Єпископ Василій Тучапець: "Чим Вифлеємська Зірка зацікавила волхвів?"

У черговому випуску циклу «Православне політичне богослов’я» отець Петро Лопатинський розглядає складні стосунки між церквою та державою в Російській імперії XIX — на початку ХХ століття. Програма показує, як ідеї Соловйова, Бердяєва та Булгакова формували мислення епохи й окреслили духовні кризи, що вибухнули у 1917 році.

У програмі «У ваших намірах» с. Марта Мешко та с. Вероніка Вигівська, Марійні сестри Чудотворного Медальйона в Україні, розповідають про святкування Всеукраїнського Дня бідних, яке цього року вперше організувала в Римі Вінкентійська родина, до якої належать і богопосвячені особи, і миряни з усього світу.

Незважаючи на всю свою зовнішню веселість, люди сковані страхом. Вони всіма засобами намагаються убезпечити себе від будь-яких бід і небезпек. Купують страховки від всяких мислимих нещасть і вважають, що вони стали невразливими для ударів долі. А що каже Святе Письмо? «Проклятий той, хто на людей покладається, а від Бога серце своє відвернув». Бо лиш у Бозі є справжня безпека. Ісус застерігає від оманливого забезпечення життя: «В одного багатого чоловіка рясно родила нива. Тож думав він, говорячи сам до себе: Що робити, коли не маю куди зібрати врожаю? І сказав: Зроблю так: розвалю свої клуні, збудую більші, зберу туди все [моє] збіжжя та моє добро і скажу своїй душі: Душе, маєш вдосталь добра, зібраного на багато років: спочивай, їж, пий, веселися... А Бог до нього промовив: Нерозумний, цієї ночі душу твою зажадають від тебе! А те, що ти приготував, кому воно буде? Так буває з тим, хто збирає для себе, але не багатіє для Бога» (Лк 12, 16–21).

Вже багато століть світом лунає крик про свободу. Послабити і розірвати всі зв’язки у праці та у сім’ї, в суспільстві та у державі. Та чи не криється тут неправильне розуміння свободи? Піддаватися будь-якій забаганці, виходити за всякі межі — це не свобода, а нестриманість. Служити Богу — ось що таке панування; з власної волі віддати себе Богу — це найвища свобода для християнина. Ісус сказав про справжню і хибну свободу: «Якщо ви будете перебувати в Моєму слові, тоді справді будете Моїми учнями і пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить! ...Знову й знову запевняю вас, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха» (Йн 8,31.32.34). Св. Павло навчає бути вільними у Христі: «Христос визволив нас для свободи, тож стійте в ній і не впрягайтеся знову в ярмо рабства... Адже ви, брати, покликані до свободи. Тільки б свобода ваша не стала причиною жити по-тілесному, але любов’ю служіть один одному» (Гал 5,1.13).

Правдивість у світі більше не цінується. Запанували брехня, викривлення і лицемірство. Кожен хоче здаватися тим, ким він не є. Хитре лукавство і безсоромне шахрайство всюди вихваляють як уміння жити, так що навіть віруючі заражені цією бідою. Христос був прозорим наче кришталь. В ньому не було жодного обману чи фальші. Правдивість у слові й ділі, правдивість будь-якою ціною — ось мета, яку собі ставить християнин. Ісус вимагає від нас: «Тож нехай же буде ваше слово «так» — так, «ні» — ні, а що більше цього, — те від лукавого» (Mт 5,37). Ісус викриває сатану як батька брехні: «Сказав їм Ісус: Якби Бог був вашим Отцем, ви полюбили б Мене, бо Я від Бога вийшов і прийшов, — не Сам від Себе прийшов, але Він Мене послав. Чому ви не розумієте Моєї мови? Бо ви не можете слухати Моїх слів. Ви від вашого батька — диявола, і ви хочете виконувати бажання вашого батька. Той був душогубом від самого початку і в істині не встояв, бо немає в ньому істини. Коли говорить неправду, тоді своє говорить, бо він неправдомовець і батько неправди» (Йн 8, 42–44).