І знову про вшанування Богородиці через встановлення Її образу в Києві

Незважаючи на прагнення тисяч осіб вшанувати Богородицю (взагалі це пропозиція майданівських активістів часу Революції Гідності, коли під час протистояння, а потім — розстрілів, увесь майдан молився за заступництвом Пресвятої Діви Марії в Її фатімській фігурці, що стояла на сцені майдану), київська міська влада через уповноважених чиновників від містобудування, архітектури і культури зробила все, щоб затягнути процес. Відбувався так званий конкурс проектів на створення “території гідності” в центрі Києва, куди подавалися різноманітні пропозиції. Були організовані також громадські слухання, висловлювались різні точки зору: від необхідності повернути Леніна на старе місце — до створення майданчика зустрічей для закоханих. Слухання проходили бурхливо. Під час останньої такої акції в КМДА громада прибічників встановлення фігури Матері Божої, бачачи профанацію своєї ідеї та відверте знущання, просто помолилися десяток Розарія і Під Твою милість… у намірах гідного вшанування Пресвятої Діви Марії… Наступного дня головний архітектор Києва був знятий зі своєї посади. Його наступник не призначений досі. Проекти облаштування “території гідності” заморожені.

Але не все так просто з місцем, де колись височів совєтсько-комуняцький символ. З’явилися дивні благодійні фонди, що пропонують різноманітні проекти, на які, як не дивно, пристають київські чиновники, бо неможливо навіть уявити, щоб у серці Києва хтось щось облаштовував самодіяльно, без їхньої згоди. Йде “тонка” і цинічна гра.

Для початку — встановили бутафорську фігурку, що нагадує чи то Богородицю, чи то Білосніжку з відомої казки. Кітч, нісенітниця, несмак. Образа для почуттів вірних. І — ціла кампанія в соцмережах на кшталт: зовсім з глузду з’їхали католики, пропонують несмак та й взагалі, навіщо потрібні ці релігійні символи. Місце пам’ятника “не приймає” нічого релігійного та й навіщо будувати на “проклятому місці”, де колись в 30-40-х рр. відбувалися розстріли, спочатку НКВС-никами, потім — гітлерівцями?

Ляльку-Білосніжку швиденько зняли. Замість неї зробили інсталяцію сходинок до верхівки постаменту, щоб будь-хто охочий зміг піднятися, мабуть, відчути, як це воно — постояти на місці гранітного “вождя світового пролетаріату”. Цікаво, хто ж надавав дозволи на встановлення таких інсталяцій і що взагалі буде відбуватися з проектами конкурсу на облаштування “території гідності”, який не відбувся. І яку ще нісенітницю будуть намагатися проштовхнути киянам та й усім українцям в центрі столиці, де сотні тисяч осіб взимку 2013-2014 рр. не просто вийшли на протести, а готові були віддати (і віддавали) своє життя за європейську Україну, за свої права і свободи.

Отже, якщо в часи майдану для багатьох молитва до Матері Божої про заступництво та віра в Її захист були чи не єдиною надією на перемогу, чому ж більше ніж за два роки після революції не вдається гідно вшанувати Богородицю за Її ласки?

Тому що зло завжди бореться з добром. Тому що сатана не спить. Тому що влада не бажає прислуховуватися до прохань людей. Але! Будемо молитись. Ревно молитись. Згадаймо, як діяв св. Папа Йоан-Павло ІІ наприкінці 80-х рр., коли, здавалось, СРСР був такий сильний? Оповідають, що Папа просив своїх довірених священиків-поляків везти фігурку Матері Божої Фатімської до кордонів Радянського Союзу, ставити обличчям до цього кордону і молитися, щоб Пресвята Діва Сама подолала це зло. Згадаймо, що СРСР розпався в 1991 р. підписанням Біловежських угод саме 8 грудня — в день Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Не забуваймо, що і пам’ятник Леніну в Києві також впав 8 грудня 2013 р.

Тож — молімося. Але не тільки. Треба ретельно стежити за тими, хто сьогодні представляє владу, щоб “під шумок” не протягнули вигідне для себе рішення, щоб не заговорили, не обсміяли, не спаплюжили прагнення дійсного вшанування Богородиці. Бо коли рано чи пізно Статуя Богородиці займе своє місце в центрі нашої столиці, цей жест нашої вдячності і довіри до Неї, можливо, нарешті завершить поневіряння, шукання та зради нашої буремної історії.