"Настрашніше не те, що забрали свободу тіла, а найстрашніше добровільно погодитися забути те, ким була людина", - монах-кармеліт отець Віталій Козак запрошує у цій катехизі, продовжуючи цикл "Людина на межі між Богом і безоднею", зробити аналіз літератури таких авторів як Маргарет Етвуд, Джордж Оурелл, Віктор Франкл, Олдос Гакслі, які піднімають тему особи, страху, систему жорстокості світу і пошуку свободи.
Письменниця Маргарет Етвуд багато часу приділяє минулому. Пам'ять cтає формою опору: поки людина пам'ятає, вона ще не повністю належить системі. Тотолетаризм хоче не лише контролювати теперішнє, він хоче переписати минуле. Якщо людина забуде, що колись було інакше, вона почне вважати теперішнє природнім.
Ми, українці, можемо губитися, не знаючи своєї історії, та приймати неправду. Якщо змінити спосіб мислення, людина сама почне жити за новими правилами, тому важливо самому думати і аналізувати те, що пропонує світ сьогодні. Згадуючи заповіді, постає питання чому Бог наполягає на пам'яті? Пам'ять формує особистість. Народ, який забуває своє минуле, дуже легко стає народом без майбутнього. Так і людина, якщо забула ким вона є, легко стає тим, ким її хочуть бачити інші.
"Я б назвав пам'ять - священною чеснотою, - акцентує о.Віталій та наголошує, - диктатура хоче зруйнувати довіру, бо люди, які довіряють один одному здатні чинити опір, а самотні набагато слабші. Євангеліє показує іншу логіку на відміну від логіки тоталітаризму. Христос не збирає наколо натовп підозрілих людей, він створю спільноту, вчить разом молитися, ламати разом хліб, носити тягарі."
Євхаристія - це акт пам'яті, який повертає нас до справжньої тотожності.
Письменниця Маргарет Етвуд показує як система поневолює через ритуали і контроль. Джордж Оурелл описує ще страшніше тему, а саме що буде, якщо людина перестане довіряти очам, та народжує думку: диктатурі недостатньо контролювати майбутнє, диктатурі потрібно контролювати минуле, бо хто керує пам'ятю, контролює свідомістю. Людина, яка дозволяє іншому визначати, що є правдою, поступово перестає жити власним розумом.
"..і спізнаєте правду, і правда визволить вас" (Йн.8:32) Для нас християн спротив політичній системі починається не з будь-яких гасел, але з того, щоб не дозволити брехні оселитися у власному серці. Людина має зберігати правду і свободу. Правда для християнина - це життя із Тим, хто є "путь, істина і життя.."(Йн.14:6).
За Олдосом Гакслі світ, який він показує в романі, немає репресій, люди не голодують, не бояться майбутнього. Може здатися, що читаєш про ідеальне суспільство, але невдовзі приходить розуміння страшної правди: люди втратили щось важливіше, вони перестали бути вільними, вони приймають наркотик, який забирає біль і знищує будь-який дискомфорт. Чи не створили ми собі такого власного наркотику? Як ми намагаємось заглушити біль? Чи не втратив я Бога? Чи не загубив себе?
Святі Отці йшли у пустелю не тому, що ненавиділи людей, вони хотіли почути те, що не могли почути серед постійного шуму. Найбільша криза сьогодні - нездатність залишитись у тиші.
Чи справді існує свобода, яку вже неможливо відібрати? На це питання відповідає не письменник, не філософ, не богослов, а людина, яка пройшла концтабори і втратила усе. Віткор Франкл пише: "У людини можна відібрати майже все, крім одного: вибирати своє ставлення до будь-яких обставин". Він не заперечує зло, не романтизує страждання, він говорить про те, що є щось, до чого кат не може доторкнутись. Він показав, що сенси - це не розкіш для щасливих людей, а умова виживання людського духу. Коли Ісуса ведуть на Голгофу зовні може виглядати це поразкою, але всередині Христос залишається вільним, ніхто не може змусити Його перестати любити і пробачати. Тому на хресті Ісус говорить: "Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.” (Лк.23:34) Навколо ненависть, а в Його серці залишається любов. Хіба це не найбільша свобода?
Отець Віталій Козак з ордену босих кармелітів продовжує цикл катехиз "Людина на межі між Богом і безоднею". Цього разу йшлося про внутрішню свободу людини в сучасному світі.
У черговому випуску катехези на Радіо Марія отець Олександр Кушта та сестра Люцина розкривають глибокі теми з «Богослов'я тіла» святого папи Йоана Павла II. Чому Ісус Христос у своїх повчаннях про шлюб закликає звернутися до того, що було «від початку»? У чому полягає небезпека об'єктивізації особистості, як первісна невинність визначає шлюбне покликання чоловіка й жінки та чому людське тіло є храмом Святого Духа, а не в'язницею душі — читайте у стислому огляді матеріалу.
Про пожертви і співпрацю з благодаттю Божою, що виконують звичайні радіослухачі задля роботи й існування Радіо Марія, говорить у програмі "У ваших намірах" отець Міхал Бранкевич. Священник зауважує важливим те, щоб ми відкривались на Боже милосердя і були скеровані духом задля плодів на радіо, яке даром Марія довірила в наші руки разом з усіма слухачами.
У денній катехизі монахиня Згромадження Сестер від ангелів, с. Юлія Заводовська, розповідає про взаємини ангелів та святих. Катехитка зосереджує увагу на історіях св. Піо, св.Фаустини Ковальської, св. Джемми Галгані та св. Франциски Римської. Важливо, що хоча ангели і допомагали святим у багатьох практичних речах та служінні, їхня діяльність часто зосереджується на спільній прославі Бога та наверненні людської душі до Нього.
Листопад у християнській традиції — це особливий час пам’яті та щирої молитви за померлих. Проте чи замислюємося ми, чим насправді є чистилище? Чи це місце покарання, чи, навпаки, передсмак раю та вияв безмежної Божої любові? У катехезі в ефірі «Радіо Марія» ігумен київського монастиря о. Йосип Щур ЧСВВ ділиться богословським поглядом Церкви, свідченнями святих і практичними порадами про те, як ми можемо реально допомогти душам наших спочилих близьких.