"Католицька школа для нас є соціальним служінням, щоб допомогти виховувати майбутнє покоління з Богом", - Ліна Оленчик

Егоїзм — прив’язаності і невпорядковані нахили затьмарюють у душі блиск Істини і не дають їй дістатися до справжнього життя. Якщо я хочу повернутися до Бога, то неодмінно мушу відвернутися від себе. Як же сильно ми залежимо від свого «я» і як же важко від нього звільнитися! Але тому, хто має серйозний намір зробити це, Бог допомагає своєю благодаттю. Слово Господа: «Знову й знову запевняю вас: якщо зерно пшениці, упавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, — принесе великий урожай. Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя. Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує [Мій] Отець» (Йн 12,24–26).

Яким би потрібним і спасенним не було внутрішнє вмирання, нам слід усвідомити, що воно не є самоціллю. Погане і грішне в нас має бути знищене, щоб зробити місця для кращого, а саме для нової людини, сотвореної за образом Христа. Святий Павло сказав про внутрішнє вмирання з Христом: «Знаємо, що стара наша людина розп’ята разом з Ним, щоби гріховне тіло позбавити влади, щоб ми більше не служили гріхові, бо хто помер, той оправданий від гріха. Якщо ми померли з Христом, то віримо, що й будемо жити з Ним, знаючи, що Христос, уставши з мертвих, більше не вмирає — смерть над Ним більше не панує. Бо як Він помер, то тільки один раз помер для гріха, а як живе, то для Бога живе. Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога в [нашому Господі] Ісусі Христі. Хай же гріх не панує у вашому смертному тілі, щоб не підкорятися його пожаданням; не давайте ваших членів гріхові як знаряддя неправедності, але, як ожилі з мертвих, віддавайте себе Богові, а ваші члени віддавайте Богові як знаряддя праведності. Тож хай гріх не панує над вами, бо ви не під Законом, а під благодаттю» (Рим 6,6–14).

У світлі Святого Духа ми пізнаємо свою грішність. Але не забуваймо, що збагнути це також є великою ласкою, про яку ми теж маємо молитися. Про людську зіпсутість говорить апостол Павло: «Бо знаємо, що Закон є духовний, а я — тілесний, проданий гріхові. Адже я не розумію, що чиню: роблю не те, що хочу, а те, що ненавиджу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то погоджуюся із Законом, що він добрий. Бо тепер уже не я це виконую, але гріх, який живе в мені. Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання є в мені, але щоб виконувати це добро, того не [знаходжу]. Тож не роблю те добре, яке хочу, але те недобре, якого не хочу, — те роблю. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а той гріх, який живе в мені. Отже, я відкриваю такий закон: коли я хочу робити добро, то зло налягає на мене. За внутрішньою людиною я насолоджуюся Божим Законом, та бачу інший закон у моїх членах, який воює із законом мого розуму й полонить мене законом гріха, що міститься в моїх членах. Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті? Подяка Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, я сам розумом служу Божому Законові, а тілом — законові гріха» (Рим 7,14–25).

Ми не можемо ступити на шлях до Бога без самопізнання. Хто хоче себе повністю віддати Богові, спершу повинен знати, ким він є насправді. Ісус застерігає: «Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судите, таким будуть судити і вас; і якою мірою міряєте, такою буде відміряно і вам. Чому ж бачиш скалку, що в оці твого брата, а колоди, яка у твоєму оці, не відчуваєш? Або, як скажеш своєму братові: Дай, витягну скалку з твого ока, коли ось колода у твоєму оці? Лицеміре, спочатку вийми колоду зі свого ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мт 7,1–5).

Світ не любить, коли йому нагадують про останні речі, які залишаються для кожного єдиною певною річчю, котрої не уникнеш. «І так, як призначено людям один раз померти, а потім суд...» (Євр 9,27). Тому дуже важливо думати про ці речі, щоби бути готовим глянути їм у вічі і не дати захопити себе зненацька! Ісус закликає бути готовим: «Адже так, як було за днів Ноя, таким буде прихід Сина Людського. Бо так, як у ті дні перед потопом їли й пили, одружувалися і виходили заміж — аж до того дня, коли Ной увійшов у ковчег, і ніхто не знав, аж ось прийшов потоп і забрав усіх, — таким буде і прихід Сина Людського. Тоді двоє будуть у полі: один буде забраний, а один залишиться; дві будуть молоти на жорнах: одна буде забрана, а одна залишиться. Отже, пильнуйте, бо не знаєте, якого дня прийде ваш Господь. Тож пам’ятайте, що коли б господар знав, в яку сторожу приходить злодій, він пильнував би і не дав би підкопати свого дому. Тому й ви будьте готові, бо Син Людський приходить тієї години, про яку й не думаєте» (Mт 24,37–44).