Найближчої суботи українці цілого світу пригадуватимуть чергові роковини страшної трагедії ХХ століття - голодомору, який вчинила злочинна комуністична сталінська влада проти населення України.
В цій програмі автор, отець Михайло Карнаух говорить про Церкву в роки голодомору 1932-1933: яким чином Церква допомагала голодуючому населенню, хто з єпископів зазнав голодної смерті, чому саме Центральна Україна постраждала найбільше і до чого тут УАПЦ?
Українське сільське населення перед голодомором було надзвичайно релігійним, хоча влада вже розпочала антирелігійну кампанію. В українських селах стрімко розвивалася антикомуністична ідея і лише геноцид міг її зупинити. Селяни відмовлялися іти в колгоспи, відбувалися масові "розкуркулення". Бували випадки, коли священник брав на утримання від багатого селянина якусь частину зерна, щоб не відібрали. І коли в нього знаходили збіжжя, відразу вказували на Церкву, яка вона багата.
В цих же роках на Церкву наклали великі податки, часом парафіяни не мали змоги сплатити податки, і писали звернення, аби влада ліквідувала спільноту. Таким чином храми зачинялися. Для того, щоб скомпроментувати Церкву, влада в храм звозила зерно, а потім показово ганьбила Церкву, що мовляв, скільки вона має хліба. В 1932 році по цілій Україні було зачинено 30 храмів. Чимало випадків було, коли Церква в особі своїх священників і єпископів намагалася організувати допомогу голодуючим, натомість ці ініціатори відразу каралися, розтрілом, або засланням до Сибіру.
У своїй катехезі сестра Божена Новоселець говорить про конкретний шлях відкриття на Святого Духа, спираючись на Діяння апостолів. Це не лише про віру, а про новий спосіб існування, в якому людина перестає бути «власним спасителем» і починає жити силою Божою.
У програмі «У Ваших намірах» отець Андрій Немченко розмірковує над тим, чому віруючі часто надають більшого значення чудотворним іконам і святиням, ніж Євхаристії. Розмова торкається небезпечної межі між справжнім вшануванням і духовною залежністю від чудес.
У сьомій катехезі циклу «Людина на межі між Богом та безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над ідеологічним і моральним утопізмом, викриваючи його як небезпечне спрощення реальності. Священик показує, чому спроби змінити лише систему не приносять справжнього щастя, якщо не відбувається переміна людського серця.
У шостій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак розкриває небезпеку ідеологічного та морального утопізму. Чому прагнення до ідеального світу без Бога зрештою обертається або знищенням особистості, або її небезпечною абсолютизацією?
Напередодні Неділі Божого Милосердя отець Вальдемар Павелець розкриває глибину цієї правди, показуючи, як Бог відповідає на гріх і страждання людства. У світлі об’явлень святої Фаустини Ковальської священник пояснює знаки Милосердя, які стали надією для світу, зраненого війнами та безбожництвом.