"Мене тричі намагалися вбити" - засновник маронітської спільноти в Україні

Я пам'ятаю дуже багато страшних моментів з війни, яка в активній фазі тривала в моїй країні з 1973 до 1990 року. Крики: "Лягай!", "біжи", "ховайся там" - чую до цих пір в голові.
Я тоді був дитиною. Був присутній елемент цікавості. О, обстріли! Значить ми не підемо в школу! Я народився в селі Хардін. Там є церква святого Хардіні - вчителя святого Шарбеля. Ось в тому храмі ми і ховалися. Він має невеликий об'єм - 20 квадратних метрів. До брами ми накидали мішків з піском, так переживали обстріли.
Коли я приїхав в Україну, одразу відчув - це інша країна. Я побачив різні речі, які є відсутніми в нашому суспільстві. Було дуже важко це приймати. Особливо важко зрозуміти відношення людей один до одного. Ці відношення надто сухі. Люди бояться один одного. В нашому суспільстві прийнято вітатися з людьми, особливо, коли людина тебе старша. В Україні я переживав шок! Я приїхав з іншої країни, мені треба багато запитувати, але коли я це робив, мені люди просто не відповідали, вони просто проходили далі. Навіть якщо не розумієш, принаймні реагуй, що мене бачиш!
Я відчував, що в Україні буде війна, ще у 2005 році. Я це сказав в Донецьку своїй дружині та її батькам. Чому я це відчув? Коли живеш в своєму домі, то бачиш, як валиться стіна. В Донецьку не було любові, навіть більше того: люди НІЧОГО не знають про країну в якій живуть! Вони не святкували, і не знали національних традицій, взагалі не розмовляли українською!
Щодо поїздки митрополита Мечислава МОКШИЦЬКОГО. Я дуже щасливий, що його візит на мою батьківщину відбувся! Ви пам'ятаєте, як семінаристи монастиря святого Хардіна вітали владику перед храмом? Вони йому співали! Це дуже великий знак пошани! Всі зустрічі відбулися в дуже теплій атмосфері. Мене дуже порадувала очна зустріч Патріарха Бутроса Башара аль-Раї з його преосвященством Мечиславом Мокшицьким. Я думаю, цей візит не був останнім. Не в залежності, коли в Україні з'явиться перший маронітський священик.
Мені здалося, що митрополиту найбільше сподобалася келія, де помер святий ШАРБЕЛЬ. Він з особливим трепетом стояв навколішки, і молився там. Відчувалося що йшов якийсь діалог...