Слухати Радіо

Зараз в ефірі

04:20

Святий дня

В ефірі

Молитва

06:00

Дитяча катехиза

07:00

Меса

07:40

Дитяча катехиза

08:10

Житія святих

08:15

Слово на кожен день

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

10:30

У ваших намірах

11:00

Житія святих

11:20

Катехиза

12:00

Ангел Господній

12:20

Пісня Перемоги

13:00

Св.Літургія з храму Успіння Пресвятої Богородиці (Страдч)

14:00

Денний ефір

15:00

Коронка до Божого Милосердя

15:10

Молитовна лінія

15:20

Дитяча катехиза

15:45

В Родині Радіо Марія

Чому старший син не зрадів поверненню брата?

Продовжуємо розмову про книгу Генрі Ноуена "Притча про блудного сина". У третій програмі циклу Ірена Примак зосередила свою увагу на постаті старшого сина, який із почуття обов'язку залишився вдома з батьком, але відчуває невдоволення і потребує навернення.

Відхід старшого сина

А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до додому, почув музику й танці. Покликав він одного з слуг і спитав, що воно таке було б. Той же сказав йому: "Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим - здоровим". Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько і почав його просити. А той озвався до батька: "Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля" (Лк. 15, 25-30).

Вивчаючи історію Рембрандта, який написав відоме полотно «Повернення блудного сина», бачимо, що він є старшим сином із притчі тією ж мірою, що й молодшим. Він працював над цією картиною впродовж останніх років свого життя. На той час митець добре спізнав і заблуканість молодшого сина, і заблуканість старшого. Обидва вони потребували зцілення і прощення. Обидвом треба було повернутися додому й упасти в обійми всепрощаючого батька. Проте з самої притчі, а також із картини Рембрандта випливає, що найважчим випробуванням стало навернення того, хто залишився вдома.

Дивлячись на картину, одразу розуміємо усю складність возз'єднання. Головний свідок, який спостерігає обійми батька з сином, видається занадто незворушним. Він дивиться на батька, але без радості. Він не простягає руки, не усміхається і не радіє поверненню брата. Він стоїть осторонь і не виявляє жодного бажання підійти ближче.

Рембрандт зобразив старшого сина дуже схожим на свого батька: обидва мають бороди, в обидвох на плечах - великі червоні плащі. Ці зовнішні ознаки наштовхують на думку, що старший син і батько мають багато спільного; це підкреслює освітлене обличчя старшого сина, яке у цілком зрозумілий спосіб поєднується із сяйливим обличчям батька.

Але яка ж до болю велика різниця між ними! Батько схилився над своїм молодшим сином, який повернувся додому; старший син стоїть випроставшись, і це підкреслює довга палиця у нього в руках. Батьків плащ широкий, всеобіймаючий; синів спадає просто додолу. Руки у батька простягнуті вперед, ними він торкається і наче благословляє молодика, що повернувся додому; старший син натомість склав руки на грудях. І в одного, і в іншого обличчя осяяні світлом, але світло з батькового обличчя ллється через його тіло, особливо через руки, й наповнює молодшого сина великою теплотою. Світло ж на обличчі старшого сина холодне і скупе. Його постать перебуває в темряві, а складені на грудях руки затінені.

Насправді заблукав і той із синів, що залишився вдома. Зовні він робить усе, як добрий син, але внутрішньо він дуже віддалився від свого батька. Він був вірним йому, щодня важко працював, виконував усі свої обовʼязки, однак поступово став нещасним і втратив свободу.

Життя, повне послуху і почуття обов'язку, яким пишаюся і за яке мене хвалять, вряди-годи видається тягарем, що лежить у мене на плечах і часом неабияк пригнічує навіть попри те, що я погодився з ним і змирився, що не зможу відкинути його. Важко не помітити мою подібність зі старшим сином із притчі, який скаржився: "Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись" (Лк. 15, 29). У цій скарзі послух і обовʼязок стали тягарем, а виконання поставлених завдань - рабством. Я залишався вдома, не ходив у далекі краї, але не відчував свободи у батьківському домі. Мій гнів і заздрість засвідчили моє власне рабство.

Є багато старших синів і дочок, які, залишившись удома, відчувають, що заблукали. І це саме та заблуканість, якій притаманні несхвалення й осуд, гнів і обурення, прикрість і заздрість, і яка дуже згубна та шкідлива для людського серця. Часто ми думаємо про заблуканість як про дії, для всіх видимі й іноді шокуючі. Тому те, як згрішив молодший син, ми можемо легко зрозуміти. Його заблуканість є досить очевидною, йому неважко поспівчувати.

Проте заблуканість старшого сина розпізнати набагато важче. Зрештою, зовні виглядає, що він робив усе правильно: був слухняним, працьовитим, чесно виконував свої обов'язки та дотримувався всіх приписів. Люди поважали і хвалили його, ним захоплювалися й, очевидно, вважали його "зразковим" сином. Зовні старший син був бездоганним. Проте, опинившись віч-на-віч із радістю батька, який вітав свого молодшого сина із поверненням, він відчув пробудження темної сили, що вийшла назовні. Раптом з'являється добре помітний ображений погляд, гордість, недоброзичливість, егоїзм - почуття, які були глибоко прихованими, хоча зростали і з плином часу ставали сильнішими.

Коли я уважно слухаю слова, якими старший син звернувся до свого батька - самовпевненими, сповненими жалю та ревнощів, - то чую глибокий внутрішній докір. Це - незадоволення, що виходить із серця, яке відчуває, що ніколи не отримувало того, чого насправді було гідне. Це незадоволення виявляє себе часом чітко, часом - не дуже, творячи підґрунтя для людського обурення. Це незадоволення, яке волає: "Я так важко старався, працював так довго, робив так багато і натомість я не отримав того, що іншим дістається так легко. Чому люди не дякують мені, не запрошують мене, не спілкуються зі мною, не шанують мене, а іншим – особливо тим, хто ставиться до життя легковажно й недбало, -приділяють так багато уваги?"

Саме через це висловлене чи невисловлене невдоволення легко пізнати старшого сина в собі. Часто я ловлю себе на тому, що скаржуся на незначні відмови, неввічливість чи дрібну недбайливість. Час до часу я помічаю, що починаю буркотіти, скиглити, нарікати, стогнати.

Вступаючи у просторий внутрішній лабіринт своїх скарг і приводів для невдоволення, я починаю блукати все далі й далі, аж поки врешті не доходжу висновку, що мене хибно розуміють і відкидають, ігнорують і зневажають чи найбільше за будь-кого іншого на світі.

Щоразу, коли я виявляю свої невдоволення з надією викликати жаль і отримати задоволення, якого так прагну, результат завжди виявляється протилежним до очікуваного. Із людиною, яка постійно невдоволена собою, важко зжитися, і мало хто знає, як реагувати на обурення людини, яка сама себе відкидає.

Із цієї перспективи нездатність старшого сина долучитися до радості батька стає частково зрозумілою. Повертаючись з поля додому, він чує музику, бачить танці і розуміє, що в домі - свято. Відразу у нього зʼявляються підозри. Коли у нас всередині постійно живе відчуття невдоволення собою, то ми втрачаємо безпосередність у своєму ставленні до життя і не здатні навіть зрозуміти радість інших.

3'являється страх: про мене, мовляв, забули, мені не сказали, що відбувається, мене не кличуть до гурту. Одразу заявляє про себе самоневдоволення: "Чому мені ніхто не повідомив про те, що діється?" Не підозрюючи нічого, слуга, який спішить поділитися доброю новиною, пояснює: "Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим" (Лк. 15, 27).

Але старший син не міг сприйняти цих вигуків радості. Замість полегшення і вдячності радісні слова слуги викликають у нього цілком протилежні відчуття: "Розгнівався той і не хотів увійти" (Лк. 15, 28). Радість і обурення не можуть співіснувати. Музика і танці, замість того щоб стати запрошенням до радості, стають причиною для ще більшого відчуження.

Сповнені світла обійми батька - це Божий дім. Саме там лунає музика і танцюють люди. Старший син стоїть збоку, поза колом любові, відмовляючись увійти. Світло на його обличчі свідчить про те, що він також покликаний до світла, але повинен прийти до нього самостійно.

Чи може старший син, який живе в мені, увійти в дім? Чи можу я повернутися в дім Отця, як молодший син? Як я можу повернутися, коли загубився в обуренні, коли мене охопила заздрість, коли я живу, немов у рабстві, в полоні послуху та обов'язку?

Чим людству загрожує штучний інтелект?

Чим людству загрожує штучний інтелект?

Нещодавно Папа Франциск висловився про певну загрозу, що може нести в собі штучний інтелект. Говорили з отцем Міхалом Бранкевичем, чим саме ШІ може загрожувати людині.
2025-02-12 00:00:00
"Як розпізнати своє покликання?" - отець Мар'ян Мельничук

"Як розпізнати своє покликання?" - отець Мар'ян Мельничук

Отець Мар'ян Мельничук розповідає про покликання. Як почути Бога?
2025-02-11 00:00:00
Яке воно, життя в монастирі? Свідчення о. Вальдемара Павельця, SAC, та о. Андрія Немченка, OFM

Яке воно, життя в монастирі? Свідчення о. Вальдемара Павельця, SAC, та о. Андрія Немченка, OFM

Досвідом про життя в монашій спільноті діляться отець Вальдемар Павелець з Товариства Католицького Апостольства св. Вікентія Палотті та брат-францисканець Андрій Немченко. Обоє священників мають понад десять років досвіду перебування на чернечому шляху. У цій програмі кожен з них ділиться тим, хто їх спонукав піти до монастиря, як долають кризи й труднощі та в чому черпають сили йти далі.
2025-02-10 00:00:00
Сенс життя та Божий задум. "Шляхом до пізнання себе є роздуми, молитва, Святе Письмо", - Микола Орач

Сенс життя та Божий задум. "Шляхом до пізнання себе є роздуми, молитва, Святе Письмо", - Микола Орач

Кожен із нас хоча б раз запитував себе: "У чому сенс мого життя?", "Як Бог бачить мене?", "Хто я?" Відповіді на ці та інші запитання шукаємо разом із братом францисканцем Миколою Орачем та ведучим програми Олександром Скрипченком. 

2025-02-10 00:00:00
Від чого у священників бувають кризи, і як вони їх долають?

Від чого у священників бувають кризи, і як вони їх долають?

Програма "У Ваших намірах", участь в якій беруть два ченці, священники: отець Вальдемар Павелець та отець Андрій Немченко. Тема ефіру стосується кризи священичого життя. Обидва священники розповідають про досвід служіння в Церкві, діляться своїми переживаннями в різних етапах свого життя і щиро визнають, що навіть священники переживають кризи. Отець Вальдемар акцентує, що людина, яка переживає кризу, стає сильнішою.
2025-02-06 00:00:00