"Коли бачиш історію великих людей, розумієш - я б так не зміг", - режисер Володимир Качур

Ми не можемо ступити на шлях до Бога без самопізнання. Хто хоче себе повністю віддати Богові, спершу повинен знати, ким він є насправді. Ісус застерігає: «Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судите, таким будуть судити і вас; і якою мірою міряєте, такою буде відміряно і вам. Чому ж бачиш скалку, що в оці твого брата, а колоди, яка у твоєму оці, не відчуваєш? Або, як скажеш своєму братові: Дай, витягну скалку з твого ока, коли ось колода у твоєму оці? Лицеміре, спочатку вийми колоду зі свого ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мт 7,1–5).

Світ не любить, коли йому нагадують про останні речі, які залишаються для кожного єдиною певною річчю, котрої не уникнеш. «І так, як призначено людям один раз померти, а потім суд...» (Євр 9,27). Тому дуже важливо думати про ці речі, щоби бути готовим глянути їм у вічі і не дати захопити себе зненацька! Ісус закликає бути готовим: «Адже так, як було за днів Ноя, таким буде прихід Сина Людського. Бо так, як у ті дні перед потопом їли й пили, одружувалися і виходили заміж — аж до того дня, коли Ной увійшов у ковчег, і ніхто не знав, аж ось прийшов потоп і забрав усіх, — таким буде і прихід Сина Людського. Тоді двоє будуть у полі: один буде забраний, а один залишиться; дві будуть молоти на жорнах: одна буде забрана, а одна залишиться. Отже, пильнуйте, бо не знаєте, якого дня прийде ваш Господь. Тож пам’ятайте, що коли б господар знав, в яку сторожу приходить злодій, він пильнував би і не дав би підкопати свого дому. Тому й ви будьте готові, бо Син Людський приходить тієї години, про яку й не думаєте» (Mт 24,37–44).

Незважаючи на всю свою зовнішню веселість, люди сковані страхом. Вони всіма засобами намагаються убезпечити себе від будь-яких бід і небезпек. Купують страховки від всяких мислимих нещасть і вважають, що вони стали невразливими для ударів долі. А що каже Святе Письмо? «Проклятий той, хто на людей покладається, а від Бога серце своє відвернув». Бо лиш у Бозі є справжня безпека. Ісус застерігає від оманливого забезпечення життя: «В одного багатого чоловіка рясно родила нива. Тож думав він, говорячи сам до себе: Що робити, коли не маю куди зібрати врожаю? І сказав: Зроблю так: розвалю свої клуні, збудую більші, зберу туди все [моє] збіжжя та моє добро і скажу своїй душі: Душе, маєш вдосталь добра, зібраного на багато років: спочивай, їж, пий, веселися... А Бог до нього промовив: Нерозумний, цієї ночі душу твою зажадають від тебе! А те, що ти приготував, кому воно буде? Так буває з тим, хто збирає для себе, але не багатіє для Бога» (Лк 12, 16–21).

Вже багато століть світом лунає крик про свободу. Послабити і розірвати всі зв’язки у праці та у сім’ї, в суспільстві та у державі. Та чи не криється тут неправильне розуміння свободи? Піддаватися будь-якій забаганці, виходити за всякі межі — це не свобода, а нестриманість. Служити Богу — ось що таке панування; з власної волі віддати себе Богу — це найвища свобода для християнина. Ісус сказав про справжню і хибну свободу: «Якщо ви будете перебувати в Моєму слові, тоді справді будете Моїми учнями і пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить! ...Знову й знову запевняю вас, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха» (Йн 8,31.32.34). Св. Павло навчає бути вільними у Христі: «Христос визволив нас для свободи, тож стійте в ній і не впрягайтеся знову в ярмо рабства... Адже ви, брати, покликані до свободи. Тільки б свобода ваша не стала причиною жити по-тілесному, але любов’ю служіть один одному» (Гал 5,1.13).

Правдивість у світі більше не цінується. Запанували брехня, викривлення і лицемірство. Кожен хоче здаватися тим, ким він не є. Хитре лукавство і безсоромне шахрайство всюди вихваляють як уміння жити, так що навіть віруючі заражені цією бідою. Христос був прозорим наче кришталь. В ньому не було жодного обману чи фальші. Правдивість у слові й ділі, правдивість будь-якою ціною — ось мета, яку собі ставить християнин. Ісус вимагає від нас: «Тож нехай же буде ваше слово «так» — так, «ні» — ні, а що більше цього, — те від лукавого» (Mт 5,37). Ісус викриває сатану як батька брехні: «Сказав їм Ісус: Якби Бог був вашим Отцем, ви полюбили б Мене, бо Я від Бога вийшов і прийшов, — не Сам від Себе прийшов, але Він Мене послав. Чому ви не розумієте Моєї мови? Бо ви не можете слухати Моїх слів. Ви від вашого батька — диявола, і ви хочете виконувати бажання вашого батька. Той був душогубом від самого початку і в істині не встояв, бо немає в ньому істини. Коли говорить неправду, тоді своє говорить, бо він неправдомовець і батько неправди» (Йн 8, 42–44).