Самотність може бути благословенною

У черговому випуску циклу «Православне політичне богослов’я» отець Петро Лопатинський розглядає складні стосунки між церквою та державою в Російській імперії XIX — на початку ХХ століття. Програма показує, як ідеї Соловйова, Бердяєва та Булгакова формували мислення епохи й окреслили духовні кризи, що вибухнули у 1917 році.

"Витривалість і наполегливість у молитві призводять до дружби з Богом, але не всі можуть досягнути її", - місіонер-облат Непорочної Діви Марії, отець Кшиштоф Бузіковський

"Наша молитва має бути сповнена дитячої довіри, а не жебрацьких вимог", - отець Роман Василів, настоятель парафії Святої Анни УГКЦ (м. Борислав).

"Спадщина віри для наступного покоління формується двома поколіннями раніше". Про причини для існування надії в житті людини розповідає отець-кармеліт Санктуарію Матері Божої Бердичівської, Рафал Мишковський.

Вже багато століть світом лунає крик про свободу. Послабити і розірвати всі зв’язки у праці та у сім’ї, в суспільстві та у державі. Та чи не криється тут неправильне розуміння свободи? Піддаватися будь-якій забаганці, виходити за всякі межі — це не свобода, а нестриманість. Служити Богу — ось що таке панування; з власної волі віддати себе Богу — це найвища свобода для християнина. Ісус сказав про справжню і хибну свободу: «Якщо ви будете перебувати в Моєму слові, тоді справді будете Моїми учнями і пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить! ...Знову й знову запевняю вас, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха» (Йн 8,31.32.34). Св. Павло навчає бути вільними у Христі: «Христос визволив нас для свободи, тож стійте в ній і не впрягайтеся знову в ярмо рабства... Адже ви, брати, покликані до свободи. Тільки б свобода ваша не стала причиною жити по-тілесному, але любов’ю служіть один одному» (Гал 5,1.13).