Memento Mori

Отець Олексій Самсонов, директор «Радіо Марія» розказував на службі про випадок, який стався з ним на дорозі до Одеси. Аварія: був збитий мотоцикліст. Він вилетів з мотоциклу і отримав травму черепу, яка в принципі є смертельною. Цей хлопець не збирався вмирати, він не знав, коли наступить його смерть. А ми не знаємо його подальшу долю, але точно  усвідомлюємо, що тема життя і смерті - актуальна для всіх. Немає жодного, кого смерть омине. Всі учасники ДТП просто стали на коліна і молилися. Не знаємо були вони віруючим чи ні, але чомусь в момент смерті не буває невіруючих.

Коли помирав мій дідусь, мені було десять років. В той час я гостював у нього: в шахтарському селищі Луганської області. В дорозі у дідуся стався інфаркт, всі дорослі побігли до нього, на край села, а ми, діти, самими залишилися в хаті. Ми поставали на коліна і почали молитися. Хто нас учив молитися в шахтарській сім’ї на Донбасі, в середині 90-років? Батьки, молоді інженери, ще так недавно – комсомольці, абсолютно нічого не знали про існування духовного світу. Звідки з дитячих сердець, в середовищі, позбавленому будь-якої християнської традиції, виринула молитва?

Перед обличчям смерті кожна людина визнає першочерговість питання душі і Бога. Можемо заховати, придушити в собі це велике прагнення і крізь усе життя пронести запеклий чи байдужий атеїзм, але що буде на порозі небуття?

Люди, які поверталися з потойбіччя клінічної смерті, часто описують стан, коли за один момент перед ними проноситься все життя. Не буду сперечатися чи захищати це твердження. Але, коли помирав від раку шлунку Стів Джобс - в той раз його ще витягнули - він зробив висновок, що існують справи набагато важливіші, ніж бізнес. Потім, в його промові до студентів Стенфордського університету він поділився досвідом смерті і усвідомленням, що насправді важливим.

Можна прийти до цих усвідомлень вже на смертному одрі і так само, як  розбійник на хресті промовити: «Господи, пом’яни мене у Царстві Твоїм». Про результат прохання гарантувати не стану, але можна покаятися і сподіватися на Божу любов, милосердя. Хоча в такому випадку змушені будемо констатувати, що життя пройшло марно, що ми пройшли повз наше покликання, не зазнали щастя, до якого були покликані у світ.