Лариса Лавренюк: "Найбільше досягнення - коли ти розумієш, що те що ти робиш потрібно, його чекають і, зрештою, воно приносить свої результати..."

Незважаючи на всю свою зовнішню веселість, люди сковані страхом. Вони всіма засобами намагаються убезпечити себе від будь-яких бід і небезпек. Купують страховки від всяких мислимих нещасть і вважають, що вони стали невразливими для ударів долі. А що каже Святе Письмо? «Проклятий той, хто на людей покладається, а від Бога серце своє відвернув». Бо лиш у Бозі є справжня безпека. Ісус застерігає від оманливого забезпечення життя: «В одного багатого чоловіка рясно родила нива. Тож думав він, говорячи сам до себе: Що робити, коли не маю куди зібрати врожаю? І сказав: Зроблю так: розвалю свої клуні, збудую більші, зберу туди все [моє] збіжжя та моє добро і скажу своїй душі: Душе, маєш вдосталь добра, зібраного на багато років: спочивай, їж, пий, веселися... А Бог до нього промовив: Нерозумний, цієї ночі душу твою зажадають від тебе! А те, що ти приготував, кому воно буде? Так буває з тим, хто збирає для себе, але не багатіє для Бога» (Лк 12, 16–21).

Вже багато століть світом лунає крик про свободу. Послабити і розірвати всі зв’язки у праці та у сім’ї, в суспільстві та у державі. Та чи не криється тут неправильне розуміння свободи? Піддаватися будь-якій забаганці, виходити за всякі межі — це не свобода, а нестриманість. Служити Богу — ось що таке панування; з власної волі віддати себе Богу — це найвища свобода для християнина. Ісус сказав про справжню і хибну свободу: «Якщо ви будете перебувати в Моєму слові, тоді справді будете Моїми учнями і пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить! ...Знову й знову запевняю вас, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха» (Йн 8,31.32.34). Св. Павло навчає бути вільними у Христі: «Христос визволив нас для свободи, тож стійте в ній і не впрягайтеся знову в ярмо рабства... Адже ви, брати, покликані до свободи. Тільки б свобода ваша не стала причиною жити по-тілесному, але любов’ю служіть один одному» (Гал 5,1.13).

Правдивість у світі більше не цінується. Запанували брехня, викривлення і лицемірство. Кожен хоче здаватися тим, ким він не є. Хитре лукавство і безсоромне шахрайство всюди вихваляють як уміння жити, так що навіть віруючі заражені цією бідою. Христос був прозорим наче кришталь. В ньому не було жодного обману чи фальші. Правдивість у слові й ділі, правдивість будь-якою ціною — ось мета, яку собі ставить християнин. Ісус вимагає від нас: «Тож нехай же буде ваше слово «так» — так, «ні» — ні, а що більше цього, — те від лукавого» (Mт 5,37). Ісус викриває сатану як батька брехні: «Сказав їм Ісус: Якби Бог був вашим Отцем, ви полюбили б Мене, бо Я від Бога вийшов і прийшов, — не Сам від Себе прийшов, але Він Мене послав. Чому ви не розумієте Моєї мови? Бо ви не можете слухати Моїх слів. Ви від вашого батька — диявола, і ви хочете виконувати бажання вашого батька. Той був душогубом від самого початку і в істині не встояв, бо немає в ньому істини. Коли говорить неправду, тоді своє говорить, бо він неправдомовець і батько неправди» (Йн 8, 42–44).

Сп’яніння від пошуку задоволень охопило світ. Йому мало шуму і святкувань, щоб приховати свою внутрішню порожнечу. Християнин не зневажатиме справжньої радості; але вона в нього походить із середини. Тому йому не потрібно постійно заглушувати себе все новими і новими принадами. Про залежність від задоволень Ісус сказав: «Один чоловік був багатий, одягався в багряницю та вісон і розкішно бенкетував щодня. А другий — бідний, на ім’я Лазар, лежав перед його ворітьми в струпах і бажав насититися тим, що падало зі столу багатого; приходили пси й лизали його рани. Сталося, що бідний помер, і віднесли його ангели на лоно Авраама; помер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки аду, він звів свої очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, й закричав, гукаючи: Батьку Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоби змочив кінчик свого пальця у воді й охолодив мій язик, бо мучуся в цьому полум’ї! Та Авраам промовив: Сину, згадай, як ти одержував своє добро за свого життя, а Лазар — одне лихо. А тепер він тут втішається, ти ж — мучишся» (Лк 16,19–25). Застереження Апостола Якова: «Тепер слухайте, ви, багатії, плачте й ридайте над жахливими вашими злиднями, які надходять. Ваше багатство зотліло, а ваш одяг сточила міль. Ваше золото й срібло поржавіло, і їх іржа свідчитиме проти вас і з’їсть ваші тіла, як вогонь. Ви назбирали скарбів на останні дні» (Як 5,1–3).

Як легко сьогодні все губиться у сірій масі! Так легко зраджувати свої переконання, аби лишень не кидатися у вічі. Люди повторюють будь-який лозунг і наслідують найбезглуздішу моду просто тому, що так роблять інші. Але християнство хоче сформувати особистості, які би мали мужність йти проти течії. Ісус сказав про фарисеїв: «Залиште їх: це сліпі проводирі сліпих. А коли сліпий веде сліпого, то обидва впадуть у яму...» (Мт 15,14). «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, тому що ви зачиняєте Царство Небесне перед людьми: і самі не входите, і тим, які йдуть, не дозволяєте ввійти» (Мт 23, 13). Апостол Петро застерігає зберігати серед світу тверду християнську поставу: «Отже, Христос постраждав [за вас] тілом; і ви озбройтеся тією ж думкою, бо той, хто постраждав тілом, перестав грішити, щоб решту часу жити в тілі вже не за людськими пожаданнями, але за Божою волею. Адже достатньо минулого часу [життя], коли ви виконували волю язичників, жили в розпусті, у пожаданнях, у пияцтві, у пристрастях, у гульні та в беззаконному служінні ідолам. І вони тим дивуються, що ви не кидаєтеся разом в той вир розпусти, і зневажають вас. Вони дадуть звіт Тому, Хто готовий судити живих і мертвих!» (1 Пт 4, 1–5).