"Христос не скасовує людські страждання, Він робить їх своїми, розділяє їх" - отець Михайло Карнаух

У програмі «У ваших намірах» брат-францисканець о. Андрій Немченко розповідає про об’явлення Богородиці святій Катерині Лябуре та про те, чому Марія назвала свій медальйон чудотворним. Також звучать воєнні свідчення про силу материнської молитви й віру, що оберігає тих, хто йде на фронт.

Яким би потрібним і спасенним не було внутрішнє вмирання, нам слід усвідомити, що воно не є самоціллю. Погане і грішне в нас має бути знищене, щоб зробити місця для кращого, а саме для нової людини, сотвореної за образом Христа. Святий Павло сказав про внутрішнє вмирання з Христом: «Знаємо, що стара наша людина розп’ята разом з Ним, щоби гріховне тіло позбавити влади, щоб ми більше не служили гріхові, бо хто помер, той оправданий від гріха. Якщо ми померли з Христом, то віримо, що й будемо жити з Ним, знаючи, що Христос, уставши з мертвих, більше не вмирає — смерть над Ним більше не панує. Бо як Він помер, то тільки один раз помер для гріха, а як живе, то для Бога живе. Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога в [нашому Господі] Ісусі Христі. Хай же гріх не панує у вашому смертному тілі, щоб не підкорятися його пожаданням; не давайте ваших членів гріхові як знаряддя неправедності, але, як ожилі з мертвих, віддавайте себе Богові, а ваші члени віддавайте Богові як знаряддя праведності. Тож хай гріх не панує над вами, бо ви не під Законом, а під благодаттю» (Рим 6,6–14).

У світлі Святого Духа ми пізнаємо свою грішність. Але не забуваймо, що збагнути це також є великою ласкою, про яку ми теж маємо молитися. Про людську зіпсутість говорить апостол Павло: «Бо знаємо, що Закон є духовний, а я — тілесний, проданий гріхові. Адже я не розумію, що чиню: роблю не те, що хочу, а те, що ненавиджу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то погоджуюся із Законом, що він добрий. Бо тепер уже не я це виконую, але гріх, який живе в мені. Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання є в мені, але щоб виконувати це добро, того не [знаходжу]. Тож не роблю те добре, яке хочу, але те недобре, якого не хочу, — те роблю. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а той гріх, який живе в мені. Отже, я відкриваю такий закон: коли я хочу робити добро, то зло налягає на мене. За внутрішньою людиною я насолоджуюся Божим Законом, та бачу інший закон у моїх членах, який воює із законом мого розуму й полонить мене законом гріха, що міститься в моїх членах. Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті? Подяка Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, я сам розумом служу Божому Законові, а тілом — законові гріха» (Рим 7,14–25).

Ми не можемо ступити на шлях до Бога без самопізнання. Хто хоче себе повністю віддати Богові, спершу повинен знати, ким він є насправді. Ісус застерігає: «Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судите, таким будуть судити і вас; і якою мірою міряєте, такою буде відміряно і вам. Чому ж бачиш скалку, що в оці твого брата, а колоди, яка у твоєму оці, не відчуваєш? Або, як скажеш своєму братові: Дай, витягну скалку з твого ока, коли ось колода у твоєму оці? Лицеміре, спочатку вийми колоду зі свого ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мт 7,1–5).

У черговому випуску циклу «Православне політичне богослов’я» отець Петро Лопатинський розглядає складні стосунки між церквою та державою в Російській імперії XIX — на початку ХХ століття. Програма показує, як ідеї Соловйова, Бердяєва та Булгакова формували мислення епохи й окреслили духовні кризи, що вибухнули у 1917 році.