Стамбульська конвенція: чому ми проти ратифікації

1.Що таке Стамбульська конвенція? 

Стамбульська конвенція – це міжнародна угода Ради Європи щодо домашнього насильства. Повна назва документу звучить як Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Стамбульська конвенція стала відкритою до підписання у 2011 році. 

У цьому ж році Стамбульську конвенцію підписала Україна. Проте для того аби вона стала частиною законодавства її необхідно ратифікувати. Стамбульську конвенцію підписали, але не ратифікували такі країни ЄС як: Болгарія, Чехія, Угорщина, Литва, Латвія, Словаччина та Велика Британія.Слід зазначити, що кожна держава, яка підписала міжнародний договір, має суверенне право не надавати згоду на його обов’язковість, тобто не ратифіковувати. Країни Європи відмовляються ратифікувати Стамбульську Конвенцію, як таку, що йде в розріз із національним законодавством та національними інтересами.

Наприклад, Болгарський Конституційний суд оголосив Стамбульську конвенцію неконституційною у 2018 році.
Нещодавно парламент Угорщини під час голосування не підтримав ратифікацію конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству.

Польща хоче скасувати Стамбульську конвенцію через наявність в ній гендерної ідеології.

Попри те, що Стамбульську конвенцію позиціонують як інструмент для захисту жінок від домашнього насильства, її положення містять ряд небезпек як і для самих жінок, так і для суспільства в цілому.

2. Дискримінація: викривлення поняття. Стамбульська конвенція передбачає заборону на дискримінацію. За визначеними ознаками. Серед підстав для дискримінації Рада Європи включає:гендер, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність. Цим вона фактично підвищує статус ЛГБТ та надає їм додаткові права. І реалізовувати ці права вони будуть за гроші українських платників податків.

3. Руйнування сімейних цінностей.
Наразі Конституція України, Сімейний кодекс визначають шлюб як союз чоловіка та жінки. Відповідно діти мають право на виховання в сім’ї, де є мама і тато.Стамбульська конвенція несе ризик легалізації одностатевих шлюбів. 
ЛГБТ говорить, що держава порушує їх право на сім’ю, бо чоловік з чоловіком чи жінка з жінкою в Україні не можуть укласти шлюб, не можуть усиновити дитину. Тож можем спрогнозувати як будуть в майбутньому вирішені спори про відмову укласти шлюб між ЛГБТ парою, якщо буде закладена дискримінація на основі сексуальної орієнтації.

4. Секс-уроки в школах. Стаття 14 Стамбульської конвенції передбачає включення адаптованого до рівня розвитку учнів навчального матеріалу з таких питань, як рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, вирішення конфліктів у міжособистісних стосунках без застосування насильства, насильство стосовно жінок за гендерною ознакою та право на особисту цілісність, у формальні навчальні плани на всіх рівнях навчання.

Тобто, якщо Україна ратифікує Стамбульську конвенцію в такому вигляді як вона є, то поняття гендер, сексуальна орієнтація, гендер на ідентичність стануть частиною українського законодавства. Є рекомендації на виконання Конвенції запровадження на всіх рівнях освіти обов’язкові шкільні предмети з урахуванням віку, пов’язані з комплексною сексуальною просвітою, включно з темами сексуального та репродуктивного здоров’я і прав, відповідальної сексуальної поведінки, запобігання раннім вагітностям та профілактики хвороб, що передаються статевим шляхом. Учителі на різних рівнях мають пройти спеціальне навчання щодо правильного подання інформації з урахуванням віку. 

В контексті нового поняття «гендер», яке підміняє поняття біологічної статі, дітям будуть на державному рівні розповідати про вільний вибір статі та сексуальної орієнтації.
Якщо зараз є спроби, інколи успішні по впровадженню таких уроків сексуальної освіти громадськими активістами із ЛГБТ спільноти, які школа чи батьки можуть блокувати, то після ратифікації Стамбульської конвенції такі уроки будуть впроваджені як обов’язкові, будуть частиною навчальної програми на всіх рівнях освіти від початкової до вищої.

Чи не є такі уроки сексуального виховання розбещенням неповнолітніх? В Україні існує кримінальна відповідальність за розбещення дітей, яке передбачає не лише фізичне розбещення, яке зазвичай уявляються собі коли говорять на цю тему, а й інтелектуальне розбещення – тобто передчасне викликання сексуального інтересу у дитини, подача сексуальної інформації раніше віку, ніж дитина може таку інформацію сприйняти, а також подача такої інформації, що може зашкодити психіці дитини.

З наукових джерел нам відомо, що дитина від народження до 18-25 років проходить кілька етапів психосексуального розвитку. Це певні закони розвитку психіки дитини. Спочатку дитина формує уявлення про те чи вона дівчинка чи вона хлопчик і знаходить цьому підтвердження. Тобто дитина не народжується із розумінням своєї статі. Вона його засвоює під час дорослішання. 

Далі у дитини закріплюються стереотипи статево-рольової поведінки, які у кожній культурі можуть відрізнятись, формуються певні паттерни поведінки – фемінні чи маскулінні. І третім етапом є формування психосексуальної орієнтації - визначають вибір об’єкту потягу, особливості реалізації свого сексуального потягу, а також, набір дій, які будуть забезпечувати статеве життя.

5. Чи є Стамбульська конвенція панацеєю від насильства? Найдоречнішим розглядати Стамбульську конвенцію з точки зору чи дійсно вона є дієвим інструментом у боротьбі із домашнім насильством. І чи зупинить домашнє насильство як таке боротьба з ним, чи не ефективніше ставити акцент на боротьбі із причиною сімейного насильства, аніж з наслідками? Будь-який закон спрямований на боротьбу із сімейним насильством лікує симптом, але не зачіпає корінь проблеми. Стамбульська конвенція говорить, що насильство щодо жінки існує лише тому, що вона жінка, що у суспільстві є певні стереотипи, через які жінки є пригнобленими і зазнають насильство, а суспільство схвалює насильство. А чоловіки, які вчиняють насильство ніби-то не розуміють, що вони вчиняють правопорушення.

В документі немає жодної згадки про те, що основним джерелом насильства є алкогольна чи наркотична залежність, сексуалізація образу жінки, пропагування агресії у Засобах масової інформації, руйнування моральних норм у суспільстві, індустрія порнографії, сексуальної експлуатації жінок.Так, домашнє насильство існує і воно є величезною проблемою для суспільства, бо воно вражає сім’ю, як осередок цього суспільства. Держава зобов’язана давати ефективні правові механізми для захисту від домашнього насильства.

Може скластись враження, ніби в Україні відсутні механізми по боротьбі із насильством, в т.ч. домашнім. Однак це не правда.Для того аби не включати в законодавство України гендерну ідеологію через ратифікацію Стамбульської конвенції Верховна Рада прийняла ряд законів щодо посилення заходів щодо боротьби із домашнім насильством.Так з’явився Закон України про запобігання та протидію домашньому насильству.

Разом із цим було внесено ряд змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти статевої свободи, було додано нові склади злочинів, як примушування до шлюбу, примушування до аборту, домашнє насильство, примушування до стерилізації, відбулись зміни до статей щодо зґвалтування (т.з. розписки, прибрано із кваліфікації фізичний примус).Варто звернути увагу, що наш національний закон про боротьбу із домашнім насильством визнає жертвою домашнього насильства як жінок, так і чоловіків. 

Стамбульська конвенція ж направлена на захист жінок від домашнього насильства, проте ми не можемо заперечувати факт здійснення насильства й над чоловіками, хоч і безумовно жінки від нього потерпають частіше.

Долучайтесь до заповнення петиції:
https://petition.president.gov.ua/petition/97214?fbclid=IwAR2V9j_KwxtHg8Kxa9nHSBFdnv0vbesO-K8hmJD8cQVi914qQFjRdiTDc4Y