Кілька слів на тему передісторії розарію

Натомість записане перше християнське свідоцтво багаторазового повторювання тих самих молитов завдячуємо відомому історику Церкви,Созомену. Воно стосується славнозвісного патріарха пустельницького життя, Павла з Фіви(228-341): «Постійно молився, щоденно жертвуючи Богу триста молитов, неначебто хотів сплатити якусь данину. Щоб ненароком не помилитись в лічбі, він кидав за пазуху триста камінчиків, і після кожної молитви викидав один камінчик. Коли викидав останній, це означало, що сума молитов рівна цілій сумі камінчиків».
   Мабуть, чергове перше свідоцтво багаторазового читання  Радуйся Маріє знаходиться в життєписі Ільдефонс, єпископа Толедо (+667). Проте, сам звичай молитися словами Архангела Гавриїла є досить стародавнім, свій  початок він взяв з літургії, про що свідчать найстарші літургійні  книги.
Досить довго довершувалось приєднання імені Ісуса до Ангельського Привітання. РайнерШершельпоєднує це з ініційованим через св. Ансельма Кентерберійського молебна до Імені Ісуса. Папа Урбан IV (1261-1264) надав 30 днів відпусту за додавання до Ангельського привітання імені Ісус(а). Процес приєднання імені Ісуса до Радуйся, Маріє, ймовірно, проходив повільно, так як ще кілька разів папи підтримували цей додаток індульгенціями (відпустами) – Іоанн XXII (1316-1334) і папа Інокентій VIII у своїй буллі Splendor paternae gloriae від 26 лютого 1491 року.
Що стосується другої частини Радуйся, Маріє, вона була поміщенав Римський молитовник тільки за вказівкою папи Пія V (1566-1572).
Принаймні два серйозних аргументивказують на особливу роль св.  Домініка (+1221) в історії розарію. Перш за все, великий покровитель Розарію, бл. Алан де ла Рош (1428-1475) неодноразово і категорично наполягав, що першим розповсюджувачем  розарію Марії був саме св.  Домінік - дуже можливо, що Алан інформує нас проживу традицію, яка існувала вже в його часи і виросла з реальних фактів з життя св. Домініка. По-друге,  збереглося кілька ікон з XIV століття (в церкві в Мюреє навіть така ікона з XIII століття), що зображаютьсв. Домініка, котрий отримує розарій з рук Божої Матері.
   Походження розарію від св.  Домінікапіддав сумніву в 1903 році Х. Хольцапфель.  Однак практично, він довів лише те, що засновник Домініканців, ймовірно, ще не поєднував читання  молитви розарію з медитацією тайн віри. Прихильник тези Хольцапфеля, Р. Шершель - , враховуючи ранню появумотиву розарію в   іконографічній традиції св. Домініка - пропонує золоту середину: «Незважаючи на те, що розарій  не походить від св.  Домініка, однак, з точки зору історичної еволюції цієї молитви, немало місця потрібно посвятити його особі, визнаючи, що він причинився до її розвитку, значення та поширеності через те, що сам  відмовляв і підтримував відмовлянняп’ятидесяти молитовзгідно псалтиря, або в певній мірі  <Розарію> свого часу. Саме це і тільки це засвідчують старі ікони зXII абоXIVстоліття, на яких  Домінік отримує з рук Божої Матері розарій, тобто низку (мотузку)  для рахування Радуйся, Маріє ".
   Від якого часу відмовляння молитви розарію почали  поєднувати з медитацією над важливими тайнами  віри? Провідні дослідники історії розарію схильні  шукати джерел цієї благословенноїінноваціїв картезіанському монастирі вТревирі, де на початку XV століття почали додавати до Радуйся, Маріє, так звані  klausule - приписи. Таким чином, двоє картезіанців з цього  монастиря - Адольф  з Ессен, а особливо Домінік з Пруссії – були б засновниками  розарію в сучасному розумінні цього слова, а саме вони перші,  здається, поєднали читання молитов з медитацією тайн віри.
   Варто відзначити, - це було чудове підгрунтя для запропонованих Йанном Павлом II, "таємниць світла" - що з п'ятдесяти додатків до молитвирозарію, які опрацював Домінік з Пруссії, аж вісім стосується публічної діяльності Господа Ісуса: "Котрого Іоаннохрестив у Йордані, і вказав Його як Агнця Божого ”, ” Котрий постив сорок днів у пустині, а сатана  Його там тричі спокушував","Котрий,  зібравши учнів,  проповідував світу царство небесне","Котрий повертав зір сліпим, очищав прокажених, зціляв кульгавих і звільняв всіх, котрих мучив диявол","Котрого стопи Марія Магдалина облила сльозами, витерла волоссям, цілувала і помазала єлеєм","Котрий  воскресив померлого від чотирьох днів Лазаря, та інших померлих","Котрий у Вербну Неділю, сидячи на осляті, був прийнятий народом у великій славі", "Котрий на останній своїй вечері встановив благочестиве таїнство свого тіла і крові".
   Натомість, перший папський документ присвячений розарію - це видана  30 травня 1478 булла Pastoris AeterniСикста IV, яка затвердила братство  розарію в церкві Домініканців в Кельні. Члени  цього братства, - пише папа - "звикли відмовляти протягом трьох днів кожного тижня п’ятнадцять разів Господню Молитву та сто п’ятдесят разів Ангельське Привітання на честь Пресвятої Діви Марії, а ці молитви і привітання називають розарієм. Крім того, за межами Кельна, в інших містах і місцевостях, багато вірних обох статей належать до цього братства ".
  Варто знати, що цитований тут вже двічі, опублікований в 1891 році на прохання генерала Домініканців, Йосифа Марії Лярроша, збір  папських документів, присвячених розарію, містить 219 різних булл і декретів (указів), які затверджують або сприяютьбратствам Розарію, а також іншим формам розарійної побожності,  які визнають відпусти та заохочують до читання розарію і т.д. Якщо до цього додати 238 документів, присвячених  розарію, виданих різними урядами Святого Престолу, тоді цей збір –який нараховує   457 документів! -   дійсно вражає. Цих  документів є так багато, тому що вони, як правило, спрямовані до окремих братств чи церков. Важко сумніватися, що така беззастережна підтримка Святого Престолу щодо молитви розарію внесла великий внесок в її популярністьв Церкві.
Документи Святого Престолу не залишають жодних сумнівів відносно того, що протягом століть основним знаряддям розвитку цієї форми молитви були братства розарію. Вони організовували молебні розарію і ходи, іноді мали свої власні каплиці в церквах, особливо домініканських, часто фінансували для церков   зображення Матері Божої Розарію, приналежність  до братствзбільшувала можливості отримання відпустів. Протягом століть  звичайним обов'язком членів братства було відмовляння щотижня цілого розарію.

Катехиза о. Олега Сартакова на підставі тексту о. Яцека Салія ОР, переклад с. Даміани Радзевідло МСНСМ