Отець Георгій Коваленко про заборону в служінні священиком, військову освіту отця Андрія Ткачова і те, як патріарх Кирило завадив отримати Томос Україні у 2008 році

«Я до останнього сподівався, що буде почутий заклик до того, щоб замість війни юрисдикцій в Україні було б мирне співіснування двох православних юрисдикцій — ПЦУ, яка визнана сьогодні Вселенським православ’ям, і УПЦ МП… Відповіддю на це, очевидно, стала заборона у священнослужінні».

***

«Діалогу не було. Ми робили публічні заяви, ми були відкриті до діалогу і не приховували своєї позиції. Повідомлення (про заборону — ред.) я отримав від канцелярії голосом семінариста…»

***

«Думаю, що указ про заборону не має жодного сенсу, тому що ще 11 жовтня Вселенський патріархат визначив статус усіх православних в Україні. І питання в тому, визнаємо ми рішення Вселенського православ’я чи ми визнаємо рішення московського православ’я? Я серед тих, хто визнає рішення Вселенського православ’я».

***

«Ми бажаємо залишатися в єдності зі Вселенським православ’ям, з Православною Церквою України і хотіли б залишатися в єдності з тими священиками і вірними Московського патріархату, які будуть до цього відкриті».

***

«Я перейшов до Православної Церкви України. Хоча мені не подобається термін «перехід». Мета — єдність усіх православних українців. З 90-х років у мене була ідентичність: я священик києвоцентричної церкви, де Предстоятелем є Київський митрополит і яка є в єдності зі Вселенським православ’ям. Ця ідентичність не змінилася».

***

«Той процес, який відбувається, не варто вимірювати словом «перехід». Тоді ми узаконюємо розділення, а питання в єдності».

***

«Я зараз сміливо кажу «Московський патріархат в Україні», бо вважаю, що ті, хто ідентифікують себе як Українська Православна Церква, вони вже або в єдності з ПЦУ, або на шляху до цього. Принаймні, вони не є частиною пропаганди, яка риє нову яму розділень».

***

«Я готовий приймати іншу точку зору, але не готовий сприймати риторику Другої світової війни. Я до цього ставлюся як до частини гібридної війни».

***

«За часів Блаженнішого митрополита Володимира ми позиціонували себе як церкву, яка дозволяє існувати в собі різним точкам зору і намагається об’єднати цих людей на підґрунті церкви і єдності зі Вселенським православ’ям. Тому для нас неприйнятний той розрив, на який іде Москва щодо Константинополя».

***

«Дуже багато змінилося в медіапросторі після початку війни, з 2014 року. Це вже інша реальність, інші виклики. Мені здається, що не завжди позиція офіційних спікерів Московського патріархату була вдалою».

***

«Я багато чув про співпрацю священиків і ієрархів з радянським КДБ. Перейменована структура нікуди не зникла. Щодо ієрархів, які зараз співпрацюють, важко сказати. Але цікавий момент: Московський патріарх перебуває під цілодобовою охороною чи то ФСБ чи ФСО. В мене питання: це охорона чи варта? Коли зараз у деяких ієрархів Московського патріархату з’являються охоронці, які їх постійно супроводжують, в мене питання: чи не під вартою і вони? Але це питання вибору людини».

***

«Для мене тема статків з одного боку нецікава, а з іншого — болісна. Тому що церква засвідчила, що вона не здатна впоратися зі спокусами. Коли люди були готові і жертвувати, і допомагати, церковна ієрархія часто виявлялася слабкою перед спокусами владою і грошима. І перестала навіть вважати нескромність і розкіш чимось неприроднім».

***

«Це спадок радянський, коли ієрархами часто ставали люди, завданням яких був не стільки розвиток церкви, скільки її дискредитація. Радянська влада, яка розуміла, що не може церкву знищити, обрала інший варіант: ієрархами, священиками ставили людей, які в тому числі дискредитували церкву собою і своєю поведінкою. І ці люди виховували наступні покоління».

***

«Місія Андрія Ткачова завершилася тут (в Україні — ред.), і людина поїхала туди, звідки вона є і частиною якого світу вона є».

***

«Для мене певна загадка, як і звідки з’явився Вадим Новинський. Як він став таким вагомим, це пройшло повз мене. Але це було в той період, коли Блаженніший хворів. Він, скоріше, був тим, хто підтримав і сприяв підвищенню митрополита Антонія. Це відбувалося на тлі спроби Януковича відправити Блаженнішого на спокій. А ваги він набрав після обрання митрополита Онуфрія».

***

«Була історія 2008 року — приїзд Вселенського Патріарха. Президент запрошував його зі згоди Блаженнішого і Блаженніший запрошував зі свого боку Вселенського Патріарха. І в той момент о. Миколай Балашов, який був помічником митрополита Кирила (Гундяєва — ред.) робить дуже гучну заяву, що Вселенський Патріарх не може приїжджати в Київ і це взагалі територія Московського патріархату. І почався тиск: ви не маєте приймати Вселенського, зустрічатися з ним. Блаженніший сказав: «Ні!»

Зустріч відбулася. Тоді пропонувалася модель, за якої в Україні постануть дві юрисдикції: одна — Московського патріархату. Інша — або автокефальна, або Константинопольського патріархату. Проти цієї моделі був патріарх Філарет.

Відбулася зустріч, вперше після конфлікту в Естонії, між патріархом Олексієм і патріархом Варфоломієм у нас в митрополії. Наскільки я розумію, вони домовилися, що Московський патріархат повертається до загальноправославних комісій, структур. Фактично розмінною монетою стала Україна, патріарх Олексій пообіцяв, що він бере участь у підготовці Всеправославного Собору. А історія зі статусом зависла…»

***

«Я в митрополії останній раз був на початку 2015 року. Я в цих кабінетах і коридорах не ходжу, не цікавлюся і весь час займався своєю справою — розбудовою Відкритого православного університету. Хто керує (церквою — ред.)? Ви можете побачити синхронність, коли заяви з московського Синоду і київського Синоду Московського патріархату не відрізняються. То хто виконує цю місію тут, в Києві, яка різниця? Ми бачимо певне зовнішнє управління».

Текст: orthodoxy.org.ua