Притча про братерську любов

                                   Притча "Зерно любові"
Два брати вели спільне господарство. Один був одружений і мав багато дітей. Другий жив одинаком. Та плоди своєї праці й прибутки вони завше ділили порівну. Одного дня самотньому братові спало на думку таке: «Це несправедливо, що ми з братом ділимо врожай і прибутки порівну. Я ж бо живу самотньо, і потреби мої вельми скромні». Відтак він щоночі витягував з власної комори мішок зерна, прокрадався до братової стодоли й залишав його там.

Тим часом і одружений брат міркував собі: «Це несправедливо, що ми з братом ділимо врожай і прибутки порівну. Врешті-решт, я людина сімейна, маю дружину, яка піклується про мене, маю дітей, котрі піклуватимуться про мене в майбутньому. А мій брат не має нікого, хто дбав би про його майбутнє, про його старість». Тому щоночі він також брав мішок зерна й крадькома підкидав до братової комори. Обидва разом сушили собі голову, чому їхнього збіжжя ніколи не маліє, і, нарешті, однієї ночі зустрілися в темряві. Тоді й збагнули, що власне, діється. Скинули мішки з плечей і міцно, по-братськи обнялися.