"Ми не зможемо зрозуміти всього великого Її страждання, бо не досягаємо всієї повноти Її любові", - о.Кшиштоф Бузіковський

Святий апостол Павло вказує, що Ісус Христос принизив Себе Самого, прийнявши звичайне людське життя і ставши слухняним аж до смерті. Богородиця є першою, хто наслідує Ісуса Христа, тому доля Матері й Сина не може бути роз'єднана — Вона повністю розділяє з Ним це приниження та страждання. Живучи у звичайних історичних і політичних умовах, Ісус відмовився від демонстрації всемогутності й не мав жодних земних привілеїв. Так само й Марія проходила через усі життєві випробування без жодних людських чи соціальних привілеїв.

Страждання Богородиці охоплюють усю місію Ісуса Христа, а не лише момент її стояння під Хрестом на Голгофі. Ще під час пожертвування Ісуса у храмі праведний Симеон прорік, що душу Марії прошиє меч. Водночас Бог, передбачаючи цей меч, закликає Богородицю до радості: під час Благовіщення ангел вітає її словом «Радуйся» та закликає «Не бійся». Ці слова супроводжували та зміцнювали Марію протягом усього її життя. Велич її страждання неможливо осягнути до кінця, адже воно пропорційне повноті її любові: чим більша любов людини, тим більшим є біль за дитину.

Страждання Марії можна умовно поділити на: страждання у вірі, надії та любові. «Розп’ята віра» Марії гартувалася у щоденній бідності та скромності. Одним із найглибших джерел болю для Богородиці було те, як люди ставилися до місії Її Сина. Марія досвідчувала плітки та підозрілі погляди з боку їх оточення. Найбільшим стражданням стало те, про що пише апостол Йоан: «Слово прийшло до своїх, а свої Його не прийняли». Нерозуміння місії Ісуса доходило навіть до близьких і родичів, які вважали, що Він відійшов від здорового глузду.