Фильм Ной «Noah» Дарена Аронофскі. Християнський погляд.

Декілька слів про «Ноя»
Ольга Герасименко

Мене цей фільм дуже вразив, і то — в позитивному сенсі.
Зразу кажу: якщо хтось дивився цей фільм, тримаючи в руках дитячу ілюстровану Біблію, по якій звірявся — тоді так, я прекрасно розумію ваше обурення.
Я б визначила цю стрічку як апокриф. Дуже хороший апокриф, який я раджу подивитися кожному, але апокриф. З теологічної точки зору там можна висунути море претензій, питання лише в тому – навіщо? Якби представники Католицької Церкви зняли це на свої гроші і розповсюджували по парафіях на DVD — тоді була б зовсім інша історія. А «Ной» — це витвір секулярного мистецтва, розрахований, у першу чергу, на відповідну публіку, і те, що він містить у собі настільки сильні, а подекуди і відверто незручні для секулярної доби ідеї — це ж прекрасно, друзі мої! Як людина, навернена через «Гаррі Поттера», я оцінюю твори сучасної культури з точки зору того, чи здатен він навернути людину, пробудити у її душі потрібні переживання, поставити перед нею потрібні питання і скерувати її у вірному напрямку. Ось «Ной» — може.

 

Ной

 

Виділю декілька моментів:

 

1. Бог повернувся в кіно як дійова особа. Його існування — це беззаперечний факт, навколо якого крутиться усе. І називають Його Творцем, Отцем… тобто, саме тим, Ким Він є. Він — не злий деміург, не байдужий годинникар, не якась агностична абстракція чи ким там ще Його показують зараз. Він — Той, Хто Є, наш Бог. І лише Він, не Ной – головний герой.

 

2. Для нас як християн дуже важливим є питання Божої волі, її розпізнання, і того, як часто ми видаємо своє власне розуміння чи власні бажання за те, чого Бог хоче від нас насправді. І ця проблема тут майстерно розкрита на прикладі Ноя, котрий, виконуючи те, чого бажає від нього Бог, зовсім інакше бачить кінцеву мету. І навіть проголосивши «нехай буде воля Твоя», все одно до останнього чіпляється за своє власне бачення, не в змозі справді прийняти цю божественну волю у повноті і збагнути, що все навколишнє є її частиною. Мабуть, знайомо кожному з нас, обмежених у своєму знанні та розумінні, хіба ні?..

 

3. Головний антагоніст, Тувал-Каїн, є носієм дуже популярної зараз ідеї, в якій вже давно не прийнято бачити нічого поганого. Це — ідея вищості людини, а не «якогось там Бога» понад усім світом, ідея того, що людина сама є ковалем своєї долі та свого життя, і нікому крім власної волі не мусить коритися. Підкреслюю, цю ідею пропагує антагоніст. І він програє.

 

4. Тема прощення та покаяння. На мою думку, історія з нефілімами, хоч і дуже своєрідна та відмінна від канону — це прекрасна знахідка. Можна століттями просити Бога повернути тебе туди, звідки Він тебе вигнав. Але доки не буде щирого розкаяння, а буде лише «віддай мені те, що мені належить, бо я так хочу» — нічого не вийде. Щоб справді отримати розгрішення, треба каяття. Одна з умов доброї сповіді.

 

5. З перших кадрів з екрану просто віє дикою, до сліз і мурашок по шкірі, тугою за Богом та Його любов'ю. Мені навіть дивно, що багато хто сприйняв це за песимізм та безнадійність — як на мене, це та природна туга, котра живе у кожному з нас. Часто вона сидить дуже глибоко, але має властивість прориватися назовні. От і у творців фільму прорвалося, навіть якщо вони самі цього не усвідомили. А ще навряд чи можна говорити про «безнадійність», якщо фільм закінчується зверненням Ноя до ідеї любові та милосердя, що понад усе. Мені навіть дещо нагадало перехід від Старого до Нового Завіту.

 

6. А ще там є чудовий ляпас класикам дарвінізму і тим, хто себе до них зараховує. Коли Ной оповідає синам історію сотворення, ми бачимо це вражаюче красиво відтвореним у вигляді ланцюжка еволюції. Доходить до мавпи і ланцюжок різко вривається. Адам і Єва з'являються зовсім інакше, зовсім окремо, вони — унікальне творіння Боже. Енцикліка «Humani generis», ги.

 

7. І краса. Краса, краса, краса… Зі шкільних років люблю Даррена Аронофські саме за це. Його манера зйомки, ще й у вічному тандемі з композитором Клінтом Манселом — це просто заворожує. Символи, деталі… ех, коротше кажучи, просто подивіться. Я от дивитимуся ще. Трохи пізніше, бо мене фільм серйозно накрив (у хорошому сенсі), потрібен час, щоб це переварити.

 

Ной

 

І наостанок. Хто буде кричати про «заштамповану американську голівудщину», того попрошу вийти за двері випити холодної водички По-перше, мало що звучить так заштамповано, як звинувачення у «голівудській за штампованості» з приводу і без. А по-друге, це трохи не той режисер, до якого такі звинувачення звучать справедливо.

 

P.S. І так, Рассел Кроу був з приводу цього фільму на папській аудієнції і отримав благословення. Мені в принципі ні холодно ні жарко, я достатньо маловірна, грішна і непобожна для того, аби дивитися чи читати щось без імпріматура, і навіть знаходити, що воно по-християнськи добре. Але може комусь стане легше.