Святкування 700-річчя Київсько-Житомирської дієцезії

Пригадали нашим слухачам, що латинський обряд був присутнім на наших землях “від віків”, а перший єпископ Русі був призначений ще до Володимирового Хрещення, у 960 р. Нагадали про самих перших католицьких єпископів:

1. Лібутій з Могунцького монастиря Св. Альбано, призначений на прохання княгигі Ольги в 960 р., однак він несподівано помер, навіть не вирушивши до Києва.

2. Св. Адальберт з Трірського монастиря св. Максимиліана (961-981), вимушений майже зразу після прибуття на Русь покинути її у зв”язку із неприхильністю князя-язичника Святослава та загрозою фізичної розправи; в наступні роки буде очолювати Магдебургську кафедру.

3. Св. Боніфацій – архієпископ Русі (977- 979), надісланий на Русь Папою Бенедиктом VІІ разом з першим в історії України-Русі посольством Апостольської столиці; покинув Київ у результаті кривавих усобиць князів.

4. Св. Бруно – митрополит Русі, мученик (1005-1007); був направлений на Русь Папою Іоаном XVІІІ, знав слов’янську мову, активно займався місіонерською діяльністю; після від’їзду у Польщу, трагічно загинув від рук поган у 1009 р.

5. Рейнберн (1010-1014) – активно займався місіонерською діяльністю, був ув’язнений попавши у немилість до князя Володимира; помер за ґратами.

6. Алексій (1018-1021) – призначений єпископом Русі Папою Боніфацієм VІІІ на прохання князя Святополка Володимировича; намагався створити першу Київську єпархію у відповідності із канонічним правом, але відчуваючи постійне вороже ставлення з боку нового володаря – князя Ярослава, також був змушений покинути Київську землю.

Протягом наступних більш як 200 років латинських єпископів в Україні-Русі не було. Організована єдина церковна структура так і не була створена. Діяльність перших єпископів носила яскраво виражений місійний характер.

З ім’ям Папи Йоанна ХХІІ (1316-1334) пов’язаний дозвіл на призначення першим єпископом Київським монаха-домініканця Генріха (1320-1334) та намагання створити постійно діючу церковну ієрархію.

 Про складність тогочасної церковно-політичної ситуації свідчить те, що його наступник, єпископ Якуб (бл.1350-1378), був призначений тільки через 15 років. Крім того, відчутними були непорозуміння серед вірних візантійського та латинського обрядів щодо церковної юрисдикції, втручання православних владик у справи католиків. З огляду на це Папа Григорій ХІ (1370-1378) після наданої польськими єпископами детальної інформації про становище церкви в Україні у 1375 році приймає рішення про встановлення латинських єпархій на землях Русі.

Так поступово постає церковна організація і, враховуючи вищевикладене, саме в цьому сенсі ми святкуємо 700-річчя відновлення Київсько-Житомирської дієцезії.

Більша частина програми була присвячена запрошенню до вивчення, дослідження,  наших знань про минуле дієцезії, актуалізована складність наукового процесу, його довготривалість, але необхідність. Розповіли про організацію двох наукових конференцій (матеріали яких, на жаль, ще не видані) та проектів і пропозицій спрямованих на заглиблення у проблематику.