Наставництво: шлях лідера

  Люди старшого покоління нерідко жаліються на молодих. «Молодь не рахуються з нами», - говорять досвідчені, такі слова можуть пролунати з вуст розгублених батьків будь-якого віку. Чому так сталося? Чому немає поваги? 
Можна називати причини до безкінечності, але я хочу зосередитися  на одній: можливо старше покоління не дозріло до рівня мудрого наставника, і хоче мати повагу авансом лише за те, що вони старші. Біблія нас навчає поважати старших, при цьому не додає – лише мудрих. Я також не хочу дорікати, радше констатую стан справ і запрошую поглянути на проблему з іншої сторони. Все це стосується наставництва. Це великий дар, який дозволяє лідеру насправді досягати великих результатів і виконувати свої цілі на глобальному масштабі. Наприклад, французький імператор Наполеон зумів розвинути в собі дар помічати і розвивати людей.  «Узурпатор», «корсиканець» - так називали Наполеона в цивілізованій Європі, він зруйнував віковічні устої, збудив багато воєн на континенті, але мав надзвичайну любов своєї армії. І саме завдяки цій любові «всім Європам назло» досяг вершин могутності. Зараз ми не говоримо про Наполеона, як про беззастережний приклад для наслідування. Лише споглядаючи на його історії життя, хочемо проілюструвати силу наставництва. Наполеон, проходячи між рядами своїх відданих вояків, міг зупинитися перед простим солдатом і розпитувати про його життя, сім’ю, дітей, турботи. Потім на наступних військових оглядах  він підходив до цього солдата, вже називаючи його по імені. Він пам’ятав історію простого вояка. А в армії таких було тисячі тисяч. В кожному простому служивому міг побачити людину зі своїми прагненнями, достоїнством, амбіціями. Недаремно Наполеон любив повторювати, що у похідному мішку кожного солдата лежить маршальський жезл. Треба лише його звідти видобути. Як не любити такого полководця? І Його любили, за нього проливали кров і здобували потужні перемоги. Військові стратеги скажуть, що перемоги Бонапарта - це свідчення його військового генія, але ми знаємо, що він був прекрасним наставником. І багато його маршалів походили з простого люду, вони відзначилися в численних битвах і отримали свій жезл.  Якщо політичні, суспільні та християнські ватажки навчаться не утилітарно використовувати людей в своїх цілях, як матеріал, але розвивати їх – такі лідери  зможуть досягати своїх цілей в більшому масштабі, в глобальному якісно новому вимірі. Врешті решт, що робив Ісус? Він просто виховав дванадцятьох, а вони вже привели весь світ до Церкви.