Отець Петро КУРКЕВИЧ: "Перша моя миротворча місія відбулася в дитинстві! Захищав комарів від свого батька!"

- Часто мої служителі на Школі сваряться між собою. Хочуть мене налаштувати один проти одного.-Пригадує священик.- Як батько прагну вчитися любити всіх! Не хочу входити в опозицію до будь-кого. Сатана любить створювати конфлікти, розколи. Він відпочатку цим займався! Згадую одну таку розмову зі своєю наближеною служителькою. Вона говорила мені. - Або ви з нами, або проти нас. - Я відповів, -  що не буду чи з ними, чи з вами, але - зі всіма! Чи можливо одразу всіх примирити? Ні! Треба трішки постаріти. Чоловіки мають позбутися з віком того тестостерону, темпераменту. Наприклад, мій тато. В молодості був агресивний, а зараз, хоч до рани клади! У моєї матері відбулося навпаки. Чому у жінок так? НЕЗНАЮ. Але думаю, що всеодно, не треба одразу кидатися в бій. 
Є така радість - що коли я можу любити всіх, то я є трішки, як Бог! Коли входимо у миротворчість, Бог нас усиновлює. Це моє, таке, приватне богослів'я.
Образи важко простити одразу. Час допомагає, якщо кривда невелика. Якщо зранення глибше - напочатку треба сконстатувати, сказати собі: "ТАК, він мене боляче образив. Він свинюшка". - Далі, психологи радять: подумати, у якій родині мій винуватець зростав, яка у нього біографія? А може, я не у всьому був правий? Раптом виявляється, що і я є свинюшка. Так ми вже з моїм винуватцем стаємо в одному ряду... Тоді Ісус Христос, як би говорить: "Подивися - ви схожі. Прости йому. Дай мені розібратися, не суди!" Якщо ми приймаємо таке, то стаємо миротворцями!
Якщо ж нам довелося бути третьою стороною, слід пам'ятати: миротворець має бути СПРАВЕДЛИВИМ. Він має чітко бачити пригніченного і агресора. Не можна робити мир штучно, пропонуючи явно ображеному все забути і віддати. Духівник не має права лише говорити ворожуючим сторонам: "Моліться за це". То ж ясно, що треба молитися! Але що робити, коли в обох в руках ніж, і вони готові вбити один одного. Треба радикальніше допомагати!