Святий Димитріє, молись за нас!

Святий великомученик Димитрій Солунський був сином римського проконсула в Фессалоніках. (Сучасні Салоніки, слов’янська назва – Солунь). Йшло III-тє століття христянства. 
Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В домовій церкві, що була в домі проконсула, хлопчик був таємно охрещений і наставлений в християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досягнув повноліття, імператор Галерій Максиміан, вступивши на престол в 305 році, визвав його до себе і, переконавшись в його освітченності і воєнно-адміністративних здібностях, призначив його на місце батька – проконсула Фессалонікійської області. Головна ціль, що була покладена на молодого стратега, полягала в обороні міста від ворогів і знищенні християнства. Цікаво, що серед загрожуючих римлянам варварів важливе місце займали наші предки слов’яни, які особливо охоче селилися на Фессалонійському півострові. 
Існує думка, що і батьки Димитрія були слов’янського походження. У відношені до християн воля імператора була виражена тотожньо: “Віддавай смерті кожного, хто закликає ім’я Розп’ятого”. Імператор не підозрював, призначаючи Димитрія, яку широку стежку сповідницьких подвигів надає він таємному подвижнику. 
Прийнявши призначення, Димитрій повернувся в Солунь і перед усіма сповідував і прославляв Господа нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито вчити людей християнській вірі і викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство. 
Коли Максиміан дізнався, що новопризначений ним проконсул – християнин, і багатьох римських піданних, захоплених його прикладом, ставали християнами, гніву імператора не було меж. Повертаючись із походу в Причорномор’я, імператор вирішив вести армію через Солунь, з бажанням поквитатись із місцевими християнами. 
Дізнавшись про це, святий Димитрій одночасно наказав своєму вірному слузі Луппу роздати майно бідним із словами: “Розділи багатство земне між ними – будем шукати собі багатства на небі”. А сам віддався посту і молитві, готуючи себе до приняття мучинецького вінця. 
Коли імператор увійшов в місто, покликали до нього Димитрія, і він сміло сповідував себе християнином і виявив неправду і суєтність римського багатобожжя. Максиміан наказав заключити сповідника в темницю, і Ангел зійшов до нього в темницю, втішучи і укріпляючи в подвизі. Тим часом імператор придавався гладіаторським видовищам, любуючись, як його улюблений силач, німець на ім’я Лій, кидав із помоста на спис воїнів, переможених ним у боротьбі християн. Відважний юнак Нестор, з солунських християн, прийшов до вязниці, до свого наставника Димитрія, і просив його дати благословення на боротьбу з варваром Лієм. Одержавши благословіння, Нестор переміг Лія і скинув його з помосту на списи воїнів, так само, як вбивця-язичник скидав християн. Розлючений володар наказав негайно стратити святого мученика Нестора (пам’ять 27 жовтня) і послав воїнів в темницю – пробити списом благословившого його на подвиг святого Димитрія. 
На світанку 26 жовтня 306 року в підземну темницю святого в’язня з’явилися воїни і пробили його списом. Вірний слуга святий Лупп зібрав на рушник кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високої гідності його, і також намочив у крові. Перстнем і іншими святинями, освяченими кров’ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти хворих. Імператор повелів схопити і умертвити його. 
Тіло святого великомученика Димитрія було викинуто на з’їдання диким звірям, але побожні солунські християни взяли тіло і поховали. За часів святого рівноапостольного Константина Великого (306 – 337) над могилою святого Димитрія було споруджено церкву.