Найближчої суботи українці цілого світу пригадуватимуть чергові роковини страшної трагедії ХХ століття - голодомору, який вчинила злочинна комуністична сталінська влада проти населення України.
В цій програмі автор, отець Михайло Карнаух говорить про Церкву в роки голодомору 1932-1933: яким чином Церква допомагала голодуючому населенню, хто з єпископів зазнав голодної смерті, чому саме Центральна Україна постраждала найбільше і до чого тут УАПЦ?
Українське сільське населення перед голодомором було надзвичайно релігійним, хоча влада вже розпочала антирелігійну кампанію. В українських селах стрімко розвивалася антикомуністична ідея і лише геноцид міг її зупинити. Селяни відмовлялися іти в колгоспи, відбувалися масові "розкуркулення". Бували випадки, коли священник брав на утримання від багатого селянина якусь частину зерна, щоб не відібрали. І коли в нього знаходили збіжжя, відразу вказували на Церкву, яка вона багата.
В цих же роках на Церкву наклали великі податки, часом парафіяни не мали змоги сплатити податки, і писали звернення, аби влада ліквідувала спільноту. Таким чином храми зачинялися. Для того, щоб скомпроментувати Церкву, влада в храм звозила зерно, а потім показово ганьбила Церкву, що мовляв, скільки вона має хліба. В 1932 році по цілій Україні було зачинено 30 храмів. Чимало випадків було, коли Церква в особі своїх священників і єпископів намагалася організувати допомогу голодуючим, натомість ці ініціатори відразу каралися, розтрілом, або засланням до Сибіру.
У черговій катехезі циклу духовного паломництва до Святої Землі отець Гжегож Вавжиняк розглядає постать Самсона крізь призму покликання назорея. Священник пояснює, що означало бути посвяченим Богові, чому Самсон зазнав поразки та проводить паралель між старозавітними назореями і юродивими Христа ради.
У двадцятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» о. Віталій Козак розмірковує над темою «Любов сильніша, ніж страх», запрошуючи слухачів шукати внутрішню свободу та вчитися мислити самостійно, а не лише під впливом інформаційного шуму. Священник наголошує, що саме внутрішня свобода стає тим простором, де людина може по-справжньому зустрітися з Богом.
У ранковій катехезі отець Вальдемар Павелець говорить про об’явлення Богородиці — в Люрді, Фатімі та Меджугор’ї — та про один незмінний заклик Марії: молитися і слухати Ісуса Христа.
У програмі «У Ваших намірах» — репортаж із другого дня паломництва Шепетівка – Бердичів, яке щороку організовують брати-францисканці. Почуємо отця Андрія Немченка та провінціала отця Бенедикта Свідерського про труднощі й радості дороги, особливий ювілей францисканської родини та молитву паломників за мир в Україні.
У дев’ятнадцятій катехезі циклу «Людина між Богом і безоднею» отець Віталій Козак роздумує про внутрішній простір свободи та людей, які, втративши свободу зовнішню, не дозволили зламати свою совість, віру й здатність чинити добро. Чи може людина залишатися вільною посеред тиску, ув’язнення та найжорстокішої системи?