"Христоцентричність у духовності Терези Авільської", - в катехизі о. Віталія Козака

"Сьогодні слова Ісаї звучать із особливою силою для нас. Ми, як і стародавній Ізраїль, досвідчуємо руйнування", - отець Костянтин Морозов, настоятел парафії Матері Божої Ангельської у м. Вінниця.

Егоїзм — прив’язаності і невпорядковані нахили затьмарюють у душі блиск Істини і не дають їй дістатися до справжнього життя. Якщо я хочу повернутися до Бога, то неодмінно мушу відвернутися від себе. Як же сильно ми залежимо від свого «я» і як же важко від нього звільнитися! Але тому, хто має серйозний намір зробити це, Бог допомагає своєю благодаттю. Слово Господа: «Знову й знову запевняю вас: якщо зерно пшениці, упавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, — принесе великий урожай. Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя. Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує [Мій] Отець» (Йн 12,24–26).

Наближаючи святих до нашого часу, сьогодні о. Андрій Педай, вікарій парафії Успіння Пресвятої Діви Марії, запрошує познайомитися зі Святою Терезою Маргаритою Реді, покликаною своїм життям показати, що означають глибокі, живі й неповторні відносини з Богом.

Яким би потрібним і спасенним не було внутрішнє вмирання, нам слід усвідомити, що воно не є самоціллю. Погане і грішне в нас має бути знищене, щоб зробити місця для кращого, а саме для нової людини, сотвореної за образом Христа. Святий Павло сказав про внутрішнє вмирання з Христом: «Знаємо, що стара наша людина розп’ята разом з Ним, щоби гріховне тіло позбавити влади, щоб ми більше не служили гріхові, бо хто помер, той оправданий від гріха. Якщо ми померли з Христом, то віримо, що й будемо жити з Ним, знаючи, що Христос, уставши з мертвих, більше не вмирає — смерть над Ним більше не панує. Бо як Він помер, то тільки один раз помер для гріха, а як живе, то для Бога живе. Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога в [нашому Господі] Ісусі Христі. Хай же гріх не панує у вашому смертному тілі, щоб не підкорятися його пожаданням; не давайте ваших членів гріхові як знаряддя неправедності, але, як ожилі з мертвих, віддавайте себе Богові, а ваші члени віддавайте Богові як знаряддя праведності. Тож хай гріх не панує над вами, бо ви не під Законом, а під благодаттю» (Рим 6,6–14).

У світлі Святого Духа ми пізнаємо свою грішність. Але не забуваймо, що збагнути це також є великою ласкою, про яку ми теж маємо молитися. Про людську зіпсутість говорить апостол Павло: «Бо знаємо, що Закон є духовний, а я — тілесний, проданий гріхові. Адже я не розумію, що чиню: роблю не те, що хочу, а те, що ненавиджу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то погоджуюся із Законом, що він добрий. Бо тепер уже не я це виконую, але гріх, який живе в мені. Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання є в мені, але щоб виконувати це добро, того не [знаходжу]. Тож не роблю те добре, яке хочу, але те недобре, якого не хочу, — те роблю. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а той гріх, який живе в мені. Отже, я відкриваю такий закон: коли я хочу робити добро, то зло налягає на мене. За внутрішньою людиною я насолоджуюся Божим Законом, та бачу інший закон у моїх членах, який воює із законом мого розуму й полонить мене законом гріха, що міститься в моїх членах. Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті? Подяка Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, я сам розумом служу Божому Законові, а тілом — законові гріха» (Рим 7,14–25).