"Стій і терпи! - Показав мені пальцем отець Ян КРАПАН, побачивши в очах мене молодого семінариста намір викинути з кімнати надоїдливу секретаршу з ДЕРЖКОМРЕЛІГІЇ " - владика Станіслав ШИРОКОРАДЮК

Отець Ян КРАПАН готувався до смерті. Він взагалі завжди любив говорити на цю тему. Вперше я побачив отця Яна в Ризі в духовній семінарії. Він якраз приїхав відвідати семінаристів. Я вчився з Леоном ТКАЧУКОМ, це був його кандидат, котрого він посилав на навчання. Йому було цікаво як вчився його студент. Потім він запрошував мене до себе вгості у Хмільник. Там він служив. Завжди був дуже гостинний, відкритий. До клериків відносився практично, як до священиків, з повагою. Завжди на чай запрошував. Стіл накривав.
Післе смерті легендарного священика, дисидента Анджея Гладусевича, йому випала нелегка доля служити у Полонному. Доводилося доїжджати з Києва. Там священика не було, а молодому отцю Яну БІЛЕЦЬКОМУ, що був там, влада заборонила служити. Парафія не могла того зрозуміти. Чому присилають отця Яна Крапана, а не отця Яна Білецького? Чому влада прогнала молодого священика і прислала іншого? Парафія повстала проти влади, образилася. То були важкі часи для отця Яна Крапана, але недовготривалі. Через рік прислали мене, він був моїм настоятелем, формально, перед владою. А настоятелем практично, був  я.
Як повернули кафедральний собор святого Олександра? Отець Ян КРАПАН не любив скандалів, сварок та суперечок, любив спокій, тишу. А ми тоді, молоді священики, були трохи нарвані, хотіли йти в атаку! Є такий отець Казимір ГАЛІМУРКА, він говорив, що треба відвойовувати і забирати своє! Отець Ян сказав:" Ти роби, а я буду допомагати". І дійсно, Крапан все залагоджував перед владою. Він часто ходив, спілкувався з чиновниками. Люди прямо на сходинках храму молилися. Він відігравав ту роль, що мусить то робити, бо люди наступають. То була така тактика. Мовляв, він же має якось реагувати на потреби вірних?! Поверх за поверхом влада почала віддавати нам храм. Це вже легенда.
А ще пригадую епізод, що стався ще до Чорнобильської катастрофи, на Святошино, в храмі Воздвиження хреста. КДБ не дозволяли ночувати в Києві. Умови були такі: приїжджаєш в СТОЛИЦЮ відправляєш Службу, і їдеш назад. Він мав переховуватися, щоб мати можливість правити Месу і на другий день. Люди ховали його, хто де міг. Завжди були з ним, охороняли. Пригадую, коли я був ще студентом. Нас привіз один парафіянин увечорі до Святошино. Ми почали там дещо вигружати, почало темніти. Прийшла секретарка з ДЕРЖКОМРЕЛІГІЇ. Очевидно, хтось їй доніс, що приїхав отець Ян. Вона прийшла перевіряти, що він тут робить. Він почав їй говорити: "Ну я тут проїздом, бо в неділю маю Службу Божу". А до неділі було дві доби ще. А вона тоді й говорить: "Ви неправду кажете! Ви тут ночувати хочете! Хочете тут жити! Я знаю!" Отець Ян зніяковів. Тоді вона зайшла в кімнату, відкриває його шафу, і починає кричати: "А чого у вас тут 5 сорочок? Ви точно тут живете!" Секретарка почала йому відверто хамити! Він зовсім потух. Я, будучи молодим, захотів взяти цю жіночку за шкурку і викинути за двері! Він це побачив і показав мені пальцем: "НІ! Стій і терпи". Він перетерпів, а потім пообіцяв, що зараз поїде...Вона покричала, покричала, і пішла...