«Ікони, що вистояли разом із людьми: історії, в яких досі живе молитва»

«Кожна фольгова ікона має свою історію, бо вона була поруч із людьми в найважливіші моменти їхнього життя. За останні два роки моя колекція зросла приблизно з п’ятдесяти до майже двохсот ікон. Їх привозять і надсилають люди з різних куточків України. Але я завжди спершу запитую: “Чи дорога вам ця ікона?” Якщо людина відповідає, що це родинна реліквія, я прошу її не віддавати, а залишити у своїй сім’ї, адже це не просто образ, а частина родинної пам’яті.

Одна з ікон, яка мене особливо вразила, — це образ Богородиці. Його принесла жінка, чию бабусю свого часу вивезли на заслання. Вирушаючи в далеку дорогу, вона взяла із собою зовсім небагато речей, але серед них була саме ця ікона. Роки заслання вона молилася перед нею лише про одне: щоб Господь дозволив повернутися на рідну землю і там завершити своє життя. Так і сталося. Вона повернулася додому разом із цією іконою, і сьогодні цей образ є живим свідком її віри, надії та витривалості.

Коли ми показуємо ці ікони на виставках, я бачу, що люди відкривають їх для себе по-новому. А найбільше мене зворушило, коли в лікарні, під час виставки до Дня медика, перед цими іконами відслужили молебень. Було важко стримати сльози, бо я відчула: після десятиліть мовчання вони знову виконують своє справжнє призначення — збирають людей на молитву. Вони ніби знову почали дихати».