Криза, що дарувала живу віру і святість Шарлю Де Фуко може стати прикладом для нас сьогодні. Про людську недосконалість та прагнення святості, до якої кожен є покликаний, свідчить у катехизі о.Андрій Педай, вікарій парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у м.Києві.
Часто можемо думати, що святі це суперлюди, які мають надзвичайні здібності і йдуть до святості, віддаючи себе Ісусу Христу. Але кожен з нас зі своїми слабкостями також є покликаний бути святим. І "ключем" до святості є готовність віддатися Господу та Його волі на наше життя, залишивши особисті упередження. Шарль де Фуко народився у 1858р. у Страсбурзі, Франція. У підлітковому віці Шарль втратив віру, не бачив сенсу та жив бунтарським життям, страждаючи через це. Він відвідував Службу Божу, але не мав живої віри. "Я жив як божевільний, не розуміючи своє життя, навіщо я живу, - згадує Шарль де Фуко сам про себе у юності та свій крик до Бога, - якщо ти є, то скажи, щоб я повірив." Господь дарував йому відповідь - зустріч з Ісусом Христом, яка привела до пізнання живої віри. Він став бачити у бідних Ісуса та прагнув бути із ними у тиші і спокої та допомагати у потребі. Це стало ідеалом життя для Шарля. У 28 років після кризи він повністю присвячує своє життя Ісусу Христу. Його називали Братом Шарлєм від Ісуса. Шарль працював над французько-турецьким словником, щоб наближати Ісуса до народів. Перебуваючи на Святій Землі Шарль де Фуко прагнув побудувати каплицю на горі Блаженств, в якій би цілодобово тривала Адорація, і була можливість перебувати з Ісусом у Пресвятих Дарах. Ця мрія не здійснилась за життя майбутнього святого, попри багато зусиль. Але Кіко Аргуельйо, засновник руху Неокатехуменальної дороги у католицькій Церкві захоплювався життям Шарля де Фуко і вже в 2000-х роках побудував каплицю. У 1916р. Шарль де Фуко був вбитий в Сахарі. Отець Андрій звертає нашу увагу, беручи за приклад життя святого Шарля, на стан, у якому ми перебуваємо. Де б ми не були, маємо бути готові душею до земної смерті, бути у відносинах з Ісусом Христом постійно, будуючи свій шлях до святості, яка можлива за будь-яких умов.
Червень 2001 року став для України часом великої надії та духовного іспиту. Яким запам’ятався візит папи Йоана Павла ІІ тим, хто готував його приїзд у Києві? Про «невидиму» працю, спротив пропаганди, особисту молитву Понтифіка на колінах та його пророчі слова про «загарбницькі орди», які сьогодні звучать як ніколи актуально, розповідає очевидець подій отець Віктор Маковський.
У шістнадцятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» монах-кармеліт отець Віталій Козак відкрив новий тематичний блок, присвячений системам контролю та страху. Упродовж наступних семи програм священник аналізуватиме механізми тоталітаризму, звертаючись до відомого твору Маргарет Етвуд «Оповідь служниці».
Священник УГКЦ о. Іван Держило говорить про Божі заповіді, пропонуючи сприймати Декалог не як суворі заборони, а як Божі обіцянки та вияв батьківської любові, що трансформують серце вірянина.
О.Роман Казьмєрчак разом із багатодітним батьком Володимиром Блажеєвим аналізують послання св. Йоана Павла II до сімей, підкреслюючи роль сім'ї як «домашньої церкви». Гість програми ділиться зворушливим особистим свідченням про подолання кризи, виховання чотирнадцяти дітей та силу молитви у часи важких випробувань.
У катехезі отець Віталій Храбатин продовжив аналіз книги Гілберта Кейта Честертона «Ортодоксія», зосередившись на темах матеріалізму, свободи та відповідальності людини. Священник пояснив, чому, за Честертоном, війни є наслідком людського вибору, а не Божої волі, та як втрата віри в Бога спонукає людину шукати інші об’єкти поклоніння.