Що робити, якщо ваш підліток каже: "Я не вірю в Бога"?

«Я не вірю в Бога» не виникає в підлітка спонтанно. Коли дитина перестає молитися, шукає виправдання, щоб не йти до церкви, втрачає інтерес до справжніх цінностей — це можуть бути передвісники того, що вона відходить від віри.

Часто батьки, самі того не усвідомлюючи, шкодять підлітку тиском, залякуванням пеклом чи нав’язаним почуттям провини. «Підліток тестує світ дотиком», — згадує одного психолога о. Тарас. Відхід від усталених істин не означає, що підліток перестав вірити в Бога. Молода людина прагне самостійно перевірити, чи є ця істина правдивою, і часто своїм «криком» намагається отримати відповідь у пошуках Бога.

Показова релігійність батьків — коли тато й мама ходять до церкви, але вдома немає миру — може приводити підлітка до сумнівів і внутрішніх протиріч у вірі. Отець Тарас радить не сварити дитину, а ставитися до її «крику», до заперечення образу Бога, як до потреби самостійного пошуку. Він заохочує насамперед проаналізувати власне релігійне життя. Дітям важливо бачити живий приклад віри у своїй родині.

Коли апостол Петро пішов по воді до Ісуса, він побачив хвилю й почав тонути — він утратив зв’язок з Ісусом, переставши дивитися на Нього (Мт. 14:29–30). Так само й у стосунках із підлітком важливо зберігати зв’язок та не втрачати контакт із молодою особою.

Через ділення історіями зі Святого Письма, спільний перегляд релігійних фільмів, а також участь у волонтерстві, що проявляє любов і милосердя до ближнього, о. Тарас радить будувати діалог із підлітком. Це допоможе йому у власному пошуку Бога та пізнанні правдивої віри у сучасному світі.