходити на католицтво, а в ті часи зміна віри значила зміну національності. Нація втрачала еліту і опинилась під загрозою знищення. Треба було починати боротьбу за те щоб зберегти себе, своє неповторне обличчя, в новому світі. І боротьбу цю слід було вести не мечем на полі битви, а за допомогою інтелекту, освіти, проповіді і друкарства. Починаючи з кінця 16 століття починається потужний розвиток української культури, який тривав до середини 18-го. Дехто з дослідників вважає що саме в той час зароджується українська нація. Стараннями князів і міщан відкриваються друкарні і школи в Острозі, у Львові і Києві. З середовища українських міщан і шляхти виходять талановиті письменники, різьбярі і художники, а в друкарнях видаються філософські і теологічні праці, переклади Отців Церкви, поеми, словники і граматики. Варто зайвий раз сходити до Національного художнього музею в Києві, музеїв Чернігова, Острога чи Національного музею імені Шептицького у Львові, до церков і музеїв Печерської Лаври чи Софії Київської щоб осягнути велич українського мистецтва тих часів. Відкрити для себе дереворити київської друкарні і образ Богородиці Милування, зазирнути в очі ангелів і святих на іконах Івана Рутковича, Йова Кондзелевича і Василія Петрановича, насолодитись філігранним різьбленням Ігнатія і Івана Стобенських на галицьких іконостасах чи дзвіниці Софійського собору. І згадати що творились ці шедеври на гроші гетьмана Мазепи і короля Яна Собеського, українця за походженням, на гроші українських князів і козацької старшини. Це була золота доба українського мистецтва! Так от, цей культурний вибух багато в чому був важливішим за будь-які збройні повстання – адже націю народжує перш за все вміння створити спільну культуру – багату і глибоку. І ми її створили!

 

І це все не кажучи про наукові досягнення! Лише уявіть – Мелетій Смотрицький видав свою «Граматику словянську» на початку 17 століття, а в середині 18-го по ній вчився Михайло Ломоносов! Тобто, підручник з слов’янської мови не втратив своєї актуальності навіть через півтора століття! Не забували також і про рідну мову. В заповіті одного лицаря Василя Загоровського є чудові слова:

Абы діти писма своего руского и мовенья рускими словы и обычаев цнотливых и покорных руских не забачали, а наболшей веры своее, до которое их бог везвал и в ней на сесь свЂт створил,

В ті часи ми називали себе русинами, а мову свою – руською. Ця наша самоназва – русини – ще й досі дає привід різним експертам, усім цим васерманам, кургінянам чи задорновим писати різноманітну нісенітницю що українців вигадали в австрійському генштабі, а насправді усі ми русссскіє. Що ж, ми дійсно називали себе русинами, а землі Галичини, Волині, Киїівщини, Поділля на європейських картах 16 та 17 століть дійсно позначались латинським словом «руссия». Але тих хто зараз називає себе росіянами, ми називали не інакше як московіти і ставились до них виключно як до сусідів. Івана Федорова ми гостинно приймали, книги свої до Москви продавали, але не проти були і нам’яти їм боки – як наприклад князь Острозький у 1514 році, гетьман Жолкевський у 1610-му чи Сагайдачний у 1618-му.

 

А мова, якою говорили ми в ті часи, мало чим відрізнялась від сучасної української. Взяти хоча б лексикон словяноруський – словник, який видав у Львові вчений Памво Беринда. В цьому лексиконі даються старослов’янські слова і їхній переклад руською мовою. Бездна – безодня. Безмерний – міри не маючий, безчинства – непорадні справи, благодатний – ласкавий, преклонение – прихильність, седина – сивина, употребление – вживання.

 

Україною, тобто, краєм, країною чи прикордонною землею ми ще з 12 століття називали землі Киїівщини, Чернігівщини, Переяславщини, Брацлавщини – тобто, території які межували з диким полем, безкраїми степами, з яких приходили кочовики. Щось типу американського фронтіру. І саме на цих землях з’явилось і набрало силу запорізьке козацтво. Це були селяни що тікали від панів, шляхта чи міщани яким бракувало в житі пригод чи просто ті хто шаблею володів краще ніж косою чи пером. Для Речі Посполитої таке нерегулярне військо могло стати великою підмогою в захисті кордонів від турків і татар. І розумні королі, такі як Стефан Баторій, якраз підтримували козаків як могли – тим інше що роль їхня в суспільстві збільшувалась с кожним роком – особливо після того як гетьман Петро Сагайдачний, відомий своїм благочестям, записав усіх запорожців в київське братство і робив для підтримки православної церкви більше ніж будь-хто до нього, за винятком хіба що князя Острозького. І люди це розуміли – недарма в усіх українських літописах того часу – і київських, і львівських – в усіх конфліктах козаків з владою симпатії літописців і народу були на боці козаків. Красива поема «на Жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича Сагайдачного» є своєрідною апологією і похвалою козацтву, яке вже тоді нероздільно пов’язувалось з руським-українським народом:

 


Мужньо рицар у війнах до неї простує,

Не грішми, але кров’ю свободу купує.

Запорозькеє військо ту вольність здобуло,

Бо служило вітчизні старанно і чуло.

І у хроніках давніх про те написали,

Як вони противенців вітчизни збивали

Морем, долом, і пішо, і кінно, бувало,

Хоча ворог при зброї находив навалом.

За Олега Роського монархи гуляли

І по морю човнами Царград штурмували.

Запорозькеє військо — належить вважати

Для вітчизни потрібне, пора це вже знати.

Україна тим військом себе захищає,

Де ж нема запорожців — татарин гуляє.

В козака хоч ні зброї, ані шишака,

Дожене поганина, лиш дай лошака,

І хоча він здоров’ю ушкоду вчиняє,

Та невільників завше з біди визволяє.

Для вітчизни козаки — тверда оборона,

Від татар і від турків надійна заслона.

.


 

Але не усі в уряді Речі Посполитої розуміли це. Для багатьох польських і спольщених магнатів козаки були виключно холопами яких добре було б перетворити на кріпаків.

 

ЦИТАТА З вогнем і мечем

 

А вкупі з тим що магнати все більше посилювали феодальні повинності, а в містах міщани-католики по мірі сил наступали на права міщан-православних, вкупі з сваволею і безкарністю шляхти, з непрацюючими судами це створювало на українських землях справжню революційну ситуацію.

 

ЩЕ ЦИТАТА

 

У 1648 році бомба вибухнула. Козацький ватажок Богдан Хмельницький розпочав повстання, як він казав, проти магнатів. За допомогою татар, яких покликав в якості союзників, він легко розбив війська Речі Посполитої під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, пройшов вогнем і мечем аж до Замостя. На початку цей виступ виглядав як звичайна громадянська війна чи розбійницький рейд. Важко сказати що планував сам Богдан коли починав повстання. Можливо, мстив за кривду, яку йому завдали сусіди. Можливо, хотів відновити спаплюжені права війська запорізького. Можливо, мислив про щось більше.

 

Так чи інакше, коли після цього переможного походу він увійшов до Києва, міщани і церква влаштували йому справжній тріумф. Київський митрополит Сильвестр Косів та Єрусалимський патріарх Паїсій виїхали назустріч гетьманові на чолі почесної варти з тисячі вершників. Патріарх назвав гетьмана "князем Русі". Польський дипломат Войтех М'ясковський писав про це:

 

"Увесь народ, що вийшов з міста, уся чернь вітала його. Академія вітала його промовами і вигуками, як Мойсея, спасителя та освободителя від рабства Лядського, вбачаючи у імені "Богдан" добре предзнаменування і називаючи його "Богом даним". [...] З усіх гармат і іншої артилерії стріляли у замку і в місті на тріумф

 

Як виявилось, ідея вигнати ляхів і жити своїм розумом виявилась серед українців досить популярною. Звісно, величезна частина і українських міщан, і української шляхти чудово почували себе в складі Речі Посполитої, і в лавах

 

Поте ідея нашої державності вже була сформована і навіть втілена. Богдан Хмельницький промовляв перед польськими послами:

 

"Правда то є, що я - лихий і малий чоловік, але мені то Бог дав, що я є єдиновладцем і самодержцем Руським" "Тепер уже час минув. Я вже доказав, про що ніколи не мислив, докажу й далі, що задумав: виб'ю з лядської неволі народ весь руський по Львів, Холм і Галич".

 

Мова тут вже йшла майже про всю територію сучасної України – хіба що без Причорномор’я, на якому тоді панували турки. І саме тому що козацька держава виникла на прикордонних землях, на землях що носили назву Україна, слово Україна почала поступово витісняти в розмовах і серцях наших предків слово «Русь». 

 

 

Відгуки

Історик Віктор Заславський про князя Костянтина Острозького.

Історик Віктор Заславський про князя Костянтина Острозького.

Історик Віктор Заславський продовжуючи свій цикл "Відкриваючи таємниці християнства" зупитнив свій історичний погляд над постаттю князя Костянтина Острозького.
Розкол між Церквами

Розкол між Церквами

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.
Схід і Захід: від Імперії до Церкви.

Схід і Захід: від Імперії до Церкви.

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.
Історик Віктор Заславський про Верховну Раду у ХІХ столітті.

Історик Віктор Заславський про Верховну Раду у ХІХ столітті.

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.
Київські князі і Католицька Церква.

Київські князі і Католицька Церква.

Віктор Заславський продовжує свій цикл програм "Відкриваючи таємниці християнства" і це чергова програма на основі уривку з книги "Римо-католики в українській історії", написаної для Радіо Марія.