Олена Чебанюк: "Традиціям нашого народу притаманна надзвичайно велика і різноманітна обрядів і символізму, тісно пов’язаних із святкуванням Великодня..."

Незважаючи на всю свою зовнішню веселість, люди сковані страхом. Вони всіма засобами намагаються убезпечити себе від будь-яких бід і небезпек. Купують страховки від всяких мислимих нещасть і вважають, що вони стали невразливими для ударів долі. А що каже Святе Письмо? «Проклятий той, хто на людей покладається, а від Бога серце своє відвернув». Бо лиш у Бозі є справжня безпека. Ісус застерігає від оманливого забезпечення життя: «В одного багатого чоловіка рясно родила нива. Тож думав він, говорячи сам до себе: Що робити, коли не маю куди зібрати врожаю? І сказав: Зроблю так: розвалю свої клуні, збудую більші, зберу туди все [моє] збіжжя та моє добро і скажу своїй душі: Душе, маєш вдосталь добра, зібраного на багато років: спочивай, їж, пий, веселися... А Бог до нього промовив: Нерозумний, цієї ночі душу твою зажадають від тебе! А те, що ти приготував, кому воно буде? Так буває з тим, хто збирає для себе, але не багатіє для Бога» (Лк 12, 16–21).

Вже багато століть світом лунає крик про свободу. Послабити і розірвати всі зв’язки у праці та у сім’ї, в суспільстві та у державі. Та чи не криється тут неправильне розуміння свободи? Піддаватися будь-якій забаганці, виходити за всякі межі — це не свобода, а нестриманість. Служити Богу — ось що таке панування; з власної волі віддати себе Богу — це найвища свобода для християнина. Ісус сказав про справжню і хибну свободу: «Якщо ви будете перебувати в Моєму слові, тоді справді будете Моїми учнями і пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить! ...Знову й знову запевняю вас, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха» (Йн 8,31.32.34). Св. Павло навчає бути вільними у Христі: «Христос визволив нас для свободи, тож стійте в ній і не впрягайтеся знову в ярмо рабства... Адже ви, брати, покликані до свободи. Тільки б свобода ваша не стала причиною жити по-тілесному, але любов’ю служіть один одному» (Гал 5,1.13).

Правдивість у світі більше не цінується. Запанували брехня, викривлення і лицемірство. Кожен хоче здаватися тим, ким він не є. Хитре лукавство і безсоромне шахрайство всюди вихваляють як уміння жити, так що навіть віруючі заражені цією бідою. Христос був прозорим наче кришталь. В ньому не було жодного обману чи фальші. Правдивість у слові й ділі, правдивість будь-якою ціною — ось мета, яку собі ставить християнин. Ісус вимагає від нас: «Тож нехай же буде ваше слово «так» — так, «ні» — ні, а що більше цього, — те від лукавого» (Mт 5,37). Ісус викриває сатану як батька брехні: «Сказав їм Ісус: Якби Бог був вашим Отцем, ви полюбили б Мене, бо Я від Бога вийшов і прийшов, — не Сам від Себе прийшов, але Він Мене послав. Чому ви не розумієте Моєї мови? Бо ви не можете слухати Моїх слів. Ви від вашого батька — диявола, і ви хочете виконувати бажання вашого батька. Той був душогубом від самого початку і в істині не встояв, бо немає в ньому істини. Коли говорить неправду, тоді своє говорить, бо він неправдомовець і батько неправди» (Йн 8, 42–44).

Сп’яніння від пошуку задоволень охопило світ. Йому мало шуму і святкувань, щоб приховати свою внутрішню порожнечу. Християнин не зневажатиме справжньої радості; але вона в нього походить із середини. Тому йому не потрібно постійно заглушувати себе все новими і новими принадами. Про залежність від задоволень Ісус сказав: «Один чоловік був багатий, одягався в багряницю та вісон і розкішно бенкетував щодня. А другий — бідний, на ім’я Лазар, лежав перед його ворітьми в струпах і бажав насититися тим, що падало зі столу багатого; приходили пси й лизали його рани. Сталося, що бідний помер, і віднесли його ангели на лоно Авраама; помер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки аду, він звів свої очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, й закричав, гукаючи: Батьку Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоби змочив кінчик свого пальця у воді й охолодив мій язик, бо мучуся в цьому полум’ї! Та Авраам промовив: Сину, згадай, як ти одержував своє добро за свого життя, а Лазар — одне лихо. А тепер він тут втішається, ти ж — мучишся» (Лк 16,19–25). Застереження Апостола Якова: «Тепер слухайте, ви, багатії, плачте й ридайте над жахливими вашими злиднями, які надходять. Ваше багатство зотліло, а ваш одяг сточила міль. Ваше золото й срібло поржавіло, і їх іржа свідчитиме проти вас і з’їсть ваші тіла, як вогонь. Ви назбирали скарбів на останні дні» (Як 5,1–3).

Як легко сьогодні все губиться у сірій масі! Так легко зраджувати свої переконання, аби лишень не кидатися у вічі. Люди повторюють будь-який лозунг і наслідують найбезглуздішу моду просто тому, що так роблять інші. Але християнство хоче сформувати особистості, які би мали мужність йти проти течії. Ісус сказав про фарисеїв: «Залиште їх: це сліпі проводирі сліпих. А коли сліпий веде сліпого, то обидва впадуть у яму...» (Мт 15,14). «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, тому що ви зачиняєте Царство Небесне перед людьми: і самі не входите, і тим, які йдуть, не дозволяєте ввійти» (Мт 23, 13). Апостол Петро застерігає зберігати серед світу тверду християнську поставу: «Отже, Христос постраждав [за вас] тілом; і ви озбройтеся тією ж думкою, бо той, хто постраждав тілом, перестав грішити, щоб решту часу жити в тілі вже не за людськими пожаданнями, але за Божою волею. Адже достатньо минулого часу [життя], коли ви виконували волю язичників, жили в розпусті, у пожаданнях, у пияцтві, у пристрастях, у гульні та в беззаконному служінні ідолам. І вони тим дивуються, що ви не кидаєтеся разом в той вир розпусти, і зневажають вас. Вони дадуть звіт Тому, Хто готовий судити живих і мертвих!» (1 Пт 4, 1–5).