Проповідь кардинала П'єтра Пароліна в храмі святого Олександра в Києві

Ваша Держава, але також й всі інші країни світу, борються проти нечесності,несправедливого багатства, розкрадання суспільних благ заради збільшення особистих статків. Корупція та концентрація грошей у руках небагатьох осібстоять, напевно, серед головних причин зубожіння народів, знищення свободи,руйнування мрій про кращий світ та право на життя для всіх.І ми, християни, повинні завжди боротися та діяти заради досягнення справедливості, — проте ніколи не використовуючи насильство.Але водночас ми покликані відкинути прив’язаність до себе самих, якакриється в наших серцях, а тому становить перешкоду для нашої свободи. Босвобода розпочинається в серці. Можна проповідувати справедливість, але всередині самих себе бути жертвами ревнощів, заздрощів, прагнення успіху забудь-яку ціну. Тож навіщо тоді цей наш протест?Меч, який вбиває узурпаторку в першому читанні, це той меч, який мимаємо використати для того, аби визволитися від наших поневолень, від брехніпро себе самих, виправданої стількома гарними словами.Маємо зробити чистим наше око, тобто наш погляд на нас самих та наінших. Маємо зробити наш погляд чистим, прозорим, без прихованих інших цілей.І це повинні передусім зробити ми, єпископи, пресвітери, ченці та черниці.Ми ризикуємо більше за всіх, бо нас цінують і шанують, а тому ми вважаємо, ніби стоїмо понад будь-яким судженням і часто дозволяємо собі речі, які викликаютьзбурення серед малих цього світу: багатство, яке нам не личить, гордістьі пихатість з приводу влади, яка нам була надана, — стиль життя, який Папа Франциск називає «світським».Дорогі брати та сестри,міль, іржа нищать усі ці наші фальшиві багатства. Чи це будуть великі гроші корупціонерів, чи хвора прив’язаність до того, що наше, до посад, до почестей, доперших місць.Аби знайти справжню свободу, ми повинні підвести погляд до неба: наш скарб там, це Божа любов. Любов настільки безкорислива, що привела Господарядо втрати всього, аж Він був розп’ятий на хресті, посеред плювків та насмішок,аби залишитися вірним цій любові та спасти нас.Все те, що нас віддаляє від цього Бога, що чекає нас на небесах, післяз авершення небагатьох днів нашого земного існування, належить відтяти мечем та відокремити від себе. Також і тому, що все це відбирає в нас час та сили. Наші розчарування та наші мізерні бажання заважають нам шукати те, що небесне, дочого ми призначені від початку світу і що має нескінченно більше значення відтого, що збираємо тут, на цій землі.Смерть вашого архієпископа Петра, пастиря цієї Дієцезії, яка настала несподівано кілька днів тому, на 51 році життя, — це ще один заклик, зверненийдо нас Господом. Молимо Отця, щоби Владика зміг отримати свій скарб нанебесах; але з цієї події маємо видобути урок, аби почуватися, кожного дня,простими паломниками на цій землі, яка є тільки маленьким містком між двоманескінченостями, де перебуває Бог.І таким чином ми відкриємо, що скарб, яким є Бог, настільки прекрасний, ажробить спокійними також і дні цього нашого земного життя.Євхаристія, яку звершуємо, дарує нам Хліб небесний. У ньому, в Ісусі, якийжертвує себе нам, ми вже маємо завдаток небесного скарбу, добро, яке ніхто неможе в нас відібрати та що становить намет Еммануїла, поставленого на полі нашої земної історії.17 червня 2016